Воля народу, її трансформацiя у державну волю. Теоретичнi i конституцiйнi питання державно-правової реформи, Детальна інформація

тельная статья). Конституция буржуазних грсударств.- М.: Юрид.лит.- 1982.- С. 78 - 79). Всi референдуми, що iнiцiювались Ш.де Голлем.а потiм Ж.Помпiду.його наступниками, проводились з грубим порушенням основного закону, мали антипарламентський характер i служили iнструментом проведення президентських рiшень <через голову> загальнонацiонального представницького органу, не рахуючись з його думкою i обмежуючи його законодавчий простiр.

Щоб усунути можливiсть використання всеукраїнсi^ого референдуму в антидемократичних, антипарламентсi-ких цiлях необхiдно переглянути дiюче конституцiйне рiше.iня вiдносно суб'єктiв призначення всеукраїнського референдуму.Як засвiдчив здiйснений аналiз, на моє переконання, суб'єктом призначення всеукраїнського референдуму необхiдно конституювати лише один орган - загальнодержавний представницький орган українського народу Верховну Раду. Реалiзацiя цiєї пропозицiї вимагає вiдпо

вiдних змiн ст.72; п.2 ст.85; п.б ст. 106; ст. 156 Конституцiї України.

Осмислюючи проблеми i перспективи становлення i

розвитку парламентських iнститутiв України i реформу-

вання в такому контекстi Конституцiї,надзвичайно важливо звернути увагу на те, що проаналiзованi нами механiзми обмеження поля законодавчої дiяльностi Верховної Ради (як доктрина закритого перелiку.так i гарантована Конституцiєю можливiсть вирiшення питань, котрi належать до законодавчої прерогативи Верховної Ради, обминаючи цей орган, шляхом проведення антипарламентського референдуму <через голову> Верховної Ради Президентом), народились i не на нашому грунтi, i не в новiтнiй час.

Вони є запозиченням з авторитарної Конституцiї

Францiї 1958 р., iдеологом i архiтектором якої був президент Ш.де Голль.

Вищенаведенi <новацiї>,якi вперше в свiтовiй Консгитуцiйнiй правотворчосгi були впровадженi Кокстiпуцiєю П'ятої Республiки, протягом чотирьох десятилiть виступа

ють об'єктом постiйної i всебiчної критики вiдомих доСлiд50 ' В1ч
~

ae

ae

\x00F0

o

`

b

~

\x20AC

\x017D

ae

ae

N

¶

1996 р.)?

\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\

КРIМ звуження обсягу суспiль-

них вiдносин, що виступають об'єктом законодавчого регулювання Верховної Ради, Конституцiя передбачає iншi iн-

струменти, використання яких, по сутi, перекреслює характеристику Верховної Ради <єдиним органом законодавчої влади в Українi>. I тут ми пiдходимо до складної й гострої проблеми стосовно суб'єктiв остаточного вирiшення долi прийнятого Верховною Радою закону. Здавалось би, таке питання i не повинно виникати, оскiльки за принципом розподiлу влад законодавча функцiя - функцiя загальнодержавного представницького органу українського народу.

Виходячи з цього, Верховна Рада повинна бути самостiйною i не залежати вiд iнших суб'єктiв у здiйсненнi повноважень з реалiзацiї цiєї функцiї, включаючи право на прийняття законiв. Але насправдi це далеко не так. Верховна Рада не самостiйна щодо прийняття законiв. Бiльше того,остаточно долю прийнятого нею закону можуть конституцiйне вирiшувати iншi органи.