Право України-Гетьманщини і спроба його кодифікації, Детальна інформація

г) інші нормативні акти (XVIII ст.).

3. Кодифікаційні роботи XVIII - першої половини XIX ст.

а) причини кодифікації;

б) кодифікаційні роботи XVII ст.;

в) особливості кодифікації першої половини XIX ст.



Джерела права української держави у середині XVII ст.

Звичаєвим правом в Україні регулювалося широке коло стосунків і насамперед організація полково-сотенної системи як основи жержавності, системи судочинства тощо.

В україні зберігали свою силу основні джерела права, що діяли до 1648 р.- Литовські статути, особливо 3 Литовський статут, Магдебурське чи Хельмінське право, німецькій текст

" Зерцала саксонів та інші. Зазначимо, що право України вирішувало в цей час і нове для себе завдання - оформляло та закріплювало будівництво Української держави. Внаслідок цього зріс вплив "козацького права" - старого "звичаєвого права".

Можна стверджувати, що в процесі відродження націоналюної державності склалася своєрідна правова система Гетьманщини, в основі якої лежало звичаєве право. Це право визнавалося іноземними державами, і в цьому полягала характерна особливість права, що діяло в Україні. Норми звичаєвого права сформувалися в процесі розвитку суспільного життя українського народу. В Україні складалися свої певні звичаї та традиції, поняття про справедливість, природне право, норми моралі й поведінки в побуті. Спочатку групи, а потім маси людей усвідомлювали необхідність тих чи іних відносин, дотримувались їх самостійно чи під впливом громадської думки.

Характерною ознакою правової норми є загальне значення і державна обов`язковість. Адже для того, щоб традиції перетворилися у правову норму, необхідно визначити офіційно,тобто санкціонуувати державною владою. В історії Українського нороду санкціонування звичаїв здійснювалося різними способами і найпростіший полягав в тому, що держава просто не забороняла їх, визнаючи безпечним для себе їх зміст: характер.

Особливі значення мали норми звичаєвого права в Запорізькій Січі, де зародилися норми військово- адмініситративної організації козацтва, правила ведення війни, правила діяльності судових установ, види покарань

злочинців та ряд інших норм права, яке не існувало в письмових джерелах.У Січі вищою судовою інстанцією був кошовий суд, який у своїх рішеннях виходив з норм звича.вого права та здорового глузду. Суддям, які застосовували звича.ве право при розгляді цивільних справ, були відомі такі юридичні поняття як давність володіння, право першості володіння, нерівний розподіл стягнення та інші.

В українській державі діли ті польсько-литовські законодавчі акти, які закріплювали виключні права шляхти, старшини, козаків та міщан.

Звичаєве право було настільки досконалим, що його неможливо було витіснити з системи діючого права. Спроби витіснити звичаєві норми з числа діючих джерел права успіху не мали.

Литовські статути

I Литовський статут - 1529 р.

II Литовський статут - 1566 р.

III Литовський статут - 1588 р.

Найбільшого значення серед польсько-литовськіх джерел набули окремі збірникі і сатути: Литовський статут 1588 р. і збірник Магдебурського права.

III Литовський статут - Статут великого князівства Литовського від найсвітішого господаря короля його милості Жикгимонта Третього на коронації в Кракові виданий року 1588.

III Литовський статут поширюється на справи минулі від того часу, з якого затверджено нашою волею господарською цей Статут.

Цей статут був перекладаний Комісією створеною гетьманом Іваном Скоропадським для виконання наказу

Петра I. Практичним коментарем до Литовського статуту був текст зводу права за яким судяться малоросійський народ. Цей текст став просто підручником, за яким вивчали українське право.

III Литовський статут має чотирнадцять розділів:

Розділ перший - про нашу особу панську;

Розділ другий - про оборону земську;

Розділ четвертий - про суддів і підсудків;

Розділ сьомий - про записи і продажу;