Інтерпретація клавірних творів Й.С. Баха, Детальна інформація

Легкі поліфонічні п’єси – найцінніший матеріал, який активно розвиває поліфонічне мислення учня, його звукову палітру, виховує почуття стилю, форми. Сюди ввійшли в основному невеликі танцювальні п’єси – полонези, менуети й марші.

Вивчення поліфонічних творів Баха починати треба з самого головного – розкрити зміст п’єси до того, як учень почне розбирати її.

Щоб п’єса вийшла насправді поліфонічною, учневі в першу чергу треба зрозуміти розвиток і внутрішнє життя окремих голосів. Це потребує довшого часу і обов’язкового вивчення п’єси напам’ять. Існує такий метод грати мелодію верхнього голосу на октаву або дві вище, що посилює контраст в звучанні голосів і допомагає зрозуміти їх різноманітні барви.

Наприклад, досягнути виразності питання і відповіді у співвідношенні фраз в d-moli Менуеті, учень одержує додаткове завдання вивчити Менует №4 L-dur. Для виразного виконання його мелодії потрібно перш за все вслуховуватися у виразне співвідношення питання і відповіді чотирьох тактів.

Динаміка в п’єсах Баха повинна бути націлена на те, щоб рельєфніше відтінити самостійність кожного голосу. Поліфонії Баха характерна полідинаміка, тому для ясного її виконання потрібно не перебільшувати динамічні відтінки.

На матеріалі інших п’єс з “Нотного зошита” учень засвоює нові для нього риси музики Баха, з якими буде зустрічатися в творах різної складності. Наприклад, з особливостями бахівської ритміки.

Так, всі марші з цього збірника і майже всі менуети будуються на четвертних і вісімкових тривалостях. Подібне співвідношення переважно потребує контрастних штрихів: дрібні тривалості – граються legato, а більші – non legato або стаккато (в залежності від характеру п’єси).

Полонез №19 (g-moll) – урочистий церемоніальний танець-шестя, відкриває бал. Обдумуючи інструментовку Полонеза випливає уявлення, ніби тут приймають участь два оркестри – струнний, виконуючий два перших мотиви, і духовий, грає четвертні ноти більш глибоко.

Не випадковий той факт, що мелодичну лінію лівої руки учні засвоюють набагато складніше, ніж правою, тобто не розуміють вираженої мелодичної думки в басовому голосі і вчать її механічно. Тому рекомендується більш уважно проаналізувати мотивну будову мелодії в лівій руці. Для того, щоб кожен мотив був добре прослуханий, учневі корисно спочатку заспівати його вголос, потім в думці, “про себе” – а тоді вже грати.

Учням з малорозвинутим почуттям ритму особливо рекомендується вчити ці п’єси – марші і полонези.

Щодо редакції “Нотного зошита Анни Магдалени Бах” заслуговує уваги слідуюче.

Єдиним повним радянським виданням “Нотного зошита” являється редакція Л. Ройзмана. В основі її лежить точний авторський текст, виконавські позначки редактор достатньо добре відображує характер творчості Баха. Аплікатура виходить з принципу композитора, який, як відомо, поза звичайного підкладання першого пальця, любив використовувати перекладання, або перехрещування пальців (наприклад, в гамоподібній послідовності вверх використовував такий порядок: 3, 4, 3, 4 або 3, 4, 5, 2, 3, 4 і т.д.). І на кінець, великим досягненням цього видання являється таблиця розшифрування всіх мелізмів.

При погляді на таблицю ми бачимо три моменти:

виконувати мелізми за рахунок протяжності основного звуку;

всі мелізми починаються з верхньої допоміжної ноти (крім перечеркнутого);

допоміжні звуки в мелізмах виконуються на ступенях діатонічної гамми.

Маленькі прелюдії і фуги.

Цей збірник, один із самих популярних в учбовому процесі був сформований вже в ХV столітті німецьким музикантом Ф. Гріпенклем.

Поділяється на дві частини:

І – включає 12 п’єс

ІІ – включає 6 п’єс.

Ці “Маленькі прелюдії” дають можливість викладачеві поглибити знайомство учня з характерними особливостями бахівського фразування, артикуляції, динаміки голосоведення, пояснить йому такі важливі поняття теорії поліфонії, як тема, протискладнення, імітація, скрите багатоголосся.

З ХV століття прелюдія представляла собою імпровізаційний вступ.

У ХVІІІ столітті прелюдія уже трактується як самостійний жанр.

Першу частину збірника можна розділити на 3 групи:

І – складають п’єси з типічно прелюдійною фактурою, основою якої являється гармонічна фігурація (T. S. D. T.).

Прелюдії №1 C – dur №3 c – moll №5 d – moll.

ІІ – прелюдії №2 C – dur №7 е – moll №8 F – dur в них появляється імітація.

ІІІ - №4 D – dur №9 F – dur №12 a – moll тут уже повністю побудована на імітації.

Одна з існуючих рис бахівського тематизму є – скрита поліфонія. Перш за все це виникає в тій мелодії, де є скачки. Звук, продовжує звучати до того моменту, поки не появиться сусідній з ним тон, в який він розв’яжеться.