Життя і творчість Василя Стуса, Детальна інформація

До речі, важливий деталь. Для герметичних поезій Стуса характеристичний початок займенником: «Ти тінь, ти притінь...», «Будинок той, котрого жаль будив», «Той спогад: вечір, вітер...». Це не випадково. Займенник звичайно відсилає до вже сказаного, названого, обом учасникам розмови відомого. Вживши на початку займенника, автор, певна річ, обманює читача. Читач не брав участи в тому діялозі, не був у тому будинку, не несе в душі того спогаду. Але це омана, за яку можна бути вдячним. Автор-бо вбирає читача в те, про що пише, робить його співучасником авторського світобачення й настрою. Ще одна причина, щоб не намагатися «розгадувати» ці вірші. Нащо ж такі намагання, коли читач не поза віршем, а в ньому? Щоб навчитися плавати, треба на секунду віддатися воді, щоб навчитися ходити, треба довіритися просторові, не чіпляючися за материну спідницю чи за ніжку стола. Так і з герметичними віршами. В них треба ввійти.

Літературні впливи! Звичайно, вони наявні в Стуса, як у кожного поета, великого й малого. Є рядок, подібний до Тичини. Концепція України, як уже згадувано, має деякі спільні риси з Маланюковою (не знаємо, випадкові збіги чи наслідування). Звукова організація, як теж уже згадувано, виказує знайомство з Борисом Пастернаком. Інтонації Миколи Зерова слідні в поезії «Пахтять кульбаби...» і, меншою мірою, «Про що тобі я зможу повісти». Вірш «У небі зорі...» виявляє спорідненість настрою з «Выхожу один я на дорогу» Михайла Лермонтова (до речі, улюблений вірш Шевченка). Але все це подібності в одному елементі поезії, там у мові, там у ритмі, там у настрої. Ні одна з цих поезій не копіює твору старшого автора як цілість. Усе це досить чистий Стус у його самостійності і оригінальності.

Через те, що Стус робив переклади з Рільке, говорилося про вплив німецького поета на українського. Хейфец говорить про те, що «з європейських поетів Василь знав «від дошки до дошки» свого улюбленого Рільке». Марко Царинник інформує, що Стус Рільке «інтенсивно перекладав», і далі шукає рис подібности до Рільке в оригінальних творах Стуса. Мені невідомо, як багато Стус переклав з Рільке. «Свіча в свічаді» містить три переклади з «Орфеєвих сонетів» пізнього Рільке. Особисто я ладен убачати спільність з Рільке хіба в тому, що обидва поети шукають образу почувань і станів людини в їхньому ставанні, а не в їхній завершеності. У «Палімпсестах» конкретні елементи рількеанства знаходжу лише в невеликій групі поезій («Вечір. Падає напруго», «Ніч осідала...», «Упали роси...», «Не поспішай...», «Весняний вечір...», «Задосить: перестань і жди кінця» і «Крізь шиби...»), та й тут це більше в настрої осінньої погідности, елегійного смутку всеприйняття, ніж у деталях форми вірша. Цікаво, що тут Стус ближчий до раннього Рільке з його збіркою «Das Stundenbuch», тоді як знані нам переклади походять, як згадано, з пізнього, «здибленого» Рільке. У цілому беручи, дві панівні стилістичні манери Стусові, поетистична і антипоетистична, настовбурчена й колюча, були далекі від Рільке, який намагався відтворювати найскладніші почуття словниково найпростішою мовою (що звичайно зникає в українських і російських перекладах, які ставлять його на котурни). Що ж до настроїв, то вони в Стуса мотивувалися обставинами його життя не менше, ніж літературними впливами.

Так можемо прийти до висновку, що в відомих нам поезіях Стуса літературні впливи відіграють другорядну ролю. Стус має виразне власне обличчя. Вирішувати, хто сьогодні найбільший поет України — річ особистого смаку. Але що Стуса не сплутаєш з ким іншим, то це було б важко заперечити. Можемо прийти до висновку про його оригінальність. Могли б, власне, якби не одна постать, чий образ проймає всю творчість Стуса і залежности від якої він не ховає, навпаки раз по раз її випинає й підкреслює: Тарас Шевченко.

Поезії Стуса повні парафраз із Шевченкових, починаючи з програмового гасла: в Шевченка «караюсь, мучуся... але не каюсь!» («N.N.»), у Стуса «де не стоятиму — вистою». Інші паралелі: у Шевченка — «і без сокири... козак безверхий упаде» («Бували войни») — в Стуса: «і царство це — минеться без клятв і без карань»; у Шевченка — «на нашій не своїй землі» («Мені однаково») — у Стуса «нестерпна рідна чужина» і ще раз: «на цій пахкій, а не своїй землі»; у Шевченка — «голову схопивши в руки, дивуєшся, чому не йде апостол правди і науки» («І день іде») — у Стуса: «А ти все ждеш. А ждеш — кого ти? А начуваєшся — чого?»; у Стуса: «Мале й зелене — недоросток літ»; у Шевченка — «А ми малі були і голі» («Якби ви знали, паничі»).

Парафрази можна розглядати як літературний вплив; але не вкладаються в це прямі цитати, цілі рядки або речення, живцем перенесені з творів Шевченка. Вплив-бо тим різниться від імітації, що відбувається підсвідомо і не сходить на пряме копіювання. Про вплив можна говорити, коли читаємо в Стуса: «Цей став повісплений, осінній чорний став». Тут мимоволі пригадується Шевченкове

І небо невмите, і заспані хвилі,

І понад берегом геть-геть,

Неначе п'яний, очерет

Без вітру гнеться.

Виразна спільність теми — осінній став/море, настрій, і обидва разюче індивідуальні епітети: повісплений став, невмите небо. Але зовсім інше знаходимо в зіставленні Стусового

І золотої й дорогої

нам стане думи на віки

з Шевченковим:

І золотої, й дорогої

Мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої.

Це вже не вплив, це цитата. Ось інші приклади, не завжди такі буквальні, але все-таки виразно цитатні. У Стуса — «Себе на думці вже ловлю, що і не жив, а вже нажився», — у Шевченка — «І не знаю, Чи я живу, чи доживаю». У Стуса — «О доле, доленько моя!», — у Шевченка — «О доле! Доленько моя!» («Варнак»).

Можна також згадати паралелізми деяких технічних засобів поезії. Обмежуючися на одному прикладі: в опис безсонної ночі в казематі Шевченко вводить уривки діялогу вартових — російською мовою і на теми користання принадами примітивного життя —

Верчуся, світу дожидаю,

А за дверима про своє

Солдатськеє нежитиє

Два часовії розмовляють.

1

Така ухабиста собой

и меньше белой не дарила.

(«Не спалося, а ніч як море»)

У Стуса —

...пізнав і волю,

свободу на семи замках,