Ідеї економістів першої половини 19 ст., як теоретична база наступних економічних теорій, Детальна інформація

Ідеї економістів першої половини 19 ст., як теоретична база наступних економічних теорій
Тип документу: Реферат
Сторінок: 5
Предмет: Всесвітня історія
Автор:
Розмір: 37.5
Скачувань: 2422
f1Ідеї економістів першої половини 19 ст., як теоретична база наступних економічних теорій.





План



Вступ

1. Давид Рікардо, та послідовники його економічне вчення.

2. Розвиток економічної теорії в першій половині 19 ст. в Англії.

3. Сісмонді та його послідовники

4. Розвиток економічної думки у Франції в першій половині 19 ст. Школа Сея

5. Економічні ідеї Сен-Сімона та Фур’є

Список використаної літератури



Вступ

Початок 19 століття був часом сильного пожвавлення в області теоретичного вивчення економічних явищ. Вищим досягненням буржуазної політичної економії на той час були праці представників англійської класичної школи. У них досліджувалися виробництво й обіг, зроблено спробу розкрити суть товарно-грошових відносин, науково обґрунтувати походження прибутку. Результати досліджень, основні висновки класиків буржуазної політекономії високо цінує і сучасна економічна наука. Водночас слід зазначити, що через вузькість кругозору творців класичної буржуазної політекономії (так само, як і через недостатню розвиненість на той час самих капіталістичних відносин) вони не зуміли в повному обсязі розкрити суть даної економічної системи. Економічні інтереси й погляди дрібних товаровиробників міста й села капіталістичного суспільства покликали до життя дрібнобуржуазну політекономію в особі ЖСісмона-Ж Прудона й інших. У працях цих економістів викрито багато недоліків і суперечностей капіталістичного суспільства, але вони мріяли про їх усунення через повернення назад, до старих форм господарювання. На початку XIX ст. на суспільній арені з’явилася така револіоційна сила, як пролетаріат. Виражаючи інтереси робіничого класу, К.Маркс і Ф.Енгельс поставили на науковий грунт соціалістичну ідею, звільнили її від утопічних ілюзій, з одного боку, й відокремили від грубого, зрівняльного комунізму, з іншого. Сформувався так званий марксистський напрям у політичній економії. Маркс і Енгельс уперше для пізнання економічних процесів застосували метод матеріалістичної діалектики. Ставлення нового суспільства вони пов’язували з вищим розвитком матеріального виробництва, демократії й особистості. Заслугою Маркса є також створення стрункої наукової теорії вартості й додаткової вартості. Цим визначається особливе місце марксистської політекономії в історії економічного вчення.

Класики марксизму дали лише загальнотеоретичну модель суспільного розвитку. Вони прогнозували його можливості, виходячи з відомих їм економічних реальностей, і готових відповідей на деталі організації майбутнього суспільства у них не було. Оцінюючи економічні погляди класиків марксизму з сучасних позицій, слід визнати, що певні їх висновки хоч і були правильними для свого часу, не витримали перевірки практикою і підлягають науковій переоцінці сьогодні. Що ж до методології, то вона не застаріла і немає ніяких підстав від неї відмовлятися. Однак і обмежуватися нею не можна. Необхідно подолати кастову замкнутість науки, догматизм, відособленість від прогресивних економічних учень світу.



1. Давид Рікардо, та послідовники його економічного вчення.

Давид Рікардо - одна з найяскравіших особистостей класичної політичний економії Англії, послідовник і одночасно активний опонент окремих теоретичних положень спадщини великого Адама Сміта.

Предки Рікардо, іспанські євреї, його батько в 60-х роках XVІІІ століття перебрався в Англію, де спочатку займався оптовою торгівлею, а потім торгівлею векселями і цінними паперами. Давид був третім з його 17 дітей. Він народився в Лондоні в квітні 1772 р., навчався в звичайній початковій школі, а потім був відправлений на два роки в Амстердам, де почав осягати в конторі свого дядька таємниці комерції.

Після повернення Рікардо ще якийсь час учився, але в 14 років його систематична освіта закінчилося. Правда, батько дозволив йому брати уроки в домашніх учителів. Незабаром з'ясувалося, що інтереси юнака виходять за межі того, що батько вважав за необхідне для справи. Це йому не сподобалося, і уроки припинилися.

У 16 років Давид став найближчим помічником батька в конторі і на біржі. Спостережливий, кмітливий, енергійний, він швидко зробився помітною людиною на біржі й у ділових колах Сіті. Однак Давида обтяжував консерватизм батька. Він був байдужий до релігії, а будинку його змушували найсуворішим образом випливати всім догмам іудаїзму. Конфлікт вийшов назовні, коли в 21 рік Рікардо заявив батьку, що він має намір женитися на християнці. Наречена була дочкою лікаря-квакера, такого ж домашнього тирана, як і батько Рікардо. Шлюб був укладений проти волі обох сімейств. Одруження з християнкою означала для Рікардо вигнання з іудейської громади. Рікардо став членом унітаріанської громади - самої вільної із сект, що відкололися від англіканської церкви. Видимо, це було просто благопристойним прикриттям його атеїзму.

Молоді, природно, нічого не одержали від батьків, а в 25 років Рикардо вже був батьком трьох дітей (усього їх було вісім). Він не знав ніякої іншої справи, крім біржової спекуляції, і тепер став займатися нею самостійно. Йому допомогли зв'язки, репутація, а головне, здатності. Через п'ять років він уже був багатий і вів великі операції.

До 1809-1810 р. Давид Рікардо - одна з найбільших фігур лондонського фінансового світу. Купується розкішний будинок у самому аристократичному кварталі Лондона, а потім великий маєток Гэткомб-парк у Глостерширі, де Рікардо улаштовує свою заміську резиденцію. Після цього Рікардо поступово відходить від активної діяльності у світі бізнесу і перетворюється у великого землевласника і рантьє. Його маєток досягає 1 млн. фунтів стерлінгів - величезна сума по тим часам.

У 26 років Рікардо, домігшись фінансової незалежності і багатства, раптом звертається до наук, якими він не міг зайнятися в юності: природознавству і математиці. У першій половині дня на біржі він - не по роках холоднокровний ділок. Ввечері в себе будинку - симпатична, захоплива молода людина, що з наївною гордістю показує рідним і знайомим досліди з електрикою і демонструє свою колекцію мінералів. Під впливом цих занять розвився яскравий інтелект Рікардо, мислення якого відрізнялося строгою математичною логічністю і чіткістю.

У 1799 р. молодий заможний ділок Давид Рікардо жив на курорті Бат, де лікувалася його дружина. Зайшовши в публічну бібліотеку, він випадково перегорнув книгу шотландського економіста Адама Сміта "богатство народів" і зацікавився нею. Так уперше пробудився інтерес Рікардо до політичної економії.

Важливою заслугою Рікардо була розробка методів наукового дослідження в економічній науці. У його роботах політична економія значною мірою вперше знайшла риси науки як системи знань про економічний базис суспільства. У своїй головній праці "начала політичної економії і податкового обкладання" (1817 р.) Рікардо, розвиваючи ідеї Сміта, довів, що вартість товарів, єдиним джерелом якої є праця робітника, лежить в основі доходів різних класів суспільства - заробітної плати, прибутку, ренти. Велику роль зіграли праці Рікардо в розвитку таких областей економічної науки, як грошовий обіг і кредит, міжнародні економічні відносини, податки. У теорії земельної ренти і міжнародного поділу праці Рікардо висловив ідеї, що ввійшли в золотий фонд економічної думки. Головну функцію капіталізму Рікардо бачив у збільшенні виробництва матеріальних благ.

В працях Рікардо був обкреслений предмет політичної економії (суспільні відносини людей у зв'язку з виробництвом матеріальних благ) і розроблений її метод (наукова абстракція). Здавалося, вона придбала у відомій мері риси, властиві точним і природничим наукам. Подібно геометрії, вона спочивала тепер на системі основних постулатів і теорем, що випливають з них. Але політична економія, на відміну від геометрії, класова наука. Які б ні були суб'єктивні наміри вченого, його ідеї завжди більш-менш безпосередньо служать інтересам визначеного класу. Вчення Рікардо було відкрито і сміло буржуазним. Але саме ця відкритість і сміливість перестала влаштовувати буржуазію, коли класова боротьба в Англії загострилася: у 30-х і 40-х роках, у період чартизму, вона стала центром усього суспільного і політичного життя.

У цих нових умовах послідовники Рікардо, що аж до середини сторіччя і навіть пізніше займали ведуче місце в англійській буржуазній політекономії, стали відмовлятися від найбільш сміливих і радикальних сторін його вчення, пристосовувати це навчання до інтересів буржуазії. Вони або займалися простим коментуванням Рікардо, або підправляли його в апологетичному дусі.

У 1851 р. Маркс, ґрунтовно простудіювавши в бібліотеці Британського музею нову англійську економічну літературу, писав Енгельсу: "У сутності ця наука з часу А. Сміта і Д. Рікардо не просунулася вперед, хоча в області окремих досліджень, часто надзвичайно тонких, зроблено чимало". Треба звернути увагу не тільки на першу, але і на другу частину цього висловлення. Достаток спеціальних економічних досліджень відбивало швидкий розвиток капіталізму й об'єктивну необхідність вивчення окремих сторін господарства. Кістяк економічної науки обростав м'ясом. Великий шлях розвитку пройшла статистика, зокрема успішно розроблявся метод індексів. Описувався й аналізувався ріст окремих галузей промисловості. Проводилися конкретні дослідження в області аграрної економіки, руху цін, грошового обігу, банкової справи. Виникла велика література про положення робітничого класу. До середини століття політична економія вже зайняла міцне місце в навчальних програмах університетів.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes