Про затвердження Комплексної програми ліквідації наслідків підтоплення територій в містах і селищах України (15.02.2002), Детальна інформація

Херсонська 39 19 48,7 41400 13881 33,5

Хмельницька 37 19 51,4 48152 1711 3,55

Черкаська 32 8 25 49813 877 1,76

Чернівецька 19 18 94,7 31694 12886 40,6

Чернігівська 45 11 24,4 53985 921 1,71

м. Київ 2 1 50 82473 2360 2,86

м. Севастополь 3 3 100 27168 552 2,03

Усього 1341 541 40,3 1807876 196205 10,85

Інтенсивний розвиток процесів підтоплення територій міст і селищ спостерігається в зонах впливу водосховищ, зрошуваного землеробства.

У зоні недостатнього зволоження (степу) процеси підтоплення набули найбільшого розвитку у містах і селищах Дніпропетровської, Одеської, Донецької, Херсонської, Луганської областей.

У зоні нестійкого зволоження (лісостепу) найбільше зазнали підтоплення міста і селища Чернівецької, Полтавської, Харківської областей.

У регіонах з близьким природним заляганням грунтових вод (зона надмірного зволоження) найбільші обсяги підтоплених територій виявлено в містах і селищах Житомирської та Закарпатської областей.

Практично не збільшилися площі підтоплених територій у містах і селищах Вінницької та Сумської областей, а частково зменшилися - у Хмельницькій області.

В економічно розвинутих регіонах та районах, що інтенсивно освоюються (Луганська, Львівська області), площі підтоплених територій зросли в 14-34 рази.

З огляду на вплив техногенного навантаження, найбільш несприятливі умови склалися у містах Вугледар, Дружківка, Слов'янськ, Маріуполь Донецької області; Дніпропетровськ та Кривий Ріг; Сєверодонецьк та Первомайськ Луганської області; Харків, Херсон, Котовськ, Одеса, Кременчук, Керч, селищі міського типу Гірник Львівської області та інших.

Майже 70 відсотків підтоплених територій припадає на 166 міст і селищ, понад чверть територій яких підтоплено. У 93 з них підтоплення зафіксовано вперше під час обстеження 1999 року.

У межах підтоплених територій виділяються ділянки, де підвищення рівня грунтових вод практично до земної поверхні та вихід їх на схили створили надзвичайну ситуацію. Склалися несприятливі, а інколи й небезпечні для життя людей умови (зсуви, просадки, деформація споруд, будівель, підземних мереж, вимокання зелених насаджень, заболочування, повторне засолення грунтів). Такі ділянки вважаються підтопленими територіями, що потребують термінового захисту (їх площа -55,5 тис. гектарів, або 28,3 відсотка площі підтоплених територій).

Значної шкоди містам і селищам завдають також повені, паводки на річках, від негативних наслідків яких найбільше потерпають міста і селища гірських та передгірських районів Карпат, Полісся, Дунайсько-Дністровської степової області.

Динаміка підвищення рівня грунтових вод у цих зонах становить 0,1-0,4 метра на рік. Інтенсивне підвищення рівня грунтових вод на 0,5-1,1 метра на рік характерне для районів нової забудови.

Слід зазначити, що зарегульованість стоку р. Дніпро і більшої частини середніх і малих річок та регіональний підпір водоносного горизонту за минулі 20-40 років призвели до сталого підвищення рівня грунтових вод у басейнах р. Дніпро до 6-10 метрів, середніх і малих річок до 2-5 метрів. У цих зонах підвищення рівня грунтових вод досі триває.

Згідно з довгостроковим прогнозом циклічності природної водності практично на всій території України починаючи з 2000-2001 років очікується подальше підвищення рівня грунтових вод, що триватиме до 2035 року. Це ще більше погіршить ситуацію, особливо на територіях з техногенним підтопленням, що має постійний невідворотний характер.

За цих умов існує реальна загроза виникнення надзвичайних ситуацій.

Основними причинами та факторами підтоплення є:

а) природні:

розташування населених пунктів на понижених ділянках місцевості, зокрема в річкових долинах, у приморських смугах, долинах та схилах балок, ярів, у межах великих подів;

кліматичні, геоморфологічні, геологічні та гідрогеологічні (опади, ерозія річкових долин, водний режим річок, ступінь дренованості товщ рельєфоутворюючих відкладів та глибина залягання регіонального водоупору);

б) техногенні:

порушення умов стоку поверхневих вод різними видами будівництва;

незадовільний стан природних дренажних систем (створення штучних водойм, замулення річок, засипання балок, ярів, озер та каналізування малих водотоків);

незадовільний стан мереж водопостачання та каналізації, відсутність централізованих систем водовідводу;