Воля народу, її трансформацiя у державну волю. Теоретичнi i конституцiйнi питання державно-правової реформи, Детальна інформація

У ПОШУКАХ механiзмiв виве-

дення вiтчизняної законотворчостi з тяжкого становища i спрямування її в належне русло важливе i доцiльне вивчення й аналiз зарубiжного досвiду.

Слiд зазначити, що прибiчники жорсткого варiанта подолання президентського вето на прийнятi Верховною Радою закони аргументують свiй погляд посиланням на Конституцiю США,яка твердить, що в такому випадку необхiдно двi третини голосiв обох палат конгресу (розд.7,ст. 1). Оперують i цифровими даними. Особливо поширеним є приклад щодо надзвичайно активної реалiзацiї права вето президентом Ф. Рузвельтом, який протягом свого президентства (обирався чотири рази - 1933 - 1945 рр.) використовував вето 635 разiв. Однак необхiдно наголосити, що наведена вражаюча цифра не вiддзеркалює загальнi риси вiдповiдної практики США. Президент Д.Кеннедi, наприклад, застосовував право вето 12 разiв. Справа в тому, що накладення вето на прийнятi конгресом закони - це <двосiчна зброя>, надмiрне використання якої може не лише призвести до полiтичної кризи, а й порушити баланс мiж гiлками влади (Шаповал В. М. Конституцiйне право зарубiжних країн. - Київ: Вища школа. - 1997. - С. 237).

Крiзь призму вирiшення розглядуваної проблеми в Українi неабияке значення має осмислення даних соцiологiчних дослiджень Америки стосовно початкового етапу американської державносгi.яка була оформлена Конституцiєю 1787 року. Формування вiдповiдної практики випало на перiод президентства Джорджа Вашингтона (1789 -

1797 рр.).Характерною її рисою було не часте застосування вето. Джордж Вашингтон, який вперше реалiзував пра54 Мчс/ 9 (66) 1997

во вотувати закони, прийнятi конгресом, використовував його лише двiчi.

Винятково важливо доповнити американський аспект

тим, що Конституцiя США не надiляє президента правом розпуску конгресу, правом законодавчої iнiцiативи у конгресi, правом призначення референдуму. Зовсiм не друго

рядне i те, що, згiдно з розд.7 ст. I Конституцiї США, законопроект, який американський президент повертає в конгрес, у разi його прийняття двома третинами голосiв кожної палати, стає заковом (iгiдкр. мною. - Л. К.). Пiдпису президента у цьому випадку Конституцiя не вимагає.

На вiдмiну вiд зазначеного. Конституцiя України закрiплює вiдповiднi повноваження за Президентом України.

Комплекс перелiчених прав i пов'язаних з ними можливостей глави держави є могутнiм механiзмом впливу на законодавчу дiяльнiсть загальнодержавного представницького органу українського народу, бiльше того - навiть на його iснування.

Наведенi акценти щодо деяких сторiн американської моделi з позицiй її системного сприйняття в сумарному

виглядi, як уявляється, коли не заперечують, то порушують мотивацiю на користь її бачення як еталона конституцiйних рiшень питань, що торкаються вето Президента України на закони, прийнятi Верховною Радою.

Блискавично вiдмовившись вiд iдеї верховенства парламенту i проголосивши принцип розподiлу влад, пострадянська, включаючи українську, конституцiйна правотворчiсть значною мiрою автоматично запозичила захiднi доктрини побудови тих чи iнших iнститутiв державної влади.

Аналiз процесiв їх становлення i перспектив розвитку в умовах сьогодення, а також у прогностичному планi, з урахуванням нагромадженої власної практики, абсолютно чiтко засвiдчує необхiднiсть коригування, поглиблення i розширення методологiчних пiдходiв, що використовуються при здiйсненнi вiдповiдних розробок. Дослiджуючи iнсти

тут президента, В. Є. Чиркiн наголошує на важливостi врахування не лише захiдних напрямiв конституцiйної доктрини, котрi можуть виявитись однобiчними, а й досвiду решти держав свiту, iнших конституцiйних концепцiй, в тому числi країн, що розвиваються (Ч иркин В.Е. Президентская вдасть//Государство й право.- 1997.- №5.- С. 19).

Спiльнiсть багатьох передумов i сучасних процесiв державотворення пострадянських країн є серйозним i обнавiчс/ 9 (66) 1997 55

дiйливим пiдгрунтям для глибокого i всебiчного перегляду їх основних законiв, спрямованого на виявлення позитивного досвiду, спiвзвучного нинiшнiм реалiям i потребам українського суспiльства.

У дослiджуваному руслi iнтерес становить Конституцiя Литви (Новне Конституции стран СНГ й Балтии.Сборник документов.- М.: Манускрипт.- 1994.- С.542 - 593).Во-

на побудувала процедуру додання президентського вето, так, що не пiдносить главу держави над сеймом. Коли президент повертає прийнятий сеймом закон для повторного

розгляду, питання вирiшується згiдно зi ст. 72 Конституцiї. Вона проголошує: <Повторно розглянутий сеймом закон вважається прийнятим, якщо були прийнятi представленi Президентом поправки i доповнення, або якщо за закон проголосувало бiльше половини членiв сейму>. Стаття зобов'язує президента пiдписати такий закон не пiзнiше трьох днiв i невiдкладно офiцiйно його оприлюднити. Для прийняття законiв вимагається, щоб за них проголосувала

бiльшiсть членiв сейму, котрi беруть участь у засiданнях (ст. 69). Таким чином, кворуми, що закрiпленi для прийняття законiв, з одного боку, i для подолання вето, - з iншого, вiдрiзняються незначною мiрою. Закон приймається бiль

шiстю членiв, якi беруть участь у засiданнi, а президентське вето долається бiльшiстю голосiв усiх членiв сейму.

Елементи наведеної моделi заслуговують на увагу. Вони прийнятнi для вдосконалення конституцiйного регулю-

вання суспiльних вiдносин, котрi складаються у зв'язку з

накладанням Президентом України вето на закони, прийнятi Верховною Радою, та повторним розглядом цих актiв. Реформування цiєї процедури диктує практика реалiзацiї Конституцiї України у вiдповiднiй сферi. З метою забезпечення парламентовi реальних гарантiй повноцiнного здiйснення ним законодавчої функцiї єдиної державної влади необхiдно переглянути зазначену конституцiйну процедуру. її демократизацiя, зокрема шляхом зниження необхiдного у вказаному випадку кворуму для подолання вiдкладального вето глави держави, вимагає внесення змiн у ст. 94 Конституцiї України.

КОНСТИТУЦIЙНI джерела змiц-

нення правового фундаменту статусу Верховної Ради як єдиного органу законодавчої влади пов'язуються також з реформуванням iнституту конституцiйного судового контролю.

56 ^ч
Основний Закон вiдносить до повноважень Конститу-