Традиційне гончарство Європи, Детальна інформація

Традиційне гончарство Європи
Тип документу: Реферат
Сторінок: 6
Предмет: Культура
Автор: фелікс
Розмір: 38
Скачувань: 2006
(«Жодне мистецтво не може зрівнятися з гончарським, ми робимо наші горщики з того, чим ми, гончарі самі є. Довгий Джон Гончар. Байдфорд, 2 липня 1803») [4, с. 46].

Звідси дуже легко перекинути місток від антропоморфізації гончарних виробів до антропогенезу і Бога, що ліпить Першолюдину з глини. Кахля гончарської родини Відманн, виготовлена в Хаймшаймі (Німеччина) перед 1750 р., що зберігається в Музеї землі Баден-Вюртемберг в Карлсруе, пояснює:

«Got der Schoepfer,

war der erste Toepfer»

(«Господь — Творець, який був першим гончарем») [5, с. 7]. Подібне зустрічаємо на кахлях печі з Хольцгерлінгена (1796), виготовлених кахлярем Йоганном Каспаром Шмідом (зберігаються у приватній колекції):

«Got unser Schoepfer,

der war der erste Toepfer»

(«Бог, наш Творець, який був першим гончарем») [7, с. 91].

Уявлення про Бога як про горшечника, гончаря було поширене за середньовіччя як у Західній, так і в Східній та Центральній Європі (наприклад, екзегетичні тексти ХVІІ-ХVІІІ ст.: Кліментій Зіновіїв, Михайло Андрелла-Росвиговський (Україна), Аввакум Петров (Московщина)). Цей антропогоністичний міф визначив престижність гончарського ремесла у суспільстві, зараховуючи його до святих, благочестивих діянь.

Стародавня пісня чеських гончарів також стверджує, що гончарство є нині найстарішим ремеслом на світі і бере свій початок від створення Адама [10, с. 51]. Тут ще справа в тому, що в окремих регіонах Європи гончарство вважалося нечистим, презирливим ремеслом. Втрата давніх знань, відхід від правічних традицій етносу, як гадають деякі дослідники, спричинювали інверсію народної свідомості, принижуючи його апологета — народного майстра-гончаря. Втім, можливе і інше обґрунтування віднесення гончарства до категорії «нечистих», «безчесних» професій: вірування у певну надприродну силу гончаря-жерця, оточення його ремесла побожним страхом. Будучи адептами стародавніх правічних язичницьких культів, після прийняття Європою християнства як державної релігії гончарі опинилися неінкорпорованими до християнської системи сакрального. В той же час їхній фах виключав можливість профанічної атрибутації. На користь такого припущення свідчить той факт, що в ряді європейських країн — Польщі, Словаччини, частково в Україні і Білорусі — «нечистість» гончарського ремесла пов'язувалася передосім не з фізичною чи ритуальною «нечистотою», а з «нечистою силою», і часом мирно уживалася з визнанням високого суспільного статусу гончаря.

1488 року королівською постановою було затверджено мотив Адама і Єви як герб гончарів Чехії, що зайвий раз посилило народні погляди на гончарство як на найдавніше в світі ремесло. Чеський дослідник-керамолог Владимир Шойфлер гадає, що ця королівська постанова якраз і мала на меті підвищити суспільний статус гончарів, вилучивши гончарство з-поміж «нечистих» занять та професій, включивши його до системи християнських цінностей. Зображення Адама і Єви стало типовим чеським гончарним символом і часто трапляється у гончарській геральдиці, а також на кахлях і горщиках аж до ХІХ ст. (пор. кахлю ХІХ ст. з Чеської Тржебови (Чехія), що зберігається у тамтешньому міському музеї, та горщечок, вкритий світлою поливою, із Гожіцької області (Чехія), що зберігається у міському музеї Горжіце [11, с. 74, 98, 164, XLIII, XXXI].

Не випадково мотив гріхопадіння Адама і Єви зображений і на фаянсовій тарільці, виготовленій у Брістолі близько 1690 року (зберігається у Національному музеї Ірландії в Дубліні) [16, с. 133, 135]. Зображення Адама та Єви досить часто трапляється в англійській кераміці ХVІІ ст. особливо на великих стаффордширських ангобових тарелях та англійському «делфтському» фаянсі [9, с. 22]. Адам і Єва в раю, дерево життя зі змієм на ньому — на голландській тарелі 1589 року (виготовленій в Алкмаарі (Нідерланди), зберігається у Нідерландському музеї під відкритим небом в Арнхемі) [2, с. 155]. Райський сад, де Бог вправлявся у створенні людей, однозначно розглядався у народній екзегетиці як майстерня Божественного Гончаря, а саме гончарство, подібно до алхімії, — і як своєрідна духовна техніка, яка показує, спираючись на тотожність виробничого процесу із міфічним сотворінням людини, що чесноти можна культивувати за будь-яких, навіть зовні найпростіших видів діяльності і що душа зміцнюється, а індивід розвивається (згадаймо сентенцію з німецької кахлі).

ВИСНОВКИ

У німецькій літературі міститься чимало важливих даних про традиційне гончарство Європи і світу. Праця Р. Вайнхольда «Глина у багатьох іпостасях: культурна історія кераміки» (Ляйпціг, 1982) розглядає гончарство як невід'ємну частину світової культури з давніх-давен. Книга Р. Вайнхольда, В. Гебауера та Р. Берендса «Кераміка в НДР. Традиція і сучасне» (Ляйпціг, 1988) присвячена історії кераміки в Східній Німеччині. Книга шведської дослідниці А. Нотіні «Європейське мистецтво гончарства: Ремесло з традицією» (Франкфурт-на-Майні, 1987) описує традиційне гончарство Іспанії, Італії, Франції, Данії, Норвегії, Фінляндії, Швеції, Португалії, Греції, Німеччини, Угорщини, Румунії. Побудована вона у вигляді інтерв'ю з гончарями, з яких можна багато дізнатися про їхній життєвий шлях, смаки і уподобання, бажання і мрії, звичаї і обряди, прийоми і традиції гончарювання, асортимент гончарних виробів, роль і місце гончарства у культурі тієї чи іншої країни. Тим часом праця угорського керамолога Й. Сабадфальві «Чорна кераміка в Угорщині та її східноєвропейські зв'язки» (1958) та монографія «Угорська чорна кераміка» (Будапешт, 1986) присвячені виключно феноменові угорської димленої кераміки, центрам її виробництва, її історії і технології, асортименту, ролі і місцю в угорській народній культурі. Знайшлося місце для гончарства як частини народної культури і в книзі Е. Фель, Т. Гофер, К. К.-Чіллері «Угорське селянське мистецтво» (Будапешт, 1969). Статті В. Метцгера, К. Кокошки, Е. Остерло-Гессат у збірці «Я з глини зроблений»: Фігурна будівельна кераміка» (Карлсруе, 1990) присвячені фігурній черепиці та кахлям і їхній історії, технології виробництва, значенню в німецькій народній культурі.

Гончарство традиційно було чоловічим ремеслом, жінки виконували допоміжні роботи, зокрема, розпис. Лише в деяких регіонах Європи зберігалося архаїчне жіноче гончарство — без круга. Передача професійних знань у європейському гончарстві традиційно здійснювала всередині родини: від батька до сина, від тестя до зятя. Існував і прямо протилежний звичай, коли в науку до майстра йшли учні, що ставали підмайстрами. У ряді країн ці дві традиції співіснували.

Гончарство зосереджувалося в осередках — селах і містах. Часто ним займалися усі мешканці села. Незважаючи на відносно невеликі заробітки, гончарство було дуже шанованим ремеслом, воно мало високий суспільний статус. Ним не цуралися займатися навіть священики, ченці і черниці.

