Освіта в Україні, Детальна інформація

Освіта в Україні
Тип документу: Реферат
Сторінок: 5
Предмет: Мова, Лінгвістика
Автор: фелікс
Розмір: 30.1
Скачувань: 5567
Історія освіти в Україні тісно пов'язана з всією історією українського народу. Багатовікове існування в стані роздробленості, під тиском монголо-татарських орд, польських, литовських і угорських феодалів зробило сильний вплив на розвиток освіти.

В 2-й половині XVI сторіччя відбулися зміни в державно-адміністративному положенні значної частини українських земель. Скориставшись ослабленням Великого князівства Литовського, що приймало з 1558 р. участь у багаторічній війні з Росією, правляче коло Польщі взяли курс на захоплення всіх українських земель. Навесні 1569 р. до складу Польського королівства були включені Волинське, Подляшское, Київське, Брацлавское воєводства. Відповідно до Люблинской унії 1569 р. Польское королівство і Велике князівство Литовське об'єдналися в одна держава - Промова Посполитую. Остання продовжила війну з Росією, що посилювало невдоволення широких народних мас, зокрема Білорусії й України, що тяжіли до Росії.

З метою зміцнення своїх суспільно-політичних і економічних позицій, українські феодали переходили в католицтво й ополячувалися. Одночасно польські влади, при участі українських магнатів, посилено проводили полонізацію, насаджували католицизм. Частина вищого православного духівництва відповідно до Брестської унії 1596 р. проголосила об'єднання Православної Церкви на території Промови Посполитой (у її входила велика частина України і Білорусії) із католицької під верховенством тата римського. Польські магнати, шляхта, і католицьке духівництво зневажали національними традиціями українського народу, гальмували розвиток української мови і культури. Таким чином, посилювалися національний і релігійний утиск і безправ'я народних мас. Зусилля польської влади були спрямовані також на ослаблення прагнень українського і білоруського народів до возз'єднання їх із російським народом.

Незважаючи на те, що феодально-кріпосницький і національно-релігійний гне був гальмом економічного і культурного розвитку українського народу, у 2-й половині XVI в. і особливо в 1-й половині XVII в. в Україні одержали подальший розвиток міста як центри ремесла і торгівлі, посилювалися економічні зв'язки між окремими землями, виникали передумови для утворення єдиного внутрішнього, тобто національного ринку. Продовжувався процес розвитку української народності, росло національну свідомість українського народу, розвивалася українська культура.

Для боротьби проти іноземного утиску, національних і релігійних утисків міське населення (частково і сільське) у XVI-XVII вв. організовувалося в братерства. Останні відчиняли школи, друкарні, навколо яких об'єднувалися культурні сили. Наприкінці XVI - початку XVII в. братерські школи виникнули у Львові (1585), у Києві (1615), Луцьку (1620), Вінниці, Немирове, Кам'янець-Подільському і деяких інших містах. Викладання в цих навчальних закладах велося на рідній мові. Значна увага приділялася вивченню грецького, а пізніше латинського і польського мов (граматиці, риториці, пиитике). Крім того, вивчалися арифметика, астрономія, музика і богослов'я.

Поширенню просвітництва сприяло виникнення в Україні в II половині XVI в. друкарства. Перша друкарня була відкрита И.Федоровим у Львові, у ній видані в 1574 р. «Апостол» і «Буквар». У 1578 р. заснована Острожская друкарня, пізніше її устаткування перейшло до Львівської братерської друкарні. До середини XVII в. в Україні нараховувалося 25 друкарень у 17 містах і селах: у Києві - Києво-Печерський друкарня, друкарні Т.Вербицкого і С.Соболя, у Львові - М.Слезки й А.Желиборского, Чернігівська друкарня.

Львівське Успенское братерство відомо тим, що продовжувало традиції Івана Федорова. Воно розгорнуло видавництво і забезпечило поширення книг в Україні і за її межами. У 1585 році братерство заснувало школу, що повинна була згодом переростити у вищий навчальний заклад.

У 1632 році шляхом об'єднання Київської братерської школи і Лаврської школи було створено перший вищий навчальний заклад в Україні - Києво-Могилянська колегія, у якій навчалися переважно діти української шляхти, старшини, духівництва, багатих мещан і козаків. Братерські школи зіграли прогресивну роль у поширенні просвітництва і розвитку української культури, у боротьбі українського народу за звільнення від утиску польських феодалів, за возз'єднання України з Росією.

Наприкінці XVII і в XVIII в. значний вплив на розвиток науки і просвітництва в Україні робила Києво-Могилянська колегія (у 1701 р., по царському указі, вона одержала титул і права академії і стала називатися Київською академією), названа на честь свого протектора митрополита П.Могили. Навчання в ній носило переважно загальноосвітній характер. Курс навчання продовжувався 12 років і ділився на 8 класів: фару (підготовчий клас), инфиму (молодший клас), граматику, синтаксиму і вищі - поетику, риторику, філософію і богослов'я. Студенти одержували філологічне підготування, знання мов: слов'янського, українського літературним, грецьким, латинським, польського, опановували поетичним і риторичним мистецтвом, вивчали класичну грецьку і римську і частково середньовічну літературу, історію, географію, філософію і богослов'я.

Згодом у Київській академії були введені курс російського, французького, німецького і староеврейского мов, чиста і змішана математика (тригонометрія, фізика, астрономія, архітектура), а в останні роки існування академії класи домашньої і сільської економіки і медицини. Значне місце приділялося художній і музичній освіті. Київська академія була видатним осередком науки.

Приймали в академію молодь усіх станів. У ній навчалися вихідці з Лівобережжя, Запоріжжя, Західної України, Закарпаття. Це сприяло єднанню українських земель. Щорічно тут одержували освіту від 500 до 2000 студентів. Вікових обмежень не було. Для бідних учнівських при Академії існувала бурса. Київська академія була також важливим просвітительським центром. Вона заснувала колегії в Гоще, Вінниці, Кременце, Чернігові, Харкові і Переяславле і постійно їм допомагала. Київська академія внесла значний внесок у зміцнення культурних зв'язків України з Росією і Білорусією. З 40-х рр. XVII в. до підстави Московського університету в Києві одержувала освіту молодь із Москви, Воронежа, Вязьми, В'ятки, Брянська, Калуги, Могилева й інших міст.

Київська академія зіграла важливу роль у зміцненні культурних зв'язків українського народу також із южнославянскими й іншими народами. Тут училися серби, чорногорці, болгари, молдаванє, греки, далматинці й ін. Деякі студенти Київської академії, її викладачі навчалися в Польщі, Франції, Італії, Англії, Німеччини, Угорщини. Академія підтримувала наукові зв'язки з просвітительськими центрами - Краковом, Галлі, Магдебургом, Константинополем і ін.

Київська академія зробила значний вплив на організацію, утримання і методи навчання в багатьох навчальних закладах, зокрема в Чернігівському (заснований у 1700 р.), Харківському (1721) і Переяславском (1738) колегіумах, що були створені за зразком Києво-Могилянськ^ колегії.

Чернігівський колегіум - одне з найстарших навчальних закладів на Лівобережної Україні. Заснований у 1700 р., його фундатором був педагог, церковний діяч і письменник Іоанн Максимович. Чернігівський колегіум створений на базі слов'яно-латинської школи, переведеної з Новгорода-Северского. Навчання тривало 6 років. У колегіуме викладали загальноосвітні предмети: латинський і грецький мови, історію, географію, математику, філософію. У 1776 р. заклад був реорганізований у духовну семінарію, що існувала до 1917 р.

Харківський колегіум був заснований у 1721 р. у Бєлгороді як семінарія, у 1727 р. переведений у Харків. У ньому вивчали граматику, пиитику, риторику, філософію й ін. У 1765 р. при ньому були відкриті додаткові класи для світських осіб, яким викладали нові мови, російську літературу і мову, математику, інженерна справа, артилерію, архітектуру, геодезію, географію, малювання, а пізніше - також фізику і природній історії (у 1773 р. ці класи виділилися в окреме Казенне училище). Харківський колегіум був центром просвітництва Слобідської України до початку XIX в. У колегіуме навчалися представники всіх прошарків населення. Після відкриття Харківського університету (1805) Харківський колегіум став узкосословним навчальним закладом, а пізніше - знову духовною семінарією.

Переяславский колегіум відкритий у 1738 році в місті Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький). Його основною ціллю було підготування духівництва для боротьби проти унії і католицтва на Правобережжя. При колегіуме була бурса, де жили иногородние учні. Термін навчання тривав 6 років. Тут викладали російський, латинський, грецький і польський мови, поетику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, історію, спів. У колегіуме навчалися діти духівництва, козацької старшини, мещан, селян. З кінця 80-х рр. XVIII в. колегіум називався семінарією. Після підстави в 1799 році класу філософії, а в 1800 - класу богослов'я - сугубо духовний заклад. У 1862 р. семінарія була переведена в Полтаву.

Визначену роль у розвитку освіти на західно-українських землях грав Львівський університет, хоча заклад був заснований (у 1661 р.) із метою посилення полонізації українського населення. У договорі 1658 року між шляхетской Польщею і верхівкою козацької старшини було обговорене відкриття в Україні двох вищих шкіл-академій на правах університету. Проте, католицькі ієрархи і феодали розгорнули активну діяльність проти цього плану. Намагаючись випередити можливість відкриття академії на основі Львівської братерської школи, вони запропонували обгрунтувати її у Львівській єзуїтській школі-колегії. Ці старання знайшли підтримку польського королівського подвір'я. 20 січня 1661 року король Ян Казимир підписав диплом, що давав Львівської єзуїтської колегії «статус академії і титул університету» із правом викладання всіх сучасних університетських дисциплін і присвоєння вчених ступенів.

Природно, що в той час діяльність Львівського університету визначалася соціальними інтересами й ідеологічними установками Промови Посполитой. Але, як культурно-утворювальний центр, він не міг знаходитися в ізоляції від громадського життя, соціальних змін, впливи закордонних університетів. У складній соціальній ситуації произрастали перше зерно наукової і педагогічної думки.

Утримання університетської освіти, його структура, форми, методи і засоби навчання студентів, керування навчальним процесом обумовлювалися конкретними історичними умовами, характером задач який стояли перед університетами на окремих етапах.

З часу підстави і до 1773 року Львівський університет був у повному підпорядкуванні і веденні єзуїтського ордена.

Склад студентів поповнювався за рахунок випускників єзуїтської школи-колегії, що функціонувала як середня школа і входила в структуру університету.

У університеті діяло два відділи - філософський і теологічний. Навчання проводилося по програмах єзуїтських шкіл, розробленим наприкінці XIV сторіччя. Відповідно програмам, відділ філософії був як би підготовчим. Студенти цього відділу протягом двох-трьох років освоювали, головним чином, філософську систему Аристотеля в її середньовічній інтепретації. У невеличкому обсязі вивчалися історія, географія, грецька мова. Після цього 4 року випливало богословське підготування. Викладання на обох відділах відрізнялося схоластичністю, догматизмом і здійснювалося на латинській мові.

Навчання в університеті завершувалося одержанням наукового ступеня - лиценциата, бакалавра, магістра, доктора наук. Знання, котрі студенти одержували в університеті, а також методи навчання, стиль педагогічного керівництва мали своєю ціллю готувати войовничих фанатиків, що у своїй майбутній місіонерській діяльності повинні були захищати інтереси Католицької Церкви.

Природно, що студентами університету могли стати тільки діти польської шляхти. Лише одиниці вихідців із народу, що приховують свою приналежність до православної віри, могли учитися в університеті.

Розкладання феодально-кріпосницьких відношень у другій половині XVII сторіччя, розвиток ідей французьких просвітителів, відкриття в області природних наук уплинули на навчальний процес в університеті: була відкрита кафедра математики, створений фізико-математичний кабінет, астрономічна обсерваторія, уводилося вивчення польського, французького і німецького мов, географії й історії як окремих предметів.

Ці нововведення вплинули на утримання і якість підготування студентів. Багато хто з них потім продовжили навчання в Києво-Могилянської академії і згодом стали викладачами Московської академії і Петербургской семінарії. У той же час установлюються зв'язки Львівського університету з культурними і навчальними закладами українських земель: Києво-Могилянської академією, Чернігівським, Харківським і Переяславским колегіумами, а також із європейськими університетами: Парижским, Римським, Празьким. У друкарні університету видавалися праці вчених Києво-Могилянської академії, здійснювався обмін навчальною літературою. У рукописному фонді Центральної наукової бібліотеки АН України зберігаються тексти лекцій по філософії, що читалися у Львівському університеті, запису диспутів, що проводилися там у XVII-XVIII вв.

У 1773 році під тиском суспільної думки Тато римський був змушений прийняти рішення про ліквідацію ордена єзуїтів. Це відбулося через рік після першого передела Польщі, відповідно до якого західно-українські землі стали належати Австрійської монархії.

На захоплених територіях австрійські влади продовжували ту ж політику, що і магнатська Польща, тільки в «освіченої» формі. У планах централізації і германизации численних полонених австрійською монархією народів уряд відводив значну роль організації просвітництва, у тому числі і вищої освіти. Передбачалася реформа трьох австрійських університетів - Виденского, Празького і Львівського. Перед ними ставилася задача на перший план поставити не виховання вчених, а підготування фахових кадров - учителів, судів і священиків.

У жовтні 1784 року імператор Йосип II підписав диплом про відновлення університету. Крім факультетів філософського, юридичного, медичного і теологічного до складу університету входила і гімназія. Вона була базою для комплектування контингенту учнівських, а також «площадкою» для педагогічного підготування студентів.

Прогресивний характер мало те, що по утриманню програм більшість факультетів мало світський характер. Незважаючи на те, що навчання велося на латинській мові, окремі предмети викладалися і на польському. Всі студенти перші три роки навчалися по програмі філософського факультету, що по суті залишався загальноосвітнім, підготовчим. Студенти, що одержали філософська освіта, переходили на один із спеціальних факультетів, де продовжували освіту по відповідній програмі.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes