А вони невмирущі, як фенікси

Так телефон видзвонював без перестанку.

Під осінь

фронт нарешті відступив,

та радості нам було мало:

комуністично-московське

охвістя пило-гуляло,

на неугодних їм, нескорених,

охотитись почало.

Сірко із буди, що під смерекою,

гарчав та завивав,

він так “освободітєлєй” вітав,

сигнали мамі Марії подавав.

Смерека наша

вже не співала й не шуміла,

а час від часу плакала дощем

і стовбуром скрипіла,

неначе відчувала свою долю,

та справно ще виконувала

братчикам-повстанцям їхню волю.

Як на смереці

в передостанньому ряду

пригнені дві гілляки —

“прохід безпечний”.

Це означало — пощезали

гончії собаки.

А як із сторони подвір’я на смереці

вверх нижня гілляка припіднята,

це знак:

“Не підходити близько,

бо кулеметна пастка