Психологічні аспекти взаємовідносин у подружжя, Детальна інформація

тя може бути простим». Паскуале не замкнув своєї коханої в чотирьох стінах. Навпаки, Клаудії інколи здавалося, що її чоловік взагалі не має уявлення, що таке ревнощі. Просто Скуїтьєрі вважав, що шлюб із любові передбачає свободу. «Мені не важливо, куди і з ким ти йдеш, тому що я знаю, куди і до кого ти все одно повернешся» - часто повторював він. Ця людина вміла не помічати дивацтв своєї дружини, і коли у Клаудії були нервові зриви чи починалася депресія, доглядав її, як дитину. Він постійно змушував дружину шукати нові амплуа і серйозно готуватися. У фільмах «Залізний префект», «Карлеоне», «Зброя» вона чудово зіграла ролі простих жінок. І якщо в сімейному житті цього подружжя і Були суперечки та сварки, то тільки на професійному ґрунті. Бувало, що на якийсь час вони навіть розїжджалися. Але більше тижня одне без одного не витримували. З часом Скуїтьєрі захопився політикою, його обрали до французького Сена ту і він переїхав у Париж. Відтоді артистка перетворилася на турислсу з Рима до Парижа і назад. «Ми чекали зустрічі, як двадцятирічні закохані, - розповідає Кардінале. - І в п'ятдесят із гаком моя пристрасть спалахнула з новою силою. Я закохана у власної о чоловіка, який досі залишається для мене загадкою». Згодом Паскуале повернувся до

Рима, а Клаудіа перебралася до Парижа, бо там почали знімати її

частіше. Так і живуть останні шість років, зустрічаючись у субботу і неділю в Парижі, куди Скуїтьєрі прилітає на крилах кохання. Їй часто кажуть, що вона виглядає значно молодшою як на свої роки. «Але я ніколи жодної пластичної операції не робила і не зроблю, каже Клаудіа, - тому що артист «грає обличчям». А коли підтягуєш зморшки, воно перетворюється на маску. Моє обличчя, - це історія мого життя». Вона, як і раніше, не дотримується дієти. «Усе залежить від вашого стану, - вважає актриса. - Коли, бувало, я голодувала тижнями, мені снилися пиріжки і спагеті, і від того я гладшала. Тепер їм нормально. Просто не дозволяю собі переїдати». А втім, Кардінале впевнена, що секрет її молодості цілком в іншому. «Коли Паскуале розкуйовджує мені волосся і каже: «Яка ж ти у мене все-таки ще дівчинка ! » - я почуваю себе рівно на стільки років, скільки ви даєте, дивлячись на мою фотографію». Вона і досі багато знімається в кіно, працює для телебачення різних країн. Напевно, це і дає їй право сказати: «життя - переді мною, а не позаду».

Якщо ви хочете зберегти своє сімейне щастя, не прискіпуйте ся до дрібниць, не докоряйте одне одному, не критикуйте і не на-

магайтеся переробити вашого партнера. Згадайте попередження психологів, що природа створила нас різними: чоловік не пога-ний, він просто інший.

Чоловік повинен дати зрозуміти дружині, що він цінує її ува-гу до нього, її старання гарно виглядати і зі смаком вдягатися.

Зрештою, чоловіки часто забувають, як ревно жінки цікавляться одягом. Якщо зустрічаються на тротуарі подружні пари, то жінка в першу чергу зауважить, як одягнена її подруга, а відтак поди- виться на її супутника.

Неодмінно варто похвалити господиню за смачну страву. До специфіки жіночої натури треба віднести і серйозне ставлення до різних деталей і нюансів. Наприклад, жінки надають великого значення датам - дням народження, річницям. А чоловіки повинні пам'ятати дні народження дружини і дітей, день весілля, як ніщо інше.

Які ж помилки роблять чоловіки? Насамперед, вони впевнені, що знають про жінок усе або майже все. Однак поведінка, вчинки і, як здається чоловікам, неадекватна реакція жінок часто заганяють їх у глухий кут. Психологи пробують пояснити деякі незрозумілі ситуації. Наприклад, чоловіків дивує, чому жінки часто без причини плачуть? Це помилкова інтерпретація: просто так жінки не плачуть ніколи. Їм просто буває тяжко па душі, тож хочуть, щоб чоловіки це помітили. Хіба випадково вони вибирають для сліз якраз той момент, коли чоловік поруч? Спочатку жінки страждають мовчки і сльози тихо котяться по щоках, відтак починають схлипувати, а коли і це не допомагає, починають ридати, заламувати руки. Врешті-решт настає момент, коли чоловік здається, бо не може довго терпіти жіночих сліз. І жінки це чудово знають.

Чому жінка не любить робити першого кроку? Тому що, на- самперед, від чоловіка залежить, робити їй цей крок чи ні.

Чого ж жінки гніваються буцімто без явної причини? Ні, при- чин для цього вистачає. Ви не сказали «добрий вечір», повернув-шись із роботи, не додали «кохана». А коли допізна затримуєтесь і не телефонуєте додому? А коли не помічаєте, що вона сьогодні була в перукарні?

Жінки так часто запитують: «Ти мене любиш?» аж ніяк не для того, щоб почути відповідь. Кожна жінка інтуїтивно відчуває, люблять її чи ні. Жінці потрібний переконливий аргумент на той момент, якби вам раптом забаглося її покинути: «Весь час ти ка-зав мені неправду?». За всяких умов це невинне питання - не більше, ніж звичайні хитрощі: якщо ви кохаєте, вона і так знає. Якщо ні, або не знаєте, то відповідати не обов'язково. Але спробуйте тільки сказати: «Кохана, нам було добре, але...», самі побачите, що буде далі. Словом, питаючи, жінки хочуть дістати не щиру відповідь, а лише доказ вашої щирості.

Чому жінки так довго баряться у ванній кімнаті? Тому, що все, що має бути заховане від чоловічих очей, спрямоване на підвищення жіночої привабливості. І не пробуйте дізнатися про це більш детально. Тільки варто чоловікам запам'ятати, що чим менш помітний результат, тим більше треба часу на його досягнення. І все це лише для того, щоб почути: «Яка ти гарна без макіяжу».

Чому жінки довго розмовляють по телефону? Тому, що для того, аби описати куплену сукню, треба не менше півгодини.

Чому жінки хочуть, щоб їм весь час дарували квіти? Бо для них цс доказ, що ваше почуття ще не втратило свіжості, а заодно і похизуватися перед подругою, в якої ваза завжди порожня.

Звичайно, що такі відповіді психологів здебільшого жартівливі, але вони до певної міри допомагають уважніше і делікатніше ставитися одне до одного і швидко залагодити якісь неприємності. А це вже і серйозно, і дуже важливо.

Спілкування відіграє в нашому житті чудову роль, так само, як дуже негативну роль відіграє його відсутність. Про це задума-лася група вчених університету в Лос-Анджелесі, яка і запропонувала антнстресорну методику.

Жоден із сучасників не привертав до себе такої уваги, не викликав таких бурхливих суперечок, як Пабло Пікассо. Він завжди захоплювався жінками і користувався у них надзвичайним успіхом. Але жодної з них він не ощасливив. Помер Пабло Пікассо 1973 року, коли йому сповнилося 92.1 залишилося без відповіді питання, чи кохав Пікассо тих жінок, які ділили з ним ложе і Були з ним поруч у будні та святкові дні.

Коли людина страждає, то весь час думає тільки про свої муки. Вона ділиться своїми болями, шукає співчуття, ображається, якщо її не зустрічають; лягаючи спати, перебирає в пам'яті всі деталі своєї образи, а прокинувшись, знову починає думати про те, яка вона нещаслива і не усвідомлює, що, впиваючись своїми стражданнями, шкодить як собі, так і своїм близьким. Адже вона потряпляс в полон негативних емоцій і всі системи її організму починають функціонувати гірше. Страждальцям важче думати, їхні рішення не завжди логічні й викликають співчуття, здивування і навіть протест. У страждальців порушуються сон, обмін речовин, знижується апетит, падає працездатність, змінюється настрій, що інколи негативно впливає на найближчих людей.

А що такс настрій? Кінцевий результат усіх переживань, які ми відчуваємо в певний момент. Він є немовби середньою величиною, виведеною з найрізноманітніших емоцій – негативних і позитивних – які проходять через наш мозок. Тож треба привчити себе так реагувати на різні життєві зміни, щоб завжди зберегти добрий настрій. Чому це так важливо? Тому, що в людини з добрим настроєм усі органи і системи функціонують у режимі життєвого комфорту. Вона краще думає, однаково поводиться з усіма, не дратується через дрібниці, спокійно спить, продуктивно працює.

Навіть коли людина хворіє, і тоді треба зберегти добрий настрій оптимістичним ставленням до свого майбутнього. Пози-тивні емоції посилюють захисні сили організму. Домінік Жан Ларрей колись сказав: «У переможців рани заживають швидше».

Утома – всім відоме і знайоме явище, але не всі знають, що і вона корисна. Корисна тому, що, переборюючи її, ми вводимо в дію захисні сили організму, а це сприяє розвиткові багатьох по-зитивних якостей, зокрема зміцнюється воля, підвищується вит-ривалість. Але втома може накопичуватися і переходити в новий негативний стан - перевтому. На жаль, немає точних критеріїв, як

визначати межу між утомою і перевтомою.

Краса кіноакторки Вів'єн Лі засліплювала, а драматичний та-лант вражав багатьох. Театрали називали її богинею сцени, а мільйони кіноглядачів вважали актрису своїм кумиром. Це булла дуже розумна, шляхетна і чарівна жінка з ніжною і щедрою ду-шею. «Раз на покоління з'являється жінка, від якої світ не може відвести очей», - писала про Вів'єн захоплена критика. Бачачи її дивовижні акторські здібності, неординарність і величезну працелюбність, педагоги пророкували Вів'єн велике майбутнє. Але вісімнадцятирічна майбутня акторка виходить заміж за багатого юриста Герберта Лі Холмана, який всерйоз не сприймає її мрії про театр. Та Вів'єн Лі, попрацювавши три роки вдома, таки випросила у лондонському театрі «Амбасадорс» найменш помітну роль і зіграла її так чудово, що Холман був змушений погодитися, що його жінка не тільки краса, але й акторка з величезним талантом. Він більше не перешкоджає її творчості. І прийшов справжній великий успіх – «Оскар» за найкраще виконання ролі Скарлет О'Хару в фільмі «Забрані вітром».

У своїх подальших фільмах вона грає з Лорснсом Олів'є, за-кохується в нього. У той час критика пише про неї: «Вів'єн Лі така вродлива, що не потребує таланту, і така талановита, що не потребує вроди». Лі розлучається з Холманом, а Олів'є - зі своєю дружиною, і вони одружуються. Але з кожним тріумфом вона зі ще більшими завзяттям і запопадливістю відшліфовує акторську техніку і майстерність, живе тільки мистецтвом. Починаються нервові зриви, а відтак і страшний удар, від якого Вів'сн уже не змогла поправитися - розрив із коханим чоловіком. Вона «лікує» себе працею. Знімається в кількох фільмах, грає в театрі, виїздить у турне по Австралії й Латинській Америці. Всюди грає з такою самовідданістю, що кожної о разу глядачі виходять вражені та зворушені. Туберкульоз «атакує» талановиту акторку і перемагає.

Ще недавно подружжя визначного італійського тенора Луча-но Паваротті та його коханої Адуа Вероні було прикладом у світі

довгого і щасливого сімейного життя. Вони були разом 35 років. Усім здавалося, що в цієї пари «любо наших доньок я повідомляла Лучано по телефону». Часті розлуки тільки підігрівали їхні почуття, і подружжя завжди твердило, що їхній «шлюб міцний, як скеля». І ось у квітні 1996 року великий маестро оголосив, що розлучається з дружиною. Він пристрасно закохався у чарівну двадцятишестирічну Ніколетту Мантовані, яка два роки пропрацювала у нього секретаркою. «Я просто заворожена і зачарована силою його характеру і філософією життя», -- каже Ніколетта. Гарна, розумна, освічена в природничих науках, об'їздивши весь світ, Мантовані стала господинею серця Паваротті. Покинута і публічно принижена Адау пережила удар з надзвичайною гідністю. У всіх інтерв'ю вона відповідала, що її шлюб був довгий і щасливий і розпався не з її вини. Вона залишилася жити зі своїми трьома дочками і батьками Лучано, які прийняли невістку. А друзі Лучано стверджують, що давно не бачили його в такому гарному настрої й таким щасливим. Поки що чарівна і принадна Ніколетта, як у дитинстві, читас йому перед сном казки братів Грімм. Тож як не згадати слів Лоріса Аззаро: «Для мене жінки завжди приховують у собі таємницю. Вони причаровують, заполоняють, заворожують...»

Жінці завжди складніше зламати стереотип і змінити статус. Інколи можна почути: «Ніхто нікому нічим не зобов'язаний». Це недобра 4іраза. Від неї віє цинізмом і душевною пусткою. Поряд-

ність, почуття боргу, великодушність не залежать від матеріальних благ. Адже життя в будь-яких його проявах ніколи не дає гарантії, що ми ніколи більше не будемо зраджені, покинуті, самотні. Яким би не було щастя, за нього завжди треба боротися. Причому, завжди, не зупиняючись на досягненому.

Співачка Марія Каллас, примадонна століття, як її називали сучасники, майже двадцять років була окрасою найбільших сцен. Вона народилася в сім'ї небагатих грецьких емігрантів. Маленька