Виробничі відносини та їх структура, Детальна інформація

у другому -;

у третьому

У цій курсовій роботі я постаралася відобразити характер, структуру і фактори формування Карпатського економічного району, найголовніши проблеми цього регіону, а також господарську діяльність людини, що на даний момент знаходиться в процесі становлення.

Сутність і основна функція виробничих відношень

Виробничі відношення - найважливіша органічна складова частина економічних відношень. Цей взаємозв'язок може бути подана в категоріях «рід» і «клас». Виробничі відношення, виступаючи пологовими стосовно економічного, мають із ними загальні ознаки, що дозволяють об'єднати їх у єдиний клас відношень. У той же час виробничі відношення мають специфічні, самостійні ознаки, що уможливлюють їхнє існування як особливих пологових відношень.

Варто мати на увазі, проте, що чистих рафінованих виробничих відношень, що функціонують окремо від інших блоків економічних відношень (відношень власності, потрібносних відношень, статусних відношень і відношень визначення соціально-економічного поводження суб'єктів), у реальній дійсності не буває. Тільки теоретичний аналіз дозволяє їх препарувати і розглядати автономно.

У громадському житті існують єдині, взаємозалежні по блоках економічні відношення і їхньої форми.

Виробничі відношення є об'єктом вивчення різноманітних суспільних наук - філософії, соціології, психології, юриспруденції, демографії і т.д. Кожна з дисциплін під кутом зору свого предмета висвітлює той або інший аспект дослідження цих відношень. Так, наприклад, юридична наука (трудове право) розглядає трудо-правові відношення, під котрими звичайно розуміють вольові відношення, що виникають між підприємством (установою, організацією) і громадянином при застосуванні праці останнього. Психологія займається дослідженням людського поводження в процесі виробництва і т.д.

У рамках же політичної економії виробничі відношення вивчені недостатньо. Тільки зараз, коли виникла складна ситуація у виробничій діяльності, різко знизилася трудова активність населення, відбулася морально-трудова демобілізація суспільства, відчуженість робітника від виробництва і відставання в переході до нового функціонально-технологічного засобу виробництва, заснованому на знаннях і інформації, стали говорити про необхідність актуализувати дослідження трудових відношень.

Що ж являють собою виробничі відношення в политекономічному аспекті дослідження?

У самому загальному вигляді виробничі відношення можна визначити як відношення, що виникають між суб'єктами в сфері виробничої діяльності. Остання виступає найважливішим виглядом діяльності, що характеризується наступними рисами:

виробнича діяльність є насамперед доцільна діяльність . У понятті «доцільність» виражені моменти свідомісті і цілеспрямування. «… Праця, - писав К. Маркс, є діяльність, спрямована на освоєння речовинних елементів для тієї або іншої цілі, … він потребуває в речовині як передумові»;

виробничою діяльністю є лише суспільно корисна діяльність, необхідна для відтворення умов спільного існування людей. Діяльність, у якій суспільство не потребує, не може бути названа виробничої. У різні історичні епохи розуміння суспільно корисної необхідної діяльності була різноманітною;

виробнича діяльність виступає тільки як виробляюча, тобто діяльність у виробництві. У процесі виробничої діяльності створюються матеріальні і духовні цінності, що задовольняють суспільно необхідні й індивідуальні потреби суб'єктів

; виробнича діяльність - позитивна, утилітарна людська діяльність, викликана необхідністю досягнення практично корисного результату. У цьому смислі вона противопоставляеться вільної, наприклад ігровий, діяльності дитини.

Таким чином, виробничу діяльність можна визначити як доцільну, суспільно необхідну і практично корисну діяльність людини, спрямовану на забезпечення життєвості суспільства і його членів.

Звичайно до виробничої діяльності відносять тільки діяльність, що перетворить природу, тобто здійснювану в сфері матеріального виробництва. Діяльність же по зміні і підтримці організованого стана суспільства, захисти соціальних відношень, відтворення людини, ідей, уявлень і т.д. виводять за її рамки.

Науку, керування, виховно-педагогічну діяльність, мистецтво і т.д. часто не включають у сферу трудової (виробничої) діяльності, а відносять до так називаного “невиробничої” сфері. Такі обмеження у світі сучасних уявлень про суспільне виробництво, виробничої діяльності, найважливішим видом якої виступає трудова, неправомірні.

Виробнича діяльність, суспільна праця здійснюється не тільки в матеріальному виробництві, але й у сферах духовного, соціального виробництва, у сфері відтворення людини. У кожній із цих сфер виробнича діяльність, процес виробництва, мають свою специфіку. Тут же важливо відзначити, що виробнича діяльність створює не тільки життєві засоби людини, але і його самого у всьому різноманітті відношень з іншими людьми.

Об'єкт дослідження політичної економії - виробнича діяльність в економічній системі. Сюди відноситься виробнича діяльність, здійснювана насамперед у сфері матеріального виробництва, по створенню благ і послуг, а також в інших сферах духовного, соціального виробництва, виробництва людини, спрямована на забезпечення економічної життєвості суспільства і його членів (наприклад, виховно-педагогічна діяльність по підготовці робочої сили, діяльність по виробництву знань і інформації, включаючи наукове пізнання, прогнозування, цілеполягання і т.п. необхідні для функціонування і розвитку екосистеми і т.д.). Таким чином, у рамках политекономічного дослідження під виробничою діяльністю розуміється діяльність по створенню матеріальних засобів і благ, а також послуг, необхідних для забезпечення і максимизації економічної життєвості суспільства і його членів.

З урахуванням такого розуміння виробничої діяльності може бути конкретизоване й уявлення про виробничі відношення. Останні можна визначити як відношення, що виникають і встановлюються між суб'єктами в процесі виробничої діяльності при створенні матеріальних засобів і благ, а також послуг, необхідних для задоволення економічних потреб і потреб суспільства і його членів із метою забезпечення їхньої життєвості.

Для більш глибокого розуміння виробничих відношень необхідно вивчити їхню основну функцію і структуру. Дослідження функції - важливий аспект аналізу. Кожне явище по своїй природі багатофункціональне. Виділення головної, основою функції дозволяє визначити цільове призначення, спрямованість того або іншого економічного процесу категорії, ставлення, системи відношень). Функція, виступаючи в якості фактора, що системообразуе, допомагає краще зрозуміти їхню суть.

Виробничим відношенням властива двостороння основна функція. З одного боку, смисл виробничих відношень складається в тому, щоб забезпечити ефективну трудову діяльність із метою створення матеріальних засобів, благ і послуг, необхідних для задоволення людських потреб, виживання й існування людини і суспільства. З іншого боку - створити сприятливі соціально-економічні умови для зміни власної природи людини, розвитку його спроможностей, самоствердження.

Сфера виробництва - основна в життєдіяльності людини. Тут формуються його трудові спроможності, тут вони виявляються, реалізуються.

Діалектика виробничих відношень складається в тому, що через їхнє посередництво здійснюється ефективна праця по перетворенню природи і формується, розвивається сама людина: розвиваються його трудові здібності, удосконалюються виробничі навички, зростає професійна майстерність, накопичується досвід, а водночас, і сама людина розвивається як особистість. З огляду на це, основна соціально-економічна функція виробничих відношень може бути подане як двуедина: забезпечення продуктивної діяльності по створенню матеріальних засобів і послуг, необхідних для забезпечення фізичної життєвості людини і суспільства, і розвитку трудових і інших його здатностей, що забезпечують різнобічний розвиток, самоствердження і максимальну виживаність.

Така двоєдина функція виробничих відношень у сучасних умовах при даній формі поділу праці визначає дві тенденції їхнього розвитку. З одного боку, у зв'язку і в міру необхідності виробництва по створенню засобів і благ, що задовольняють людські потреби, трудові відношення розвиваються в плані вузької спеціалізації робітників, підпорядковуючи їхньої наявної техніки і технології виробництва, не завжди потребуючої високої кваліфікації. У таких умовах здійснюваний суб'єктом вид діяльності жорстко визначає межу прояву і розвитку його фахових здібностей і особистих якостей. Ці межі можуть бути ширше або вуже, але вони завжди об'єктивно перешкоджають реалізації інтересу в різнобічному розвитку здібностей. В даний час реальне положення робітників у матеріальному виробництві таке, що вони заохоплені у виробничий процес на рівні часткових робітників, а часом лише в якості “частини технічної системи”(наприклад, праця на конвеєрі). Це накладає обмеження на розвиток людини в труді і породжує особливе протиріччя в системі притягнення до праці. Суть його в тому, що відносно повне вмикання робітників у суспільне виробництво супроводжується лише частковим включенням різноманіття їхніх знань, навичок і здібностей. Зведення трудової діяльності для більшості людей відносно нескладним і одноманітним вузькоспеціалізованим операціям блокує різнобічний розвиток їх творчих і інтелектуальних здібностей, що забезпечують прогрес і максимізацію життєвості товариства.

З іншого боку, необхідність перетворення трудової діяльності в сферу різнобічного розвитку здібностей особистості потребує розвитку таких виробничих відношень, що обумовлювали б цей розвиток. А це можливо лише при зміні існуючої матеріально-технічної бази, створенні нового функціонально-технологічного засобу труда, що розвиває рамки вузької спеціалізації і жорсткої регламентації фахових ролей, пов'язаного з підвищенням рівня утворення і кваліфікації робітників, універсалізаціей знань.

Основна економічна функція виробничих відношень має цілий ряд додаткових (допоміжних). Так, забезпечення продуктивної діяльності визначається виробничими відношеннями, що виникають у процесі підготування людини до праці і здійснення безпосереднього процесу труда. Підготування до виробництва - це підготування необхідної в кількісному і якісному відношенні робочої сили відповідної професії і кваліфікації. У будь-якому товаристві структура робочої сили повинна відповідати в якісному і кількісному відношенні структурі наявних засобів виробництва. У зв'язку з цим у якості однієї з додаткових функцій виробничих відношень можна назвати формування суспільно необхідних трудових здібностей, забезпечення підготування робочої сили відповідної професії і кваліфікації.

Здійснення безпосереднього процесу виробництва у свою чергу припускає визначений функціонально-технологічний засіб з'єднання робочої сили з засобами виробництва, поділ і кооперацію праці, функціонально-трудову субординацію робітників, організацію і керування виробничими процесами і відношеннями. Всі ці складові можуть бути також розглянуті як допоміжні функції, що дозволяють забезпечити реалізацію основної функції виробничих відношень.

Функціонально-технологічне з'єднання чинників виробництва (робочої сили, засобів і предметів праці) визначає технологічну функцію виробничих відношень. Суть її складається в перебуванні різноманітних прийомів, засобів і коштів проведення виробничих процесів, взаємодії факторів праці для одержання заданого результату і відповідно до цього функціональний розподіл засобів і умов виробництва, посад і робочих місць.