Гончарі, серед яких існувала градація, часто об'єднувалися у ремісничі корпорації — цехи, які виступали носіями професійних знань, допомагали гончарям і їхнім родинам в разі скрути тощо. Свою продукцію, асортимент якої відповідав національно-культурним традиціям країни (посуд для традиційних страв національної кухні, ритуальний посуд, обрядові глиняні іграшки), гончарі продавали на ярмарках або возили по селах. Раніше у країнах Північної і Центральної Європи побутувала архаїчна мінова торгівля, при якій посуд вимінювали на відміряне ним зерно. В деяких країнах з міновою торгівлею гончарними виробами пов'язувалися цікаві звичаї, зокрема, збір дівчатами приданого. З деякими видами посуду були пов'язані легенди. Гончарська професійна обрядовість була давньою і розвиненою. Були певні дні тижня і свята, в які гончарі не працювали. Гончарі різних країн мали особливі ритуали, щоб вдався випал (вони, наприклад, хрестили горно, ставили в горно разом з посудом маленьку глиняну статуетку). Посуд прикрашали знаками-оберегами від відьомських чар: хрестиками, відбитками пальців.

Для написів на посуді характерне міфологічне осмислення, своєрідне обігрування символічного зв'язку «людина — глиняний горщик», адже людина, за міфами, також зроблена з глини Богом . Згідно з написами на посуді, кахлях, черепиці, Бог-Творець був першим гончарем. Уявлення про Бога як про горшечника, гончаря було поширене по всій Європі. Недарма гончарі різних країн полюбляли зображати на посуді Адама і Єву в раю. Мотив Адама і Єви навіть був гербом гончарів Чехії, він був затверджений 1488 р. королівською постановою, щоб підвищити соціальний статус гончарства.

Ототожнення людини з глиняним горщиком у традиції гончарів Європи мало, крім релігійного, ще й високе гуманістичне значення, адже, як стверджує напис на німецькій кахлі, і людина, й глечик, зроблені з бідної глини, можуть, однак, прославитися, якщо є щось хороше всередині них.

Митці-гончарі щиро вірять у майбутнє свого стародавнього, величного і цікавого ремесла, овіяного міфами і легендами.

ЛІТЕРАТУРА

Fel E., Hofer T., K.-Csillery K. Ungarische Bauernkunst. — Budapest: Corvina, 1969. — 224 S.

Klevyn J. de. Volksaardewerk in Nederland: Sedert de late middeleeuwen. — Lochem-Gent: Uitgeversmaatschappij de Tijdsroom, 1986. — 256 S.

Kokoska K. Sprueche auf Ofenwandplaettchen// «Von erd bin ich gemacht»: Gestaltete Baukeramik. Ofenwandplaettchen und Feierabendziegel. —Karlsruhe: INFO Verlagsgesellschaft, 1990. — S. 129-136.

Lloyd R. Widebottoms, Gulleymouths and Pinchguts //Studio Pottery. — Exeter, 1993. — №2. — p. 40-46.

Metzger W. Einfuehrung: «Von erd bin ich gemacht». Eine volkskundliche Ausstellung zur gestalteten Baukeramik// «Von erd bin ich gemacht»: Gestaltete Baukeramik. Ofenwandplaettchen und Feierabendziegel. — Karlsruhe: INFO Verlagsgesellschaft, 1990. — S. 7-12.

Notini A. Europaeische Toepferkunst. Handwerk mit Tradition. — Frankfurt am Main: Umschau Verlag, 1987. — 192 S.

Osterloh-Gessat E. «Dieser Zieget ist mir lieb und wer ihn stihlt der ist ein dieb»// «Von erd bin ich gemacht»: Gestaltete Baukeramik. Ofenwandplaettchen und Feierabendziegel. — Karlsruhe: INFO Verlagsgesellschaft, 1990. — S. 32-128.

Pli\x010Dkova E. Pozdi\x0161ovske hrn\x010Diarstvo. — Bratislava: Slovenske vydavatel'stvo krasnej literatury, 1959. — 236 S.

Savage G., Newmann H. An Illustrated Dictionary of Ceramics. — London: Thames and Hudson, 1992. — 320 p.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes