Право України-Гетьманщини і спроба його кодифікації, Детальна інформація

17. Щоб у всіх містах з войтів, з бурмистрів, з міщан корми і підводи одержувати тим людям, які надсилатимуть від великого государя до гетьмана Війська Запорозького, і від царської величності до бояр, і воєвод, і до приказних людей, або до інших держав у послах і посланцях, або Малої Росії, в які міста і місця для государевих якихз справ з грамотами, також яких надіслано буде до великого государя з гетьманськими листами, або царської величності бояр і воєвод і приказних людей з відписки, або до сусідніх государів послів і посланців з грамотами, або які власті грецькі поїдуть до великого государя для милості і для інших яких державних справ, і як від нього великого государя ті люди поїдуть назад, кожному по його достоїнству, а насильством би у них кормів і підвід іншим людям, які поїдуть царської величності Московських і Малої Росії міст, крім вище зазначених справ, не брати; а всякими угіддями, якими вони володіли за королівськими привілеями, надалі володіти ними, як і раніше.

Кодифікаційні роботи XVIII – першої половини XIX ст.

Величезна кількість діючих норм права вносила різнобій в діяльність правозастосовчих органів. Українська старшинсько-шляхетська верхівка, намагаючись зберегти діючу систему права, в той же час прагнула до її упорядкування. Ідея кодифікації знайшла підтримку царського уряду, який плекав надію, що проведення кодифікації спрацює на зближення правової системи України і Російської імперії. Крім того, через кодифікацію українська панівна верхівка намагалися зрівнятися в правах з російським дворянством.

Перша кодифікаційна комісія була створена 22 серпня 1728 року за царськім указом: “Решительные пункты гетьману Данилу Апостоллу “. У 1734 році комісія підготувала збірник “Права, по яким судиться Малоросійський народ”. Цариця Анна наказала перекласти цей збірник на російську мову. Комісії було надано законодавчого характеру і доручено підготувати проєкт Зводу нових законів для України. У 1743 році комісія закінчує роботу над Зводом “Права, по которым судятся малороссийский народ”. Спочатку проєкт Зводу затримав генерал-губернатор Бібіков, ,потім критичні зауваження робить Сенат. Тільки у 1756 році проєкт було повернуто гетьманові Розумовському на доопрацювання. Після внесення деяких змін та доповнень до Зводу у 1759 році він виноситься на затвердження комісії з представників генеральної та полкової старшини. Але значна частина комісії була проти прийняття нового Зводу і вимагала збереження дії Статуту 1588 року. У 1763 році після завершення судової реформи гетьман збирає для прийняття Зводу Раду з генеральної та полкової старшини. Але й на цей раз Звід не затверджується.

Звід законів “Права по которым судится малороссийский народ” складається з 30 розділів, які поділяються на 531 артикул і 1714 пунктів. До Зводу додавалися абетковий показник та “Степенный малоросийского воинского звания порядок по гетьманщине”.

Центральною ідеєю Зводу було обгрантування соборності та самоврядування України. За повнотою та якістю викладу норм права, а також теоритичних правових дефиніцій та за досконалою юридичною термінологією Звід набагато перевищував існуючі на той час в інших країнах кодифікаційні збірники норм права. І хоч цей Звід не був затверджений в якості діючого царьським урядом, він був дуже поширений в країні, з нього вивчали українське право і використовували його як підручник-коментар до Статуту 1588 року.

У комісії по кодифікації українського права працювало 49 осіб, серед них чимало видатних правників. Одному із них, Федору Чайкевичу, у 1750 році було доручено скласти збірник норм права, в якому знайшли б відображення інтереси панівної верстви. У 1758 році Чуйкевич закінчив роботу над збірником “Суд и разправа в правах малороссийских”. У ньому обгрантовувалися ідеї нерушимості прав старшинсько-шляхетської верхівки, необхідність відновлення станових судів і визнання “глибокої” давності як спробу набування власності на землю.

Зміцненню привелеїв казацької старшини та української шляхти служила приватна кодифікація В.Кондратьєва, який у 1763 році підготував збірник “Книга Статут і прчія права малороссийские”. Цей збірник широко використовувався в судах України як посібник для суддей.

У 1766 році починаються кодифікаційні роботи в Російській імперії. Було створено комісію для розробки нового Уложення, оскільки діючим на той час було Соборне Уложення 1649 року. Від України до складу кодифікаційної комісії ввійшли представники старшинсько-шляхетської верхівки. Депутати одержали наказ добиватися визнання дворянського стану української панівної верстви і розширення їхніх станових прав і переваг. Найбільш повно ці прагнення викладені в збірнику “Екстракт малоросійських прав”, який склав член Генерального суду О.Безбородько у 1767 році . Збірник призначався для Натальїна, обраного депутатом комісії від Малоросійської колегії.

“Екстракт малоросійських прав” складається з норм державного, адміністративного та процессуального права. Збірник складається із вступу, 17 розділів і додатків копій найвижливіших юридичних актів.

Як джерело, цей збірник заслуговує на особливу увагу тому, що в ньому був зібраний значний юридичний матеріал, починаючи від королівських, князівських і царських договорів, грамот і указів і закінчуючи гетьманськими універсалами витягами із збірників Магдебурзьського права, статутів Великого князівства Литовського і судової практики. Всі норми викладені в хронологічному порядку прийняття юридичних актів. Збірник твердо стоїть на позиції збереження автономії права України. Повна власність на землю і неповна на селянина, права й привелеї в обов`язках перед державою – такий зміст розділів про становище панівної верстви.

“Екстракт малоросійських прав” 1767 року цінний тим, що дозволяє просліджувати розвиток окремих інститутів державного, адміністративного, фінансового, цивільного, кримінального і процесуального права протягом майже двох століть. Збірник дає можливість глибше зрозуміти сутність права України з моменту договору 1654 року до запрвадження тут кріпостного права та ліквідацію української державності.

Кодифікаційні роботи в Російській імперії успіху не мали.

Така ж доля чекала і “Екстракт малоросійських прав” О.Безбородька, який після розпуску комісії було передано до архіву Сенату.

У 1786 році, після введення в Україні загально-імперського адміністративно-територіального поділу, в канцелярії Малоросійської експедиції Сенату було розроблено новий збірник, в основу якого було покладено “Екстракт малоросійських прав”, “Учреждение об управлении губерниями” 1775 року і ряд інших загальноросійських актів, прийнятих у 1767 році – 1786 році. Новий збірник отримав назву “Экстракт из указов, инструкций и учреждений”. До нього входили як норми українського, так і норми загальноросійського законодавства з перевагою останнього. Збірник було затверджено Сенатом і розіслпно у присутні місця України для практичного застосування.

Інші нормативні акти

Минулого 1653-го року травня 25 за указом великого царя і великого князя Олексія Михайловича, всієї Русії самодержця говорилося на Соборах про литовські та про черкаські справи. А нинішнього 1654 року жовтня в 1 день великий государь цар і великий князь Олексій Михайлович, всієї Росії самодержець, розпорядився з приводу тих же литовських і черкаських справ скликати собор і на соборі цьому бути великому государеві, святійшому Никонові – патріархові московському і всієї Росії митрополитам, архиєпископам, епископам, і чорним властям, і боярам, і окольничим, і думним людям, і стольникам, і стряпчим, і дворянам московським, і дякам, і дворянам, і дітям боярським (виборним) із міст, і купцям, і торговим, і всяких чинів людям. І наказав государ їм об`явити литовського короля і панів – ради минулі і нинішні неправди, що з їх сторін чиняться на порушення вічного докінчання, а від короля і від панів – ради виправлення в цьому не бувало.

Також і запорозького гетьмана Богдана Хмельницького присилання об`явити , що вони б`ють чолом під государеву високу руку в підданство. І що тепер король (польський) і пани - рада при государевих великих послах відповідно до договору виправлення не зробили і відпустили їх без діла…

…Про гетьмана Богдана Хмельницького і про всє Військо Запорозьке бояри і думні люди постановили, щоб великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович всієї Росії зволив гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке з містами їх і з землями прийняти під свою государеву високу руку ради православної християнської віри і святих божих церков, тому що пани – рада і вся Річ Посполита на провославну християнську віру і на святі божи церкви повстали і хочуть їх викоренити, і ради того, що вони гетьман Богдан Хмельницький і все Військо Запорозьке прийслали до великого государя царя і великого князя Олексія Михайловича всієї Росії бити чолом багато разів, щоб він великий государ, православної християнської віри викоренити із святих божих церков розорити гонителям їх і клятвопорушникам не дав, і над ними змилосердився, і волів їх прийняти під свою государеву високу руку.

