А вони невмирущі, як фенікси

Репресовані чим раз більше

слабнуть-слабнуть, помирають,

а в тих, що доживають віку,

сум і сльози на обличчі,

більшість мовчать,

в скорботі великій.

Дем’янів Лаз, Яблунів,

Гвіздець, Печеніжин

знайшли своїх,

а Душі закатованих у Коломиї

до живих звертаються:

Променем Сонця,

ранніми росами,

шелестом листя,

весняним громом,

дощем мелодії,

церковним дзвоном

чудо-рапсодії,

щоб Борців проти

комуни й фашизму

мемуарною книгою

Скорботи України

увіковічнити.

Їхні тлінні останки розшукати,

по-Божому шану віддати.

Хто не згубив совісті,

той відчуває стогін

тортурної симфонії…

Ні, то не реквієм,

то живим тривожить душу