Радiоекологiя чорнобильської зони вiдчуження, Детальна інформація

цих викидiв з трiщин та крiзь головний димар була порiвняна.

Результати показали наявнiсть одного головного джерела

викидiв аерозолю, зарестрованого рiзними контрольними

системами.

Навiть якщо брати до уваги пiдвищення викидiв в 1991 та

на початку 1992-го року, очевидно, що вихiд радiацiї з Сховища

за останнi роки не перевищував 0.3 Кi на рiк.

Для виявлення концентрацiї радiоактивних аерозолiв

навколо Сховища було проведено такий експеримент: чотири

вiдкалiброваних поглинача були розташованi навколо на

вiдстанi 60-100 метрiв. На теперiшнiй час термiн витримання

фiльтрiв складас 10-15 дiб. Забруднення фiльтрiв вимiрюється

гама-спектрометром. Данi по америцiю та плутонiю отриманi з

використанням коефiцiснту кореляцii з Ce 144. З аналiзу

iзотопного складу видно, що найбiльша доля в аерозольних

радiоактивних забруднювачах належить розпиленим частинкам

ядерного палива (так званим "гарячим часткам палива").

Середня концентрацiя альфа-активних радiонуклiдiв в

повiтрi навколо Сховища була: 170 (в 10-18 Кi/л) (1989), 27

(1990), 7.7 (1991), 7.1 (1992), 7.1 (1993), 8.1 (1994) та 3.6 в

1995-му роцi. Таке значне зниження концентрацiї в 1991-му роцi

є результатом пуску системи придушення пилу, розташованноi

над центральною залою Сховища.

Програма "Ареал"

В 1990-му роцi провiднi спецiалiсти Курчатовського

iнституту запропонували програму "Ареал". Головними

завданнями цiєї програми були:

1) Вивчення забруднення землi пiд бетоном,

розтрощенним камiнням та iншими матерiалами навколо

Сховища;