Дмитро Іванович Донцов невтомний сурмач волі, Детальна інформація

Створення позитивних ідеалів в художній історичній літературі, відповідних сучасним стильовим вимогам, - завдання складніше, бо потребує від авторів, крім таланту, ґрунтовної академічної підготовки й уміння масштабно й, головне, конструктивно мислити. Представникам української культури треба дуже багато над собою працювати, щоб завоювати читача і звільнити його з полону російської культури.

Окремою силою революційних часів, активною і заангажованою різними угрупуваннями ліберального й соціал-демократичного напрямків, була російська міська інтелігенція. Як тоді, так і сьогодні, ця інтелігенція стоїть на позиціях федерації з Росією і доволі скептично ставиться до національного ідеалу українців.

Нарешті, була в революції і сила, морально, інтелектуально здатна вести народ за собою, “активно, із зброєю в руках, віддаватися праці здійснення національної цілі.”(С.181), Але таких інтелектуалів, вольових і яскравих особистостей, як сам Дмитро Донцов, Микола Міхновський, Євген Коновалець, Євген Маланюк, була в тій революції меншість, а в сьогоднішньому українському політикумі я, наприклад, їх зовсім не бачу. Тоді, як людей, ворожих національним ідеалам державності, які опинилися на посадах, репрезентуючих державу в часи революції, їм присвячує шостий розділ своєї праці Донцов, вони і сьогодні залишаються на тих же місцях. Це – “...різного роду парвеню, що принесли із собою всі ...сторони цієї симпатичної породи людей: неперебірливість у засобах, кар’єрництво, зарозумілість “случайних людєй”, манери скоробагатьків і почуття гідності “з Івана пана” (С.197) “Кожний з них, - пише він далі, - міг докладно довести, чому для робітництва потрібно вісім годин праці, але як практично перевести цю реформу, щоб не потерпіла видатність продукції, - не знав ніхто. Що вся земля мусить відійти до “народу” – знали, але як це зробити, щоб не зійшло нанівець ціле земельне господарство і пов’язаний з ним промисел – не мали найменшого поняття. (...) Усі могли дати моментальну й нехибну відповідь про те, що, де, коли і як треба руйнувати, але нікому не був ясний проект будови. Не було також її плану.” (С.198) Не має ні проекту будови, ні його плану і сьогодні. Що ми таке будуємо – незрозуміло ні вищим керівникам держави, про що вони говорять перед широкою аудиторією, ні патріотичним колам, які за дванадцять років не спромоглися створити стратегічну модель майбутньої України, яку крок за кроком слід було би реалізовувати вже зараз. А без такої моделі й плану, якими б палкими патріотами ми не були, прийшовши до влади, ми би її не втримали і цим здискредитували перед нащадками власні декларації про любов і відданість своїй Вітчизні.

Говорячи про стиль Донцова, я хотіла б зауважити таку річ. Певне, що жорсткість, імперативність, динамізм думки, по-перше, в’їдлива іронія у характеристиках діячів доби революції, по-друге, різали вухо багатьом поетичним душам у політиці. І на Донцова багато хто ображався, закидаючи йому тенденційність і однозначність. Хоч насправді те, що представлялося як однозначність, було нічим іншим, як здатністю чітко визначати й формулювати головне. Цю манеру вислову думки було розвинено представниками празької школи і передусім Євгеном Маланюком. Форма і зміст у їхніх творах гармонізовані. Тоді як у подальшому і в наш час, читаючи праці авторів, які стоять на націоналістичних позиціях, помічаєш, що Донцов сприймається поверхово, і при цьому імперативний тон і палка декларативність виглядають смішно, висвітлюючи примітивність думки і малоосвіченість авторів і формуючи в такий спосіб у суспільній опінії несерйозне ставлення до націоналістів.

Мені здається, що прагнучи перебрати на себе провід державою, ми, націоналісти, мали би набагато більше працювати кожен над станом свого інтелекту, вивчаючи, зокрема, спосіб мислення Донцова, його метод і підходи до аналізу історичної реальності, проблем нації й держави.

Ольга Різниченко, м.Харків

Література:

Горак Г.І. Філософія: Курс лекцій. – К., 1998.

Донцов Д. Дороговказ Григорія Сковороди нашій сучасності. - К., 2000.

Донцов Д. Дух нашої давнини. – Дрогобич, 1991.

Орлик Максим. Ідея і чин України. – К., 2001.

Соціологія: короткий енциклопедичний словник. – К., 1998.

Стецько Я. Українська визвольна концепція. – Т. 2. – Львів, 1987.

Харахаш Б. Iдея нації у творчості Дмитра Донцова // Українські проблеми. - № 1. 1998. – С. 128-140.

Ап. Яків IV, 7

2 Дмитро Донцов “Хрестом і мечем”, Львів, 1990р.

3 Д. Донцо, там само

4 Д. Донцов, там само

5 Д. Донцов, там само

6 Д. Донцов, там само

7 Д. Донцов, там само

8 Д. Донцов, там само

9 Д. Донцов, там само

10 Д.Донцов, там само

11 Д.Донцов, там само

12 Д. Донцов, там само