Інтерпретація клавірних творів Й.С. Баха, Детальна інформація

Це добре показати на прикладі прелюдії №1 С – dur, вона відразу приведе учня до скритих голосів. І тут ми зустрічаємося зі схованим верхнім голосом, який проводить секвенцію на основі двохзвучного мотиву.

Потім потрібно грати акорди разом з басом, більш підчеркнуто І акорд і менш, як розв’язку, ІІ акорд. Потім як учневі буде ясно розрізняти рух верхнього голосу, потрібно звернути увагу на середній скритий голос.

Прелюдія №2 c – moll (ч. 2) – цікава скритим двохголоссям.

Подібний рух скритого голосу в даному випадку – допоможе закріпити – “доріжка”. Така доріжка повинна виконуватися звучно, з опорою, рівно: рука і пальці опускаються на клавіші зверху, від чого виходить боковий рух кисті. Голос, який повторює один і той же звук, потрібно грати тихіше.

В тактах 2, 4 і 22 форшлаг і основну ноту потрібно виконати як дві шістнадцяті. Характерний артикуляційний “прийом восьмих”: в правій руці (восьмі) – співуче легато, в лівій (четвертні ноти) – легке, коротке стаккато, pianissimo.

ІІ ч.

В “Маленькій прелюдії” №2 С – dur учень зустрічається з імітацією – це основний поліфонічний спосіб розвитку теми. Цю тему можна описати, що верхній голос урочисто і дзвінко грає труба, в нижньому – віолончель.

Ця тема складається з трьох мотивів в яких потрібно добиватися виразного і рівного співу всіх звуків мотиву.

Велику роль відіграє динаміка, динамічне наростання по мотивах.

Кульмінація завершується вторгненням рухливої каденції, яка відділена цедурами.

Якщо учень добре засвоїв особливості розвитку тематичного матеріалу прелюдії його увагу можна переключити на мелодію, яку супроводжує імітація теми в басовому голосі. Це називається протискладненням.

В двохголосних поліфонічних п’єсах Баха імітацію потрібно підчеркувати не сильним звуком, якщо верхній голос грати виразно, а нижній – легко, тихо, імітація буде тоді виразніша, ніж при сильному її виконанні. Звідси висновок: динаміка – не єдиний і не найкращий засіб зробити тему ясно звучною.

“Слышно не то, что громко, а то, что имеет свой особый, отличный от другого голоса, тембр, фразировку, артикуляцию.”

Артикуляційний прийом потрібно використовувати у всіх прелюдіях, крім D – dur №4, d – moll №6, g – moll №10. Їх глибокий, підчеркнуто співучий характер потрібно виконати на легато.

ІІІ ч.

Майже у всіх прелюдіях збірника імітацію підчеркувати не потрібно. Лише в “Маленькій прелюдії” №5 e – dur, як і в двоголосних інвенціях F – dur, h – moll по пораді І. Браудо, в маркіровці імітації.

№4 D – dur (ч. ІІ), прелюдія по своєму складу відноситься до неімітаційної поліфонії, тобто побудована не на розвитку однієї теми різними голосами, а на мелодичній самостійності голосів.

По фактурі до D – dur прелюдія близька до №10 g – moll. Тут також дует верхніх голосів розвивається на фоні рівного руху басу, який виконує роль акомпонементу його ліпше грати staссato. В цій прелюдії є два складних поліфонічних моменти. По-перше виконати два верхні голоси однією рукою. Це поможе відомий прийом – вчити два голоси двома руками (верхній грає – глибоко, нижній - piano). Це і означає, що постійно, прочищати голосоведення, інакше воно швидко буде звучати невиразно.

ІІ трудність – плавне виконання мелодії, в якій чергуються короткі звуки з довгими.

Хочу зробити невеликий огляд тих прелюдій, які представляють собою найбільшу трудність.

“Маленька прелюдія” №3 d – moll (ІІ ч.) відрізняється глибоким характером, великою співучістю.

Цікава своєю мелодичною побудовою тема прелюдії. В даному випадку перший мотив представляє собою перечеркнутий мордент. Рекомендується вчити, як мордент: перший звук “проспівати” звучно, голосно, два слідуючих – ріаno, а другий мотив теми вчити глибоким співучим forte. Бас завжди глибокий, опреділений.

Прелюдія №7 e – moll (ч. І.) побудована на імітації, має мелодично закінчену тему – задушевну, глибоко ліричну.

У верхньому голосі її виконують “гобой”, в басу на протязі всієї прелюдії тихо і рівно співає “засурдинених” “віолончель”.

“Маленька прелюдія” №6 d – moll (ч. І.) – одна з тих, де не використовується контрастна артикуляція сусідніх метричних категорій, а задушевний настрій п’єси потребує тільки одного штриха – великої плавності звуковедення. Тут повинні бути проспівані навіть самі короткі звуки і морденти, тепло, ніжно, засурдинених кларнета і “віолончелі”.

Трудність особлива, де є двохголосся в правій руці. Його необхідно довго вчити двома руками зосередитися на роботі над звуковими градаціями – р, рр, mр. Доступність фактури маленької прелюдії №3 c – moll (ч. І) часто грають як етюд; тому це одна з самих тяжких п’єс в збірнику по настрою і звукових відтінках. Прекрасно про неї сказав Д. Швейцер: “Она проходит как сновидение в движении шестнадцатых напоминающих звуки арфы”.

Динаміку тут треба розприділяти, як на клавесині. Ліва рука грає на більш голосній клавіатурі (в даному випадку рекомендується mezzoforte або mezzopiano), а права – на клавіатурі, яка звучить особливо приглушено (лютня).

“Маленька прелюдія” №4 D – dur (ч. І) найбільш складна по формі, фактурі, що й пояснюється рідкістю її виконання у школах. В ній чітко виражений імітаційний склад, трьохголосся і достатньо кадансів.

Особливо важливе значення Бах приділяв “Інвенціям і симфоніям”.

Інвенція походить з латинського “inventio” – вигадка.