Інтерпретація клавірних творів Й.С. Баха, Детальна інформація

Ні для кого з викладачів не секрет як складно добитися від учня зацікавленості в роботі над інвенціями.

Наприклад, проаналізуймо тему C – dur’ noi Zubussi.

Учень самостійно визначає їх характер – рішучий і разом з тим співучий.

Основний метод роботи над темою: вчити її потрібно у повільному темпі причому кожен мотив, щоб обдумано передати всю глибину його інтонаційної виразності.

Чергування різних прийомів роботи над темою підтримає і зацікавить до неї. Вчити потрібно в різних тональностях і регістрах (лівою і правою рукою). На слідуючих уроках потрібно звертатися до вправ, в яких учитель спочатку виконує тільки тему (в обох голосах), а викладач протискладненням, а потім навпаки.

Добре попрацювавши над темою і протискладненням, можна перейти до роботи над мелодичною лінією кожного голосу.

Далі учневі потрібно пояснити таке поняття, як міжмотивна артикуляція, яка використовується для того, щоб відділити один мотив від другого з допомогою цезури.

Необхідно познайомити учня з різними способами позначення міжмотивної цезури, а особливо: двома рисками, закінченням між або знаком стаккато на ноті перед цезурою.

Коли голоси просто “помінялися” мелодіями, то цей цікавий поліфонічний прийом називається двійний контрапункт.

Третій розділ п’єси – це ведучу роль виконує знову верхній “співбесідник”. Перейдемо до важливого моменту в виконанні бахівських поліфоній – апплікатура. Правильний вибір пальців дуже важлива умова грамотного, виразного виконання. Дуже важливо, щоб при роботі з інвенціями, потім іДТК учень глибоко проник в образність бахівського стилю. Без пояснення не обійтись. Значить, як підкреслює Э. Петри, і “способ извлечения звука должен быть всегда мужественным крепким и здоровым, даже в piano которое не должно быть ни расплывчатым, ни беззвучно шелястящим”.

Ні один з клавішних збірників Баха не відображає з таким розмахом і глибиною майстерність композитора, як “Добре темперований клавір”.

В 1722році Бах об’єднав створені в різні часи 24 премоції і фуги дав збірнику слідуючі заголовки: ДТК, або Прелюдії і фуги”. Через 22 роки композитор створив 2 цикли під назвою “24 нові прелюдії і фуги” який з часом став рахуватися другою частиною ДТК.

У викладача виникає нова турбота. Це необхідність розкрити перед учнем художню єдність двохчастинного циклу, помітити загальні моменти виконавської трактовки.

Наприклад. Учневі задано.

Прелюдія і фуга c – moll (т. І). Прослухавши п’єси в грамзаписі і в виконанні викладача, він самостійно виявляє її характер. В даному випадку перед нами бушує бурна Прелюдія і помірно жива фуга.

На першому уроці роботу потрібно присвятити основній повторюючій в Прелюдії двухмотивній фразі. Акцентованому звуку, на який всюди приходиться самий слабший палець – 5-й. Щоб це не виникло викладач на першому уроці показує піаністичні прийоми і грати ноти не піднімаючи пальців глибоким і співучим звуком, переносити вагу руки з одного пальця на другий, на посліднім же акцентованому зробити фермату.

Направити увагу учня на співучість, глибину звуку.

ІІ. Необхідно зрозуміти структуру п’єси.

Бузоні і Барток чітко розділяє Прелюдію на 3 розділи:

І – закінчується чотирнадцятим тактом в паралельному мажорі.

ІІ – слідуючі 13 тактів.

ІІІ – починаючи з епізоду Presto і до кінця.

Весь розвиток Прелюдії, починаючись з І такту стрімко йде до епізоду Presto. Епізод Adagio – драматичний насичений монолог з рисами декламаційно-речитативного стилю вокальних творів композитора. Правильним темпом, як відмітив Швейцер, буде той, при якому “в одинаковой мере ясны и детали и целое”.

Слово “fuga” по-італійськи означає “втеча”, це пов’язано з тим, що голоси фуги ніби доганяють одне одного.

Зміст фуги с-moll створює розвиток одного образу, поміченого її темою.

Тому викладач сконцентровує всю увагу на темі.

Органіст Ш. Відора: “Тот, кто не может ясно, сосредоточенно исполнить тему фуги, - не может быть органистом”.

Перша поява теми в фузі, як правило одноголосна, що дає можливість яскраво утвердитися в характерному образі.

Важливу складність представляє її ритм. Той, хто виконує Баха, повинен завжди відчувати себе диригентом с-moll’ної Фуги, то “диригувати” потрібно з І ж паузи, бо з неї і починається тема.

Переважно учні допускають помилку в темі Фуги граючи заліговані шістнадцяті тихіше ніж стаккатні вісімкові. Тому, як би не мінявся штрих в темі, всі її звуки необхідно грати одним тоном – щоб відчувалася успішність і строгість бахівської теми.