Громадянське суспільство та правова держава: їх співвідношення, Детальна інформація

На першому етапі (приблизно ХVI-ХVII стст.) складалися економічні, політичні і ідеологічні передумови громадянського суспільства. До них відносяться розвиток промисловості і торгівлі, спеціалізація видів виробництва і поглиблений розподіл праці, розвиток товарно-грошових відносин. При підтримці міст і міського стану в ряді країн виникали централізовані національні держави, що володіли рядом ознак сучасних держав (суверенітет, державна скарбниця, професійний управлінський апарат та ін.). До цього ж часу відноситься переворот в суспільній ідеології, бурхливий розвиток мистецтва і культури, широке поширення протестантської буржуазної етики, оформлення в “теорію природного права” основних загальних ідей, пов'язаних з уявленнями про громадянське суспільство як про соціально-політичний ідеал. На чолі боротьби пригноблених станів проти феодальної нерівності і привілеїв стояли городяни. Від початку буржуазної революції в Англії (1640) ведеться відлік Нового часу.

На другому етапі (приблизно кінець XVII - кінець XIX стст.) в найбільш розвинених країнах сформувалося громадянське суспільство у вигляді первинного капіталізму, заснованого на приватному підприємництві.

У основі будь-якого громадянського суспільства лежать ряд найбільш загальних ідей і принципів, незалежно від специфіки тієї або іншої країни. До них відносяться:

економічна свобода, різноманіття форм власності, ринкові відносини;

безумовне визнання і захист природних прав і свобод людини і громадянина;

легітимність і демократичний характер влади;

рівність всіх перед законом і правосуддям, надійна юридична захищеність особистості;

правова держава, заснована на принципі розділення і взаємодії влади;

політичний і ідеологічний плюралізм, наявність легальної опозиції;

свобода слова і друку, незалежність засобів масової інформації;

невтручання держави в приватне життя громадян, їх взаємні обов'язки і відповідальність;

класовий мир, партнерство і національна згода;

ефективна соціальна політика, що забезпечує гідний рівень життя людей.

Становлення громадянського суспільства в Україні - магістральна і довготривала задача, рішення якої залежить від безлічі чинників і умов. Незважаючи на кризову ситуацію, що склалася в країні, весь хід здійснюваних нині реформ веде, зрештою, до досягнення вказаної мети.

Визнання природних прав людини, свободи особистості, різноманіття форм власності, ідей правової держави, політичного плюралізму, розвиток приватної ініціативи - істотні кроки на шляху до громадянського суспільства. З цього слідує, що необхідно розрізняти громадянське суспільство як концепцію, ідею, процес і як реальність, якої ще немає.

Тоді ж виникає уявлення про конституцію як не тільки про закон, що визначає устрій вищих органів влади, але і основному законі країни, що обов'язково визначає права і свободи громадян (білль про права, декларації прав). У результаті сама конституція стає угодою суспільства і держави про розмежування сфер їх діяльності (держава - публічна влада, сфера спільних інтересів, суспільство - сфера індивідуальних свобод, приватних інтересів).

Відділення держави від суспільства і відособлення суспільства від держави виражене у відмінності їх структур, принципів організації і будови.

Всяка держава організована як керована єдиним центром вертикальна система, ієрархія державних органів і посадових осіб, пов'язаних відносинами підлеглості і державної дисципліни. Постійна і головна мета держави, його виправдання і легітимація - охорона суспільства і управління ним.

На відміну від держави громадянське суспільство являє собою горизонтальну систему різноманітних зв'язків і відносин громадян їх об'єднань, союзів, колективів. Ці зв'язки засновані на рівності і особистій ініціативі, в тому числі в самостійності видобутку коштів для існуванню (це відноситься і до об'єднань, які містяться за рахунок добровільних внесків їх учасників). Мета громадян і їх об'єднань різноманітна і мінлива відповідно до їх інтересів.

Відмінність структур громадянського суспільства і держави накладає відбиток на способи правового регулювання приватних і публічних відносин, а тим самим - на систему права.

Права і свободи людини у системі

цінностей

Верховенство закону розуміє не тільки пріоритет закону як різновиду нормативно-правового акта по відношенню до підзаконних актів, до того, наскільки широкий аспект прав і свобод, закріплених за членами суспільства чинним законодавством. У правовій державі будь-яке обмеження прав людини неприпустиме. Більш того, вона зобов'язана послідовно і точно забезпечувати реалізацію цих прав і захищати їх. У цьому зв'язку принципове значення набуває проблема правової рівності в різноманітних сферах життя суспільства і держави. Її рішення припускає створення державою надійних гарантій, що забезпечують таку рівність.

Перелік прав і свобод людини і громадянина, властивих правовій державі, утримується в міжнародних актах. Це, насамперед, Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародний пакт про цивільні і політичні права, прийнятий на ХХI сесії Генеральної Асамблеї ООН 16 грудня 1966 р.

Перелік прав і свобод, проголошених у зазначених актах, закріплений і гарантований у конституціях правових держав. Особливе значення в них надається юридичній захищеності особистості, що немислима без презумпції невинності. Презумпція ж невинності означає, що справді демократична держава визнає, що всі питання, пов'язані з винністю або невинністю громадян у вчиненні того або іншого злочину, варто вирішувати тільки в судовому порядку. Більш того, при розгляді кримінальних справ, за якими може бути винесений смертний вирок, громадянин вправі потребувати, щоб його судив суд присяжних.

Загальна декларація прав і свобод людини (1948) складається з 30 статей. У ній проголошується, що "усі люди народжуються вільними і рівними по своїй гідності і правам. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один одного в дусі братерства". Далі в ній указується на неприпустимість жорстокого відношення і покарання, що принижують людську гідність. У ст.6 Декларації признається право кожної людини на визнання його правосуб'єктності, тобто надання людині можливості одержувати права і здійснювати обов'язки, передбачені законодавством.

Декларація також проголошує, що ніхто не може бути підданий довільному арешту, затримці або вигнанню, що кожна людина має право на рівний захист закону, на гласний, справедливий і безсторонній суд. У Декларації також указується на неприпустимість довільного втручання в особисте і сімейне життя громадян, зазіхання на недоторканість їхнього житла, таємницю кореспонденції і т.п. Вона закріплює й інші права і свободи людини, що повинні бути визнані і шануватися всіма державами (свобода думки, совісті і релігії, свобода пересування в межах кожної держави, право захистку в інших країнах, право на працю, на рівну оплату, право на вільний вибір професії, право на захист від безробіття, право на створення профспілок та інше). Політичний та ідеологічний плюралізм - відмінна ознака правової держави. Без такого плюралізму вона просто немислима. Функціонуючи в умовах такого плюралізму, різноманітні соціальні сили, в особі своїх політичних організацій, ведуть боротьбу за владу в державі цивілізованими методами, у чесному політичному протиборстві зі своїми супротивниками. Ідеологічний плюралізм забезпечує їм можливість вільно викладати свої програмні установки, безперешкодно проводити пропаганду й агітацію на користь своїх ідеологічних концепцій.

Політичний та ідеологічний плюралізм є вираженням і уособленням демократизму товариства, дозволяє кожному його члену самому вирішувати питання про свою схильність до тієї чи іншої політичної організації та ідеологічної упередженості. Звідси стає зрозумілим, чому держава не повинна нав'язувати суспільству якусь одну ідеологію або створювати перевагу для тієї чи іншої політичної організації.

Усі права і свободи, перераховані в Декларації, повинні бути реально забезпечені в державі. Це досягається, насамперед, прийняттям і проведенням у життя різноманітних законодавчих актів, що закріплюють їх у відповідній сфері суспільних відносин. У числі міжнародних документів про права людини також варто зазначити Міжнародний пакт про цивільні і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Конвенцію про права дитини. Щодня у світовому співтоваристві відбуваються масові порушення прав і свобод людини - це злочини геноциду, різноманітні засоби расової дискримінації, злочини апартеїду, військові злочини, а також злочини проти людства.

Взаємні обов'язки і відповідальність особистості і держави. Соціальна та юридична захищеність особистості