Рішення Православної ради (за повідомленням російського посла В.Бутурліна)

(8 січня 1654 р.)

… І того ж числа від гетьмана Богдана Хмельницького приходив писар Іван Леговський і говорив бояринові Василеві Васильовичу (Бутурліну) з товарищами: була, казав, у гетьмана таємна нарада з полковниками, і з суддями, і з військовими осаулами; і полковники, каже, і судді, і осаули під государеву високу руку підклонилися. І після таємною наради, яку гетьман з полковниками своїми провів зранку того ж дня, о 2 годині дня били в барабани протягом години на збори всього народу, щоб слухати раду про справи, що мають відбутися. І як зібралася велика кількість всяких чинів людей, зробили круг великий для гетьмана і для полклвників , а потім і сам гетьман вийшов, під бунчуком, а з ним судді, і осаули, писар і всі полковники. І став гетьман посеред круга, а осавул військовий велів усім мовчати. Потім, як усі замовкли, почав гетьман промову до всього народу говорити: “Панове полковники, осавули, сотники, і все Військо Запорізьке , і всі православні християни! Відомо – то вам усім , як нас бог визволив з рук ворогів, що переслідують церкву божу і озлобляють всіх християн наших православія східного. Що вже шість років живемо без государя в нашій землі в безперестанних війнах і кровопролиттях з гонителями і ворогами нашими, які хочуть викоренити церкву божу, щоб ім`я руське не згадувалося в нашій землі. Що вже дуже нам усім докучило і бачимо, що не можна нам жити більше без царя. Для цього зібрали ми тепер раду, відкриту для всього народу, щоб ви собі з нами обрали государя з чотирьох якого ви хочете. Перший царь – турецький (цар), який багато разів через своїх послів закликав нас під свою владу; другий – хан кримський, третій – король польський, який, якщо ми сами захочемо, і тепер нас ще в колишню ласку прийняти може; четвертий – це православної великої Росії государ цар і великий князь Олексій Михайлович, всієї Росії самодержець східний, якого ми вже шість років безперестанку просьбами нашими собі просимо, - тут, якого хочете вибирайте.

До цих слів весь народ закричав: “Хочемо під царя східного православного, (під його) кріпкою рукою в нашій благочестивій вірі вмирати, ніж ненавістникові христовому, язичнікові достатися”. Потім полковський Тетеря, входячи в крузі, на всі боки запитував: “Чи всі так бажаєте?” Сказав весь народ:”Всі одностайно”. Потім гетьман сказав: “Хай буде так, хай господь бог наш укрипіть нас під його царьською кріпкою рукою”.

Загальні висновки

Визаолна війна 1648-1654 рр. – одна з найяскравіших сторінок в історії украйнського народу. У ході війни Украйна позбавилася польсько-шляхетського соціального, національного та релігійного поневолення.

Визвольна війна поклала початок третьому еиапові формування украйнської державності, підвалиною її відродження стала військово-адміністративна система, що склалася в Запоріжській Січі. Організуючою силою Визвольної війни, головним творцем незалежної України було козацтво.

Українська Гетьманська держава створювалася на основі ідеології української національної думки, що виходила не тільки з розуміння необхідності створення власної держави, але й усвідомлення здібностей та можливостей українського народу створити таку державу. Звідси спроба Богдана Хмельницького синтезувати ідеї козацьких традицій з соборністю Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Основою відродження української державності стала республіканська форма правління.

Створення в роки Визвольної війни 1648-1654 рр. Української Гетьманської держави є незаперечним історичним фактом, який було юридично підтверджено Зборівським договором 1649 р., Білоцерківським договором 1651 р., Березневими статтями 1654 р.

Значні зміни відбулися в суспільному ладі. Український народ здобував не тільки національну, а й особисту волю. На століття було поховано ідею кріпостного права, але повністю ліквідувати соціальний гніт не вдалося, оскільки суспільство в даний історичний проміжок часу не було підготовлене до цього.

Характер республіканської державності зумовив і сутність правової системи України, яка була необхідним елементом державності. Основою цієї системи було звичаєве право та гетьманські універсали. На деякий час було призупинено дію ІІІ Статуту 1588 р. та обмежено дію магдебурського права.