Психологічні основи полеміки та комунікацій в слідчій діяльності, Детальна інформація

Реферат на тему:

Психологічні основи полеміки та комунікацій

в слідчій діяльності

Діяльність по розслідуванню злочинів — цілеспрямований процес, метою якого є відтворення справжньої картини події злочину за її прямими та непрямими доказами. Її психологічна структура може розглядатись як сукупність основних (пізнавальної, конструктивної, комунікативної, організаційної) та допоміжних (профілактичної та засвідчувальної) різновидів діяльності.

Безсумнівно, будь-яка слідча дія спрямована на одержання інформації про подію злочину. Разом з тим, декілька слідчих дій орієнтовані як на інформаційний пошук, так і на здійснення психологічного впливу на різні категорії учасників слідства. До таких дій належать так звані комунікативні, тобто ті, в основі яких є безпосереднє спілкування. Це допит та очна ставка, які провадяться в умовах постійного контакту та діалогу між учасниками. Інформаційний обмін тут поєднується з психологічним впливом.

А. Психологічні особливості допиту

Допит є однією з найважливіших слідчих дій. Оскільки він здійснюється при безпосередньому спілкуванні з конкретною особою, головне місце тут обіймає пізнавальна та комунікативна діяльність слідчого. Найчастіше провадиться допит підозрюваних, звинувачених, свідків, потерпілих. Хоча існує суттєва різниця у соціальному та кримінально-процесуальному статусі осіб вказаних категорій, їх допит за психологічними критеріями змістовної та динамічної сторін має деякі загальні риси. Перш за все, допит будується поетапно:

— попереднє вивчення та аналіз обставин злочину;

— психологічна підготовка до допиту;

— виконання процедури суто допиту (допитування);

— фіксація ходу та результатів допиту;

— аналіз та оцінка результатів допиту.

Із вказаних етапів перший та останній виконуються звичайно поза контактом із допитуваним.

Ефективність допиту залежить, по-перше, від уважного вивчення особистості допитуваного. Слідчому необхідно одержати інформацію про життєвий шлях, професію, освіту, соціальний статус, умови роботи, спосіб життя, типові форми поведінки, зацікавлення та уподобання, психологічні властивості та якості, ставлення до злочину тощо. Безпосередньо при допитуванні пізнається зовнішність допитуваного, рівень його культури та розвитку, особливості мови, міміки та пантоміміки, психологічні стани та реакції, готовність до співробітництва або ж негативне ставлення до слідства і т. ін. Оскільки в процесі допиту відбувається не тільки збір інформації, а й психологічний вплив, є сенс одержати також відомості про динаміку зовнішності особи, схильність до навіюваності, комунікативність, загальну тривожність та агресивність допитуваного тощо.

Головними методами одержання зазначеної інформації є:

— безпосереднє спостереження при проведенні допиту;

— бесіда;

— аналіз дій і поведінки при вчиненні злочину;

— метод експертних оцінок, тобто аналіз свідчень, одержаних від осіб, які знали допитуваного раніше;

— психологічний експеримент (спостереження за поведінкою допитуваного у спеціально створених умовах).

Оскільки допитуваний спілкується у ході допиту з особою, яка є не тільки представником влади, але й людиною, ефективність допиту значною мірою залежить від встановлення психологічного контакту, розвитку комунікативної взаємодії. Передусім, орієнтація на встановлення психологічного контакту відбувається за допомогою своєрідних (особливо позамовних) орієнтирів у поведінці допитуваного. Спеціалісти розрізняють два типи таких орієнтирів: пускові (породжуючі контакт) та корегувальні (ті, що змінюють характер комунікації).

Як правило, певні орієнтири свідчать про своєрідні стани допитуваного: здивування — очі широко розкриті, брови підняті вгору, рот напіввідкритий; страх — очі та брови, як при здивуванні, губи міцно зціплені, щелепи стиснуті; покірність, смиренність — кінчики пальців зведені докупи; сором — пальці знаходяться біля губ, зібрані пучкою; са-мопідбадьорювання — пальці рук переплетені; збентеження, зніяковілість — пошкрябування і потирання шкіри пальцями, маніпулювання будь-якими предметами; схвильованість — закушування губ, похитування головою, відкидання волосся, вовтуження на сидінні; замкненість — підвищена частота дихання, слабка міміка.

Із метою вивчення особистості допитуваного, встановлення та підтримання з ним психологічного контакту Л. Б. Філо-новим було запропоновано методику контактної взаємодії, що передбачає послідовне проходження наступних шести стадій:

1) накопичення згоди;

2) пошук спільних або подібних зацікавлень;

3) вибір принципів та якостей, що пропонуються для спілкування;

4) виявлення якостей, небезпечних для спілкування;

5) індивідуальний вплив та адаптація до партнера;

6) вироблення загальних правил та взаємодія.

Для першої стадії — накопичення згоди — характерні наступні функції: зняття психологічних бар'єрів; зняття напруженості; відкриття спілкування, тобто початок контакту. Реалізація цих функцій забезпечується такими прийомами: