А вони невмирущі, як фенікси

парольні сигнали,

та з Божої волі

сестри не злякались:

таких, як ці були -

не чули, не знали.

- Гей, Нуся, відкрий...

Свої, свої ми...

Ми хочемо їсти,

ти нам поможи!

Найближчі сусіди

і ті сумнівались,

що ми ані з цими,

ні з тими не знались...

Та цих ми не знаємо,

хоч що там кричіть.

Як прийшли по душі -

самі двері ломіть..

Досить грабувати-

урвався терпець,

цей раз, душогуби,

вам буде кінець...

Ще хату не встигли

обкружити кати,

ще стукають у двері,

і рвуться сюди.

Відкрила сестра

від городу вікно.

Мороз аж тріщить,

а їй все одно.

Щоб не видно на снігу