А вони невмирущі, як фенікси

то постать оцю

вже повік не забуду.

Молодший по чину

пістолет перед себе поклав,

із стола взяв будильник,

оглянув і десь заховав.

Та враз задзвонив,

ніби кликав в педшколу,

почувши таке,

я почала розмову:

- Хіба ви - бандити,

що берете чуже?

Пустіть, ой, пустіть

в стару хату мене...

Там матінки голос

так сильно дзвенить,

чого Ірка плаче,

і ще хтось кричить?

В цей час по селі

рознеслися сирени,

трубить лісопилка,

папірня гудить...

Душа вспокоїлась,

а серце щемить...

Сестричка добігла,

стало легше мені…

Не боюсь вже зовсім,

хоч які ви страшні!

Нарешті скінчиться

в народу терпець,