"Вдосконалення корпоративного управління (на прикладі підприємства ВАТ ВТО "Надзбруччя")", Детальна інформація

Рис. 5. Залежність попиту на емітовані акції підприємства від величини його власного капіталу

Практичне застосування розробленої економ іко-математичної моделі для обгрунтування дивідендної політики акціонерного промислового підприємства потребує дотримання певного порядку виконання розрахунків, а також застосування спеціально підготовленої техніко-економічної інформації, яка достовірно характеризує особливості виробничо-господарської діяльності даного підприємства і базуєгься на даних бухгалтерського обліку, а також спеціальних економічних досліджень.

Виконані оптимізаційні розрахунки за допомогою розробленої економіко-матема-тичної моделі з використанням статистичних даних, що характеризують діяльність промислових підприємств, дають змогу зробити такі висновки щодо того. що впливає на дивідендну політику промислового акціонерного підприємства і як зробити її ефективнішою.

По-перше, моделювання показало, * що обгрунтування раціональної дивідендної політики е дуже складним завданням, оскільки на результати обчислень справляв вплив багато факторів, оцінка достовірної межі варіації яких, у свою чергу, становить складну проблему. До цих факторів належать зміна платоспроможного попнту на продукцію підприємства, можливість залучення додаткових джерел фінансування за рахунок емісії цінних паперів, тип дивідендної політики (частка прибутку, який розподіляється на дивіденди і збільшується або зменшується за роками розрахункоіЕюго періоду), оцінка інвесторами ступеня ризикованості акцій даного підприємства. Тому в економіко-математичній моделі для обгрунтування практичних рекомендацій особлива увага має бути приділена постановці обмежень, які зменшують кількість ступенів свободи «поведінки» моделі. У свою чергу, інтерпретуючи отримувані результати, віажли-во ясно уявляти, в якому відношенні модель спрощує реальні господарські відносини.

По-друге, розрахунки свідчать: дивідендна політика справді має значення в тому розумінні, що рішення про зміну частки прибутку, розподілюваної між акціонерами, справляють вплив не тільки на доходи останніх та інвестиційну привабливість цінних паперів, але й на динаміку реальних змінних, які характеризують діяльність підприємства: суми капітальних вкладень, обсяги виробництва, розмір отримуваних доходів і нагромадженого капіталу.

По-третє, тепер стає очевидним, яке важливе значення для забезпечення прискореного розвитку промислових підприємств та нарощування фізичних обсягів продукції. яка випускається, може мати залучення додаткових джерел фінансування за рахунок емісії цінних паперів: розрахунки показали, що найбільше значення цільової функції може досягатися тоді, коли політика, що характеризується постійним і сталим зростанням частки коштів, які направляються на виплату дивідендів, супроводжується емісією акцій, що робить можливим розширене відтворення. Щодо цього розроблена економ іко-математична модель демонструє переваги акціонерних товариств відкритого типу, які раніше обґрунтовувалися тільки логічно, а також на основі вивчення історії розвитку акціонерної форми господарювання.

По-четверте, розрахунки з використанням розробленого підходу до визначення можливого попиту на додатково емітовані акції дали змогу встановити, що дуже важливо забезпечувати інвестиційну привабливість цінних паперів, особливе значення для якої має оцінка інвесторами ступеня ризикованості акцій даного підприємства. Тому е очевидним, що цьому питанню мають бути присвячені спеціальні дослідження, які дозволяють встановити кількісні характеристики реакції інвесторів на коливання пропозиції на фондових ринках у специфічних умовах перехідної економіки України.

ІНСАЙДЕРИ ТА АУТСАЙДЕРИ В КОРПОРАТИВНІЙ МОДЕЛІ УКРАЇНИ

Юрім Петруия, доцент Національної гірничої академії України, кандидат економічних ісук, М.Дніпропетровськ

Одним із найбільш помітних явищ з економіці України останніми роками стало масиве створення акціонерних товариств. Так, зокрема, переважна частина комерційних банків України має саме таку організаційно-правову форму. До того ж у ході приватизації середні та великі підприємства перетворюються в акціонерні товариства з подальшим продажем акцій фізичним і юридичним особам, серед яких є й безпосередньо банки або утворюй! ними структури інвестиційної спрямованості.

Як свідчить світовий та певною мірою і вітчизняний досвід, корпорації домінують серед усіх інших організаційно-правових т;;ііів підприємств. Так, наприклад, частка продукції корпорацій у валовому внутрішньому продукті США становить приблизно 90% . В Україні на початок 1998 р. акціонерні підприємства виробляли 56% загального обсягу промислової продукції. При порівнянні треба враховувати перехідний стан української економіки, а також те, що питома вага акціонерних товариств у національному продукті України постійно підвищується, а тому є всі підстави вважати, що й в Україні у найближчому майбутньому остаточно визначиться вирішальний вплив результатів діяльності акціонерних товариств на стан та динаміку національної економіки.

В Україні, як відомо, здійснено масову приватизацію підприємств. Однак вона. й зокрема перетворення підприємств у акціонерні товариства (АТ), поки що не забезпечила підвищення ефективності функціонування їх. Економічна оцінка приватизації не може проводитися за кількістю приватизованих підприємств або за показниками динаміки приватизаційних процесів. Приватизація не є самоціллю. Ґї призначення — стимулювати більш ефективну роботу підприємств. Однак приватна власність у вигляді акціонерних товариств, створених в результаті приватизації в Україні, не довела ще своїх переваг перед державною. Зокрема, комерційні банки, як акціонери приватизованих АТ, в цілому поки що не отримали переконливих доказів перспективності такого інвестування. Така ситуація значною мірою пов'язана з незадовільною в цілому організацією корпоративного управління цими підприємствами. Тому розв'язання питання, яким буде реальний ефект приватизації в цілому та для окремих її учасників-інвесторів, вирішальною мірою залежить від того, наскільки ефективно буде організовано корпоративне управління.

Треба зважити також на те, що ефективність будь-якої економіки значною мірою залежить від її здатності залучати інвес тиції — внутрішні та зовнішні. Ринок корпоративних цінних паперів — один із найголовніших інструментів мобілізації інвестиційних ресурсів у сучасних умовах. Українська економіка відчуває зараз обмежені можливості внутрішніх інвесторів, у тому числі й комерційних банків. Разом з тим, не виявляють поки що достатнього інтересу до України зовнішні інвестори — обсяг іноземних інвестицій в економіку України складає приблизно 2 млрл. дол. при потребі, за оцінками уряду, — близько 40 млрд. дол.

Аналізуючії причини стриманого ставлення іноземних інвесторів до України, як правило, зосереджують увагу на параметрах мак-роекономічного рівня: недосконалості та нестабільності "правил гри", зокрема податкового законодавства, великій ресурсній залежності від інших країн, невизначеності перспектив тощо. Ці проблеми, безумовно, мають місце й, природно, негативно впливають на активність іноземних інвесторів. Але поряд з цим, слід бачити й інші, не менш важливі, причини,а саме:

— недостатню професійну підготовку багатьох керівників АТ для забезпечення ефективного використання інвестицій;

— низький у цілому рівень відповідальності менеджерів АТ перед акціонерами;

— складність отримання повної та достовірної інформації про стан підприємств;

— недостатня захищеність інвесторів у питаннях прав власності;

— відсутність певних навичок і традицій в організації корпоративних відносин;

— низький у цілому рівень кваліфікації представників судової влади у питаннях фондових відносин та приватизації.

Розв'язання цих та деяких інших проблем — одна з умов створення більшої зацікавленості іноземних інвесторів до української економіки.

Якщо розглядати проблему корпоративного управління в контексті ринкових реформ, то треба насамперед зазначити, що в Україні до цього часу явно переважає макропідхід, тобто трансформаційні заходи реалізуються головним чином на рівні економіки в цілому. Цей висновок, зокрема, підтверджується змістом економічних дискусій, які точаться в суспільстві. Увага економістів, менеджерів, банкірів, державних діячів зосереджена, головним чином, на проблемах грошово-кредитного регулювання, досягнення ефективної побудови податкової системи, визначення джерел покриття дефіциту державного бюджету, регулювання фінансових ринків, збалансування зовнішньоекономічних операцій тощо. Ці проблеми, справді, дуже важливі. Але власний досвід, а також досвід інших країн свідчить про те, що послаблення уваги до перетворень на мікрорівні повертається загальною низькою результативністю реформ. В Україні, зокрема, ринковий механізм до цього часу ще не продемонстрував свого потенціалу в плані забезпечення економічного розвитку та ефективності.

Таким чином, як для комерційних банків, так і для української економіки в цілому набуває великого значення організація ефективного управління акціонерними товариствами.

Структура та організація у правління АТ є найбільш складними з усіх інших організаційно-правових типів підприємств. АТ є, як правило, середніми або великими за розмірами підприємствами. Власники АТ у цілому дуже обмежено займаються управлінням підприємством. Їхня роль зводиться, головним чином, до визначення вищих менеджерів підприємства (шляхом виборів або призначення), організації контролю за їхньою роботою та встановлення загальних напрямків діяльності підприємства.

Досвід функціонування корпорацій у різних країнах світу дає підстави вважати вищих менеджерів (адміністрацію) корпорації ключовим елементом у структурі управління підприємством. Саме від них вирішальною мірою залежить ефективність функціонування підприємства. Причому головне не форма власності — приватна чи державна, — а те, як приватні особи або держава зуміли організувати управління підприємством. Форма власності визначає перш за все, хто і як здійснює добір вищих менеджерів підприємства. Практика свідчить також, що менеджери мають певну схильність до отримання особистого зиску за рахунок інтересів корпорації. Тому важливе значення має не тільки добір менеджерів, а й організація ефективного контролю за їхньою діяльністю.

Структура та організація корпоративного управління в економіці певної країни головним чином визначаються такими факто рами:

а) правові норми, що регулюють корпоративні відносини;

б) норми, прийняті власне учасниками корпорації (вони відбиваються перш за все в статуті АТ);

в) склад акціонерів;

г) практика, традиції корпоративного управління.