Проблеми корпоративного управління в Україні, Детальна інформація

Проблеми корпоративного управління в Україні
Тип документу: Курсова
Сторінок: 7
Предмет: Менеджмент
Автор: фелікс
Розмір: 37.7
Скачувань: 2457
“Типове” українське підприємство (за виключенням невеликої, нажаль, частки) – фінансово неспроможне, з великою кількістю боргів; з низьким рівнем технічної бази (і, внаслідок свого фінансового стану, неспроможне залучити інвестиції для впровадження новітніх технологій); втраченими зв’язками і значної кількості кваліфікованого персоналу, з недоліками в менеджменті і освітньо-кваліфікаційним рівнем перш за все керівного складу, що не відповідає сучасним вимогам тощо. В таких умовах – в умовах системної та стратегічної кризи – процес впровадження такої складної, комплексної організаційної інновації, як система корпоративного управління – уявляється дуже важким. Ця проблема – проблема не тільки кожного окремого підприємства, а проблема економіки в цілому, вирішення якої можливе на основі зусиль держави та окремих організацій, що виходять далеко за межі суто корпоративного управління.

2.1.4.(2.2.3.) Відсутність відповідального (ефективного)

власника (наявність “псевдовласника”).

Мало хто може заперечувати, що сертифікатна приватизація не забезпечила (та й не могла б забезпечити) ефективної структуризації відношень власності, формування відповідального власника, який би опікувався долею своєї власності не стільки орієнтуючись на короткострокову прибутковість, скільки збереженням її, як такої, у довгостроковій перспективі, нарощуючи капітал. Для реалізації своїх довгострокових інтересів відповідальний власник має володіти достатнім обсягом перш за все фінансових ресурсів, щоб ринково-орієнтоване підприємство, здійснюючи інвестиційну діяльність реструктуруючи виробництво (а не тільки борги) з метою підвищення конкурентноздатності продукту, що випускається, та підприємства в цілому. На практиці існує досить великий перелік так званих “псевдовласників”, тобто осіб, що юридично не є володарями, але використовують майно підприємств і організацій, їх доходи в особистих інтересах, фактично здійснюючи функцію володіння без випливаючої з неї відповідальності. Це об’єктивний бік проблеми, що розглядається.

“Суб’єктивною” складовою (пов’язаною з об’єктивними чинниками) є те, що саме в цих умовах функціонують схеми особистого збагачення через процеси реструктуризації, коли створюються фірми для переведення туди активів при залишенні боргів за материнською компанією, виводу капіталів в іноземні банки тощо. Для проведення таких операції сплачуються хабарі держслужбовцям та кримінальним структурам. Така ситуація – основа розквіту тіньової економіки, несплати винагороди робітникам, нехтування інтересів АТ, як організації, анти ринкової поведінки тощо (див.п.2.1.3. та 2.2.1.).

Формування ефективного власника – складний процес, в якому повинні брати участь як держава (яка повинна сприяти підвищенню ролі стратегічних інвесторів), так і окремих корпорацій.

Загальними підходами до розв’язання цієї проблеми можуть бути:

легалізація псевдовласників шляхом передачі їм прав розпорядження майном (на приклад державним пакетом акцій) з жорстко окресленою відповідальністю (у випадку, коли їх діяльність не має ознак карних злочинів і за наявності знання, уміння та навичок ефективного управління);

продаж (можливо навіть пільговий) пакетів акцій (блокуючих, наприклад), що також сприятиме легалізації псевдовласників особливо при розробці таких систем стимулювання керівників, в яких передбачені премії акціями власних підприємства;

заміна псевдовласника на відповідального власника, в тому числі за рахунок використання можливостей системи корпоративного правління та, навіть, системи банкрутства.

2.1.5.Наявність різних інтересів зацікавлених в результатах діяльності

АТ осіб (груп ,підсистем підприємств, держави тощо).

Проблем корпоративного управління має велике значення для великої кількості зацікавлених осіб - акціонерів, кредиторів, працівників, постачальників, покупців і місцевої громади. Кожна з цих груп має власне "поле сил" і ступінь впливу при прийнятті управлінських рішень. І варто зазначити, що у стосунках між усіма зацікавленими особами завжди є місце для потенційного конфлікту інтересів.

Обмеження в ефективному впровадженні корпоративного управління в Україні, як і в інших країнах полягає в тому, що інтереси групи акціонерів і, наприклад, менеджерів розходяться: останні зацікавлені у збільшенні розміру корпорації, влади і престижу; менеджери мають часто фіксовану платню (розмір прибутків не дуже впливає на її розмір); доля менеджера великою мірою залежить від стабільності компанії і він прагне мінімізувати ризикові інвестиції з метою уникнення банкрутства і звільнення. Натомість більшість акціонерів - "люди ризику" і прагнуть великих дивідендів. Навпаки, кредитори можуть не бути особливо зацікавленими у високих прибутках компанії - вони значно більше зацікавлені у наявності цих прибутків. Тому вони зі скепсисом сприймають вельми прибуткові, але дуже ризиковані операції. Кредитори отримують більшу частину збитків від провалу, а акціонери користуються усіма перевагами високих прибутків. Інтереси працівників, які інвестували у свою компанію, людський капітал у формі повної кваліфікації зацікавлені у стабільній роботі підприємства і збереженні робочих місць. Ці інвестицій є незворотними і коли компанія банкрутує, вони "втрачаються" внаслідок звільнення. Окрім того. постачальники корпорацій часто "інвестують" устаткування, яке настільки специфічне, що переобладнання його для інших потреб можливе лише коштом значних збитків, тому вони зацікавлені у збереженні профілю АТ. Так само і покупці. Місцеві громади інвестують у компанію через створення відповідної інфраструктури чи зменшення податків. Крім того, розглянемо деякі інші конфлікти інтересів, що є актуальними для українських підприємств.

