Воля народу, її трансформацiя у державну волю. Теоретичнi i конституцiйнi питання державно-правової реформи, Детальна інформація

цiйного суду України вирiшення питань про вiдповiднiсть Конституцiї законiв України. Рiшення Конституцiйного

суду з цих питань обов'язковi до виконання на територiї України, остаточнi i не можуть бути оскарженi (ст. 150). Змiст цiєї норми однозначно засвiдчує, що в разi визнання Конституцiйним судом закону, прийнятого Верховною Радою, неконституцiйним, результати дiяльностi Верховної Ради перекреслюються, оскiльки остаточно долю прийнятого парламентом закону вправi вирiшувати Конституцiйний суд. Це юридичне i фактично пiдносить дану iнституцiю над загальнодержавним представницьким органом українського народу, тому що результати його дiяльностi анулює Конституцiйний суд.

Подiбнi наслiдки руйнують концептуальну iдею суверенiтету народу i розподiлу влад, яка визнає тiльки двох суб'єктiв прийняття законiв: безпосередньо сам народ i його представницький орган.

Свiтовий конституцiоналiзм знає механiзми забезпечення i захисту цього доктринального положення. Один iз них полягає в тому, що рiшення органу конституцiйного судового контролю про невiдповiднiсть закону Конституцiї направляється для розгляду в парламент, рiшення якого, у разi пiдтвердження прийнятого ним закону, є остаточним, а <вирок> конституцiйного судового контролю анулюється.

Конкретизуючи це положення, звернiмось до Конститу-

цiї Румунiї 1991 року. Якщо Конституцiйний суд визнає закон або парламентський регламент неконституцiйним,фiксує ст. 144,ч. I,- його рiшення направляється на перегляд в парламент. За умови пiдтвердження парламентом вiдповiдного акта кожною палатою бiльшiстю не менше двох третин голосiв рiшення Конституцiйного суду скасовується.

Викликає iнтерес перегляд конституцiйної правотворчостi Польщi в дослiджуваному контекстi. Iсторичний аспект виглядає так. У 1982 р.Польща ввела нову iнституцiю - Конституцiйний трибунал, доповнивши Конституцiю

ПНР 1952 р. в редакцiї 1976 р. ст. 33-а. Згiдно з нею рiшення Конституцiйного трибуналу про невiдповiднiсть законiв Конституцiї пiдлягали розгляду сеймом. Пiзнiше закон про Конституцiйний трибунал 1985 р. закрiпив: коли сейм виз-

нає закон таким, що вiдповiдає Конституцiї, то вiн скасо-

ВIIС/9(б6) 1997-57

вує рiшення Конституцiйного трибуналу бiльшiстю у двi третини голосiв у присутностi не менше половини депутатiв. <Мала конституцiя> 1992 р. цс установлення зберiгала. I лише через 15 рокiв пiсля введення iнституцiї,що нас iнтересує <Конституцiя Польщi 1997 р. закрiпила остаточний характер рiшень Конституцiйного трибуналу, але при цьому вона мiстить винятки щодо деяких законiв, враховуючи строки їх прийняття (ст. 190).

Вивчення i аналiз свiтового досвiду пiд кутом зору його прийнятностi для України сьогоднi вельми актуальнi i принципово значущi. Сприйняття елементiв вiдповiдних модифiкацiй, з урахуванням вiтчизняної специфiки, новизни консттуцiйного судового контролю як iнституту українського державного механiзму, за умов перехiдного перiоду, невисокої правової культури i правосвiдомостi суспiльства, правового нiгiлiзму, решти негативних явищ бачиться конструктивним iнструментом державно-правової реформи.

Суттєвi можливостi динамiзацiї Верховної Ради як єдиного органу законодавчої влади в державному механiзмi вiдкриває четвертий напрям вирiшення цього завдання. Змiст його - розширення конституцiйних повноважень Верховної Ради i змiцнення процедурних гарантiй законодавчої прерогативи парламенту. До компетенцiї Верховної Ради слiд вiднести iманентно притаманне парламентовi право - право тлумачення Конституцiї України i законiв України. Ця пропозицiя може бути реалiзована шляхом доповнення ст. 8 5 Конституцiї пунктом 3 - 1, з виключенням вiдповiдного положення iз ст. 147 Конституцiї, яка надiляє вказаним повноваженням Конституцiйний суд України.

Винятково важливо окреслити лiнiю на розширення i змiцнення Конституцiєю процедурних гарантiй законодавчої прерогативи парламенту. Належнiсть законодавчої функцiї лише загальнодержавному представницькому органу українського народу з позицiй теорiї верховенства народу i парламентаризму заперечує вплив будь-яких суб'єктiв, а то й диктат, стосовно змiсту законодавчої дiяльностi парламенту. Зрозумiло, що парламент зобов'язаний враховувати послання Президента, iншi документи, проводити постiйну широку, всебiчну, гласну, вiдкриту роботу з рiзними державними i недержавними суб'єктами з метою оптимального визначення змiсту своєї роботи i питань її орга

нiзацiї, черговостi розгляду тих чи iнших проблем, враховуючи наявнi думки, обставини, потреби населення. Однак

58 в>ч
прийняття рiшень, визначення змiсту своєї дiяльностi компетенцiя Верховної Ради. Пiд таким кутом зору прави-

ло, згiдно з яким законопроекти, визначенi главою держави як невiдкладнi, розглядаються Верховною Радою позачергово (ст. 93), на мiй погляд, обмежує статус i роль парламенту як єдиного органу законодавчої влади.

Виходячи з цього.уявляється рацiональним виключення наведеного правила iз ст. 93 головного акта, що конституцiйне гарантуватиме парламентовi право i можливiсть самостiйно, на базi Конституцiї та Регламенту, визначати змiст своєї дiяльностi i процедуру вирiшення питань з ре-

алiзацiї повноважень,закрiпленихза Верховною Радою Основним Законом.

Розширення, змiцнення i вдосконалення конституцiйного фундаменту законодавчої дiяльностi Верховної Ради, зрозумiло, не вичерпують змiсту i напрямiв реформування Основного Закону. Вiдповiднi змiни i доповнення головного акта викликаються також необхiднiстю посилення конституцiйної бази належної реалiзацiї Верховною Радою решти функцiй: представницької, бюджетної, установчої, контрольної.

Вдосконалення конституцiйного фундаменту органiза-

цiї i дiяльностi Верховної Ради, безсумнiвно, виступає однiєю з ключових передумов змiцнення мiсця загальнодержавного представницького органу українського народу в механiзмi держави i пiдвищення його ролi. Водночас рiшення конституцiйних аспектiв проблеми - лише одна складова парламентської реформи. Вона - системне явище. Важливим елементом цiєї системи слiд назвати формування нової галузi права - парламентського. Сюди ж належить кодифiкацiя парламентського законодавства. Необхiдним елементом парламентської реформи слiд вважати розробку i прийняття нових, а також реформування чинних законiв та iнших правових форм, котрi регулюють суспiльнi вiдносини у сферi дiяльностi Верховної Ради, її органiв, депутатiв тощо. Органiчною частиною реформи є розширення i поглиблення наукових дослiджень становлення i розвитку парламентських iнститутiв України.

Вiче/ 9 (бб) 1997