Традиційне гончарство Європи, Детальна інформація

 

¦

.

d

f

h

j

l

n

p

r

t

v

v

”

 

c

¤

¦

\x0152

[, зокрема, для традиційного півника в горщику з томатами, глиняне сито (scola pasta) для овочів або макарон, вогнестійкі горщики для страв (soletto, чи також називається tegame), спеціально для традиційної великодньої страви — пирога «Torta di Pasqua», який готується із солоного тіста з яйцями і сиром [6, с. 61]. Глек для води чи вина (brocca) — з довгою шийкою і двома ручками — все ще вживаються у повсякденні [6, с. 63].

Іспанські гончарі (Убеда) роблять глеки для вина й води (jarra de artesania) [6, с. 26], ангобовані глеки для олії та оцту (alcuzas), декоративні глеки (zaira), глечики для вина (tarro de vino) [6, с. 28], глечики, у яких можна вчиняти тісто (orzas), глеки для води (cantaro), супниці з чашками (cuenco, чи cunca y sopera) на гачечках [6, с. 29-31]. Гончарі з Гранади — нащадки мусульман — роблять кавники (cafetera), глеки для води (cantara), ємкості для вина, свинини, салямі чи води з покришкою (orza), карафки для вина й оцту (jarzo), арабські декоративні глечики в старому стилі (anfora arabe), і глеки для води (jarro de aqua) [6, с. 106]. В Убеді також роблять глеки для води (cantero) [6, с. 125] , глеки для вина за арабською моделлю (azumbre) і ще багато чого — усього 77 сталих моделей [6, с. 124, 129]. В Ля Рамбля (Кордова) теж роблять глеки для води (botijo) [6, с. 150]. В Байлені виготовляють миски (lebrillos) з прозорою пливою, горщики для зберігання запасів (orzas) [6, с. 182].

Португальці з Барцелоса роблять тарілки чи пласкі миски (prato) розписані мотивом двох риб, квітів, птаха, горщика для зберігання запасів (boi\x01CEo), гриль для ковбасок (chouriceira), вогнестійкі форми (lisboa), глеки (caneca), вогнестійки горщики (tacho) [6, с. 42]. В Ух'а (Португалія) роблять неполив'яні горщики для квітів (vasos) великі миски, глеки (cantaros) з ручкою для води, оливок чи сардин і поїлки для курей (bebedouros) [6, с. 142], кавники (cafeteira), маленькі глиняні пічки, щоб смажити каштани (fogareiro or assador de castanhas), у яких, якщо зняти верхню «чашу» і поставити решітку, можна смажити сардини, коробочки для письмового приладдя (caixa) [6, с. 145].

Шведи роблять спеціальні маленькі мисочки для кислого молока (filbunksskal), миски для молока (mjolkfat), горщики для мармеладу (syltkrukor), тарілки, підставки для горщиків, кружки і чашки для молока, горщики для квітів, миски для тіста і чашки, гірчичниці (senapsskal), у які кладуть велику залізну кулю і ставлять на коліна для катання, щоб перемолоти. Також виготовляють пивні бокали старовинної моделі [6, с. 173].

Угорці в Надудварі роблять великі «димлені» миски з ручками (gomolya tal), які вживають як супниці чи для приготування сиру, глеки для вина, молока й олії (boros kancso, tejescsutor, vizes kanla) [6, с. 97], глеки у вигляді чоловіків в національному вбранні (miska-kaneso), скарбнички, табакерки і цукерниці у вигляді голів [6, с. 160]. Гончарі з Сексарда виготовляють великі «lakodalmas fazek» — вид кухонного посуду, у якому готують гуляш на весілля [6, с. 174], там же, роблять глеки для вина (boros kancso) в хабанському стилі [6, с. 175]. Один з найтиповіших виробів «димленої» кераміки є глек для питної води (korso) з решіткоподібним ситом у шийці. Так глеки, як «димлені», так і інші неполив'яні, використовувалися підчас польових робіт, оскільки в них питна вода була завжди холодною через повільне випарювання рідини, яка проникає через пори стінок. Глеки для питної води із решітчатим ситечком у шийці відомі в Угорщині з ХІІІ ст., численні їхні варіації поширені по всій країні [14, с. 51-53]. Іншу велику групу посудин для води утворюють глечики без решітчатого сита, з дещо ширшою шийкою (kanta, у Мохачі називається bendis) [14, с. 53-54]. Також характерними для «димленої» кераміки є різноманітні глечики, горщики для молока і для готування страв, посудини для виробництва свічок, миски, сита і ситечка, горнята, фляжки, горщики для квітів, ступки, місткості для пряностей і мила, тарілки, покришки, поїлки для курей чи качок [14, с. 54-57].

Варто відзначити також виробництво глиняних іграшок. Перед Другою світовою війною фінські гончарі виготовляли півників-свістунців (kukkopilli) без ніжки і продавали їх випаленими та неполив'яними як дитячі іграшки. Тепер вони мають ніжку і розмальовуються у червоне й чорне лаковими фарбами [6, с. 44].

Угорці в парадній кімнаті ставлять на розписному столику глиняну фігурку жінки, а поряд тарілку (Сексард) [6, с. 175].

У Швеції (Сторторпгоф) також виробляють півників-свістунців [6, с. 33]. Фінни ставлять декоративні фігурки півнів (kukko) у дворі [6, с. 180-181].

Збут гончарних виробів теж є дуже цікавим моментом. У багатьох країнах, в тому числі в Україні, Білорусі, Словаччині, зберігалася архаїчна мінова торгівля. В Угорщині, в Мохачі (комітат Баранья) посуд міняли на зерно. Вартість зерна вимірювали поудиною. Її слід було раз чи двічі повністю наповнити.

У Швеції, в Сторторпгофі також раніше час від часу вдавалися до мінової торгівлі з селянами: коли ті тричі наповнювали гончарям миску вівсом, тоді вони отримували миску [6, с. 33].