Вплив почуттів на розвиток пізнавальної і вольової діяльності дитини – дошкільника, Детальна інформація

Розкриття особистістю цієї невідповідності і переживання її ставлення до неї- це основні моменти, що характеризують почуття комічного.

Почуття комічного є дуже складним переживанням, яке може виявлятися в різних формах. Сполучене з почуттям симпатії, доброзичливим ставленням, співчуттям до тих, над ким ми сміємося, воно перетворюється почуття гумору. Пройняте ненавистю, гнівом до інших людей, це почуття стає сатиричним.

Почуття комічного має дуже важливе значення в житті людей. Сміючись надбридким, ми стаємо вище за нього, виявляємо свою внутрішню незалежність, свої перваги над тим, що є об’єктом нашого сміху. Сміх стає могутнім засобом боротьби з тим, що відживає , але ще тримається в житті людей.

Поняття про волю.

Пізнання і змінювання людиною дійсності відбувається в процесі її діяльності. Відмінноє особливістю специфічно людських практичних і пізнавальних дій, як ми вже знаємо, є їх свідомий цілеспрамований характер. Воля людини обов’язково виявляється в дії тобто в роботі її м’язів, у м’язковому і нерврврму напруженні, тому що на шляху до бвжвної мети людина змушена, долати різні перешкоди:

зовнішні (дальність відстані, трудність шляху) або внутрішні (фізична слабкість, апатія). Це напруження людина переживає як вольове зусилля. Дії людини зміст і засоби виконання яких підпорядковані свідомим цілям, називаються довільними, або вольовими діями.

Воля людини обумовленна зовнішніми впливами, які діють через внутрішні процеси, що відбуваються в її голові. Зовнішні впливи середовища зумовлюють також і способи досягнення людиною її свідомих цілей. Насправді воля не існує і не проявляється поза діяльністю, поведінкою людини. Прагнення і рішення завжди нерозривно зв’язані з тією чи іншою практичною або пізнавальною дією і лише разом з нею утворюють єдиний вольовий акт. Воля являє собою психічний процес. Який характеризується переходом від прагнення і рішення до діяльності. Вольові акти людини завжди опосередковані її розумовими процесами, її уявленнями і думками. Разом з тим, оскільки у вольовий акт входить емоційно забарвлене прагнення людини до певних об’єктів, він тим самим безпосередньо пов’язаний з емоціями, почуттями людини.

Відображаючи предмети і явища об’єктивної дійсності як цілі прагнень людини, воля існує, таким чином, в єдності з її розумом і почуттям, вона являє собою перехід від мислення і емоцій до діяльності.

Воля має велике значення в житті людини. Без сильної волі неможлива ніяка творча, розумова і фізична праця, доблесна, трудова і всеяка інша діяльність. Воля не менш необхідна і в навчальній роботі в середній і вищий школі, в справі оволодіння науками і культурою поведінки. Вольові якості потрібні також в особистому житті людини, в побуті, в усякого роду взаємовідносинах з іншими людьми.

З другої половини другого року життя і особливо на третьому році дитина починає оволодівати мовою. Під впливом мови довільні дії перетворюються у вольові. Щоб виконати перші доручення, які дорослий дає півторарічній дитині, вона повинна діяти за словесним наказом: „ Дай ляльку”.

Вирішальне значення для формування вольових дій у дитини має вироблення міцної, дійової реакції на два головні словесні сигнали: на слово „треба”, яке зобов’зує діяти навіть всупереч бажанню свмої дитини, і на слово „ неможна”, яке забороняє дію, тобто вимагає гальмувати інші спонукання, володіти собою.

В міру того, як зростає самостійність дитини, ці основні сигнали, що доповнюються словом-дозволом „можна”, стають для досвідченого вихователя основними засобами керування діями дитини.

У зв’язку з тим, що до кінця переддошкільного віку самостійність дітей помітно зростає, дитина дедалі частіше зустрічається з цими сигналами, які поступово набувають узагальненного значення. У дітей старшого дошкільного віку ці сигнали стають основою й для саморегуляції. Дитина діє, підкоряючись певним правилам, і хоч їй не хочеться пити гіркі ліки, але вона чує сигнал „треба” і виконує цю

дію, стримуючи негативні почуття. Ці перші елементарні вияви волі дитини.

Набутий три- п’ятирічною дитиною досвід дій з різними речами та її успіхи в практичній діяльності створюють сприятливі умови для виникнення в неї почуття впевненості в своїх силах, самостійності. Усвідомлюючи свої зрослі можливості, дитина починає ставити собі дедалі сміливіші і

різноманітніші цілі. Для їх досягнення вона змушена застосовувати дедалі більші зусилля і витримувати триваліше напруження своїх нервових і фізичних сил. Кожний новий успіх зміцнює в дитині горде і радісне усвідомлення своїх можливостей. Це виявляється в словах „я сам”, „я можу”, „я хочу” і „я не хочу”, які так часто говорить дитина цього

віку. Дедалі частіше і сміливіше діти здійснюють свої численні бажання і наміри.

Діти дошкільники звичайно дуже активні. Щоб виконати яке-небудь доручення дорослих, дитині доводиться гальмувать свої бажання і припиняти справу, яка цікавила її в даний момент. Це тренування волі дитини, що розвивається.

Дуже різноманітними стають у цей період і ті цілі, на досягнення яких дитина спрямовує свої зусилля. Дошкільник може прагнути до уявлюваної цілі, тобто уявляти, а не сприймати бажане. Наприклад, уявляючи, як вона братиме участь через місяць у свята, п’яти-, семирічна дитина старанно готується до виконання ролі.

Це відсування мети потребує витримки. Відстрочення в досягненні бажаної мети малюкові зовсім недоступне. Зусилля, яке він застосував, щоб чогось добитися, треба відразу підкріпити досягнутим успіхом. Угадуючи наперед більш далеку мету, шести-семерічні діти можуть витримувати вольове напруження протягом тривалішого часу. Так дитина – дошкільник вправляється у витримці. Її воля стає дедалі біль витиривалою.

У старшому дошкільному віці дитина починає мріяти про те, ким вона буде, і в деяких випадках уявлювана мета спонукає її виконувати такі дії, які не дають їй задоволення. Наприклад, бажаючи стати моряком, льотчиком, багато хлопчиків цього віку починають регулярніше займатися зарядкою, вчаться плавати, стрибати. Деякі навіть роблять спробу вчитися „хоробрості ” і „сміливості” . Одержуючи в повсякденному житті практичне підтвердження своїм силам і можливостям, дитина до кінця дошкільного віку стає значно самостійніша і впевненіша в собі.

Проте дуже часто, не продумуючи розпочатої справи, діти не уявляють собі всіх тих перешкод і труднощів, які

виникають на їх шляху при реалізації задуму, і не можуть оцінити свої сили, уміння, знання. У цьому виявляється імпульсивність дитини – дошкільника, відсутність досить розвинутого уявного аналізу, критичної оцінки майбутьньої дії. Якщо дорослий своєчасно не подасть допомогу, діти легко

втрачають інтерес до цієї справи і відмовляються від поставленої мети.

Як і в молодших дошкільників, у 6-7 - річних дітей значну роль продовжує відігравати наслідування при виконанні вольових дії. Але наслідування в дітей 6-7 - річних віку стає умовно- рефлекторною, довільно керованою дією.

Дослідження О.В.Запорожця, Г.Д.Кирилової, Л.Т. Полякової і Т.В. Єндовицької показують, що з віком дедалі більше значення має словесна інструкція дорослого, яка спонукає дитину виконувати доручену їй дію. Дедалі менше значення має мовчазне копіювання дитиною дії дорослого, що сприймається дітьми як зразок для наслідування.

Дитина практичними пробувальними діями ніби ознайомлюється з роботою, яку має виконувати, прокладаючи для неї шлях. Старшим дітям (7-8 років) достатьно лише здорового орієнтування в умовах поставленого завдання, щоб потім відразу здійснити весь ланцюг потрібних дій.

Така підготовча фаза у виконуваній дії свідчить про регуляцію цієї дії в думці. Чим молодша дитина, тим більше вона при виконанні дії потребує підказування, допомоги дорослого. Якщо цю допомогу дають не як пояснення всього завдання, а поелементно і дія виконується поопераційно (крок за кроком), то вихователь неминуче затримує діяльність дітей на тих коротких зв’язках, які характеризують виконавчу діяльність і незріле мислення дитини.

Розко пребудовуються в дошкільників мотиви вольових дій. Якщо в трирічних дітей мотив і мета фактично збігаються, то в п’яти,- семирічних дошкільників спонукання дедалі яскравіше виступають як одна з вирішальних умов, що забезпечують стійке і тривале вольове напруження дитини.

Уміння володіти собою (наприклад, не дивитися на привабливий предмет ) також помітно змінюється залежно