А вони невмирущі, як фенікси

На теплому ліжку

дівоча одежа їх зір притягла.

- Хто звідси утік?

почали питати,

та треба... та треба

було помовчати...

Якось вже на себе

цей допит візьму,

щоб куля мою

не догнала сестру.

Менший чорний взяв

за груди мене і трясе:

- Хто змився із хати,

ти скажеш усе!

Дивиться на мене

в погонах главар,

високий білявий

у кучмі кримковій,

а погляд лукавий,

з ескімоським обличчям...

А очі?

Очі сині іскрились,

мені в саму душу

пекучо дивились.

Закралася думка

й незбагненний подив:

невже ця людина

з північних народів?

Стиснуло щось в горлі...

Якщо жити буду,