А) конфлікт між власником (акціонерами) та державою, внаслідок різного бачення доцільного рівня оподаткування (акціонери зацікавлені у зменшенні, а держава - у збільшенні рівня податків);

Б) Конфлікт між власником (акціонерами) та акціонерним товариством, як цілісною організаційно-економічною системою, внаслідок різних інтересів щодо використання прибутків (акціонери вимагають винагороди у вигляді дивідендів за інвестований капітал, АТ для розвитку потрібні реінвестиції);

В) Конфлікт між державою та АТ внаслідок розбіжностей інтересів по використанню прибутків (держава зацікавлена більшу частину прибутку забрати через податки, АТ - інвестувати прибуток у розвиток);

Г) Конфлікт: власник (акціонери) та колектив працівників АТ. Цей конфлікт пояснюється різним відношення до використання прибутків для соціального розвитку колективу (акціонер бажає збільшити рівень дивідендів, навіть за рахунок нехтування (крайній випадок) інтересами працівників – не акціонерів та працівників - акціонерів (коли вони у меншості, або не вміють відстояти свої права), а колектив - зацікавлений у максимізації вкладень у соціальний розвиток;

Д) Конфлікт: держава - колектив працівників АТ знаходиться у той самій площині, як і попередній, тільки контрагентом колективу, який прагне збільшення вкладень у соціальний розвиток виступає держава, зацікавлена у централізованому розподілі прибутків через систему оподаткування;

Е) Конфлікт: АТ, як соціально-економічна система - трудовий колектив. АТ зацікавлене у капіталізації прибутків, колектив - у соціальному розвитку. Цей тип конфлікту може призвести до втрати підтримки з боку колективу заходів щодо розвитку підприємства;

Ж) Конфлікт між акціонерами-керівниками та працівниками-акціонерами, що пояснюється різним баченням цілей корпорації та способів їх досягнення, внаслідок різного рівня кваліфікації та впливу на справи компанії;

З) Конфлікт між керівниками різних органів управління (що є типовим для будь-якої організації) внаслідок розподілу влади, впливу, фінансового забезпечення функціонування;

И) Конфлікт керівників виборних органів управління (Спостережної Ради, Правління) представників зовнішніх (аутсайдерів) та внутрішні (інсайдерів) акціонерів, причини якого є дуже схожими до причин, що зумовлюють поведінку портфельного та стратегічного інвестора;

К) Конфлікт інтересів посадових осіб АТ, що найчастіше розглядається у західній літературі та є об`єктом регулювання з боку законодавства. Конфлікт інтересів трактується в цьому випадку, як ситуація, в якій посадова особа Правління ВАТ, має особисту зацікавленість (пряму, опосередковану чи потенційну), що перевищує загальноприйняту зацікавленість у результатах виконуваної роботи, навіть може суперечить інтересам, діловій репутації чи діяльності ВАТ.

Широке коло конфліктів з одного боку - перешкоджає впровадженню корпоративного управління, а з другого - розкриває особливості взаємодії АТ з середовищем прямого та непрямого впливу. Світовий досвід доводить, що наявність проблеми конфлікту інтересів треба визнавати, що, в свою чергу, є першим етапом їхнього подолання. Розв`язання проблеми такого типу лежить в практичному застосуванні комплексу правових, економічних та соціально-економічних заходів, які мають розроблятися, як на рівні держави, так і на основі зусиль колективів та керівників ВАТ. Ці заходи повинні зберегти впевненість у всіх груп акціонерів у доцільності прийнятого колись ними рішення про інвестування в капітал саме цього АТ та забезпечити вдоволення їх інтересів.

2.1.6.Слабкість зовнішніх та внутрішніх контрактних систем.

Впровадження корпоративного управління на українських підприємствах іде паралельно зі змінами внутрішньої та зовнішньої інфраструктури корпорацій, що зумовлює необхідність нових підприємницьких та комунікаційних зв‘язків. Підприємницькі та комунікаційні зв‘язки можуть або - включаючи організацію у систему "ланцюгового" банкрутства - приносити йому шкоду. Для взаємо вигідності таких зв‘язків ринкова економіка сформувала такий феномен, як контракт договір (усний чи письмовий) для поставки сировини або готової продукції, спільного виконання якоїсь роботи, вирішення проблеми передачі повноважень тощо.

Переважаюча частка усних чи письмових домовленостей залежить від традицій, загального морального клімату бізнесу, чинного законодавства. Проблема українських підприємств (в тому числі і АТ) полягає у тому, що досі контракт (зовнішній чи внутрішній) не став "законом" для сторін, що його підписали. Невиконання контрактів пояснюється цілим переліком причин (зовнішнього та внутрішнього впливу на угоду), ми підкреслимо деякі з них.

Так, наприклад, контракти на виконання робіт, договори на постачання, підряду тощо складаються не на високому рівні (часто з грубими помилками, а іноді - свідомо закладаються протиріччя між окремими розділами), майже не проходять належної юридичної експертизи, майже не мають (або мають незначне, внаслідок високих цін за послуги, що доходять до 60% від суми контракту) страхового "підкріплення". Недоліки судочинства, загальні неплатежі обмежують виконання договорів по всіх пунктах (включаючи санкції) навіть для добросовісних партнерів (або - для притягнення недобросовісних до відповідальності). Поширеним явищем є нічим необмежений диктат підприємств, що виготовляють дефіцитні товари або тих, що мають пільги та неофіційну підтримку високих чиновників у своїй діяльності.

Мало поширені висока мораль сплати по рахункам, додержання слова і т.і. - все те, що у країнах з розвиненими традиціями ведення бізнесу грає роль неписаних, але обов‘язкових правил.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes