Історія слов`янського мовознавства, Детальна інформація

ІСТОРІЯ СЛОВЯНСЬКОГО МОВОЗНАВСТВА







Наукове вивчення старослов'янської мови розпочалося в кінці XVIII ст. і пов'язане з ім'ям видатного чеського славіста Й.Добровського (753—1829). Він перший почав досліджувати лексику церковних книг, зіставляючи словникові відповідники старослов'янських текстів з лексикою живих слов'янських мов. Але для багатьох слів такі паралелі не зазначені, очевидно, тому, що дослідник не знайшов їх, бо користувався пам'ятками пізніших списків, лексика яких значно відрізняється від лексики старослов'янських пам'яток X — XI ст.

У Відні 1822 р. вийшла праця Й. Добровського «Основи давнього наріччя слов'янської мови», яка була перекладена на російську мову -і видана під назвою «Грамматика язьжа славеиского по древнему наречню» СІ833), У цій праці автор зібрав великий фактичний матеріал переважно з рукописів. Але він не згрупував його за періодами, тому факти, взяті з пам'яток різних епох і зведені разом, створили картину якоїсь Ідеальної слов'янської мови, котру не можна віднести до того чи іншого часу.

Цінність дослідження Й. Добровського полягає і в тому (зараз воно має лише історичне значення), що тут наведені зіставлення церковнослов'янської лексики з лексикою живих слов'янських мов Схоч дані цих мов були використані обмежено) і вперше дається систематичний виклад граматики власне старослов'янської мови.

Хибою праці є неісторичний підхід до пам'яток.

Вивчаючи старослов'янське письмо, Й Добровський написав працю, спеціально присвячену глаголиці,— «Глаголиця» (1807).

У цій же галузі одночасно з Й. Добровським працював словенець В, Копі тар (1780—1844), який у 1836 р. віднайшов основну частину Збірника Клопа (12 листків) і видав з передмовою, в якій висунув помилкову теорію про паннонське походження старослов'янської мови.

П. Ш а ф а р й к (1795—-1861), словацький учений, чимало зробив у галузі вивчення старослов'янської мови. Він брав участь у виданні пам'яток, досліджував лексику редакцій (ізводів), спеціально працював над питанням походження азбук та батьківщини старослов'янської мови. [ки проблемам присвячені його праці: «Расцвет славянкой письменности в Болгарин» (1848), «Взгляд на древ-ость глаголической письменности» (1852), «О происхожении й родине глаголигизма» (3857), «Взгляд на древность й судьбу глагольской письменности» (1865).

Праці Й. Добровського, В. Копітара, П. Шафарика відіграли певну роль у розвитку мовознавства.

Російські вчені посідають провідне місце в науці про гарослов'янську мову. Вони є творцями важливих теоретичних положень у розробці питання про старослов'янську мову, їхня наукова діяльність сприяла розвиткові слов'янського мовознавства.

О. X. В ос т о к о в (1781—1864) — один з основоположників вітчизняного слов'янознавства. У 1820 р. він видав славнозвісну працю «Расєуждение о славянском язьке, служащее введением к грамматике сего языка, оставленной по древнейшим оного письменным памятникам», в якій заклав основи порівняльно-історичного методу мовознавстві, подав нову класифікацію слов'янських мов з поділом на три групи, встановив основні періоди розвитку старослов'янської мови, визначив редакції (ізводи) старослов'янських пам'яток. Праця відіграла величезну роль в історії не лише російського, а й слов'янського мовознавства взагалі. Висновки О. Востокова набули загального визнання і зберігають значення до нашого

часу.

У своїй книзі О. Востоков зробив чимало нових, цілком оригінальних спостережень над фонетикою і морфологією старослов'янської мови: а) правильно пояснив фонетичне значення зредукованих голосних ь і ь; б) зазначив, що г, к, х не могли сполучатися з голосними переднього ряду, а після ж, ч, ш, ц, ці не зустрічалися в давній мові голосні заднього ряду о, у; в) з'ясував, що короткі прикметники раніше відмінювалися за зразком іменників, а повні прикметники виникли пізніше в результаті приєднання вказівних займенників до коротких форм; г) звернув увагу на те, що старослов'янська мова не мала дієприслівників, а були тільки дієприкметники та ін.

Але найбільшим досягненням автора було з'ясування справжньої природи юсів: він перший установив носовий характер їх.

У цій же праці О. Востоков висловив обгрунтовану думку, що «чим глибше в старовину йдуть писані пам'ятки різних слов'янських діалектів, тим більшу подібність вони мають».

У 1843 р. О. Востоков видає Остромирове євангеліє — дорогоцінну пам'ятку XI ст., найдавнішу східнослов'янську рукописну книгу, додавши до неї лінгвістичний коментар ї словник.

Йому належить дослідження граматичної будови старослов'янської мови: «Грамматические правила славянского язика, извлеченньїе из Остромирова евангелия» (1843), «Грамматика церковнославянского язь;ка, изложенная по древнейшим оного письменньзм памятникам» (1863), «Грамматические обьяснения на три статьи Фрейзингенской рукописи» (1865).

Багато зробив О. Востоков у справі датування різних пам'яток. Він сумлінно і плідно працював у галузі палеографії, тому цілком слушно І. І. Срезневський вважає його засновником слов'янської палеографії. Палеографічний аналіз І філологічне коментування супроводжує такі праці О. Бостонова: «О славянской рукописи XI в., содержашей перевод творений св. Григория Богослова» (1825), «Извес-тие о вновь открытых древних славянских рукотшсях» (1825), «Дополнения й поправки к известию о Супрасльской рукописи ХІ в.» (1826).

Неабияке значення для розвитку науки про старослов'янську мову мала праця О. Востокова «Описание русских й славянских рукописей Румянцевского музея» (1842), у якій дослідник чітко розмежовує болгарську, сербську, російську (північну і південну) редакції (ізводи), що сприяло відмежуванню власне старослов'янської мови від її подальших видозмін, зокрема від сєредньоболгарської мови.

Протягом 1858—1861 рр. О. Востоков видав два томи «Словаря церковнославянского языка». Вчений брав участь у складанні «Словаря церковнославянского й русского языка» (1847), виданого Російською Академією.

В. І. Григорович (1815—1876) багато уваги приділяв вивченню слов'янських рукописів. Йому належить відкриття значної кількості і придбання ряду цінних старослов'янських пам'яток.

У 1848 р. він видав «Очерки путешествия по европейской Турции», де повідомляє про рукописи, що знаходяться в різних монастирях, і дещо про болгарські та македонські говірки.

В. Григорович досліджує питання відношення кирилиці до глаголиці. Йому належать такі праці, присвячені вивченню старослов'янської мови: «Изыскания о славянских апостолах» (1847), «О значений церковнославянского языка» (1851), «О древних памятниках церковнославянской лите-ратурьІИ1851), де дано класифікацію 12 кириличних і 7 глаголичних пам'яток на основі палеографічних даних і аналізу мови їх; «О древней письменности славян» (1852), «Славянские древности» (1879), «Славянские наречияз (1884).

І. І. Срезневський (1812—1880) все життя присвятив дослідженню давніх пам'яток. Він відкрив і видав деякі найдавніші пам'ятки, вивчення яких сприяло поповненню знань про старослов'янську мову: «Издания Реймского евангелия» (1846), «Древние письмена славянские» (1848) — і висловив думку, що глаголиця складена за зразком кирилиці в Болгарії в IX—X ст.; «Новые исследования о наречии старославянском» (1852). Згодом учений вирішив серйозно зайнятися вивченням глаголиці і глаголичних пам'яток. Найбільш відомі праці ї. Срезневського, присвячені цьому питанню, такі: «О глаголитскои письменности» (1856), «Древние глаголические отрьгвки, найденньїе в Праге» (1857), «Следьг глаголицьі в памягниках X в.» (1858), «Древние глаголические памятники» (1861 — 1863), «Древние глаголические памятники, сравнительно с памятниками кириллицы» (1866), «Добавочные заметки о древних глаголических памятниках» (1868), «О древней глаголиче-ской рукописи, хранящейся в Кневской духовной академии» (1876). Однак питання про час складення глаголиці залишилося нерозв'язаним.

І. Среяневський дуже багато часу присвятив вивченню пам'яток кириличного письма. Тут слід назвати такі праці: «Сведения й заметки о малоизвестных й неизвестных памятниках» (1864), «Древние памятники письма й язьїка юго-загтадных славян (ЇХ—XII вв.)» (1865), «Древние славянские памятники юсового письма, с описаниемих й с замечаниями об особенностях их правописапия й языка» (1868), де дано аналіз мови і палеографічних особливостей 33 пам'яток XI—XIV ст., з яких раніше були відомі тільки чотири; «Несколько притюминзний о Супрасльской рукописи XI в.» (1872).

І. Срезневський був кваліфікованим палеографом. Його перу належить: «Известие о глаголическом четвероевангелие Зографского монастыря» (1855), «Вьшиски из списка Пандекта Антиохова XI в.» (1858), «Палеографические заметки, сделанные во время путешествия летом 1860 г.»,