Виробничі відносини та їх структура, Детальна інформація

e

n

p

r

v

x

z

\x017D

’

AE

E

E

I

\x00D0

O

O

ae

ae

e

°

а трудового відношення можуть виступати конкретний індивід, сім'я, ця або інша соціальна група, клас, трудові осередки і колективи, територіально-національні спільності і, нарешті, суспільство в цілому, у тій мірі, у який ми протиставляємо його природі.

По формах буття трудові відношення диференціюються на внутрішні і зовнішні, нормативні (модельні)і реально функціонуючі, економіко-ідеологічні і практичні.

По внутрішній структурі трудові відношення діляться на відношення обусловлювання, мотиваційні, цілейполягання, регулятивні, оцінні і повинності.

З погляду значимості трудові відношення можуть бути класифіковані на сутнісні і соціально-технологічні (продукційні). Такий підрозділ характеризує не виділення особливих родів або видів відношень, а їхній специфічний аспект. Сутнісний аспект припускає розгляд трудових відношень із погляду інтересів різноманітних верств, груп, класів, окремих індивідів. Головне тут складається в тому, на що спрямовані, які цілі й у чиїх інтересах здійснюються ті або інші трудові відношення. Соціально-технологічний (продукційний) аспект дає характеристику відношенням незалежно від інтересів суб'єктів у плані форм, методів, засобів, прийомів, за допомогою яких вони здійснюються.

По змісті трудові відношення підрозділяються на власне трудові і відношення, їх обслуговуючі (сервісні).

Основними видовими групами власне трудових відношень є: функціонально-технологічний засіб з'єднання робочої сили з засобами виробництва; поділ і кооперація праці; зміна праці.

Важливий аспект трудових відношень, як і всіх інших економічних відношень, - відношення ординації і реординації. Тут варто виділити такі аспекти трудових відношень як функціональну субординацію, координацію і реординацію трудових процесів і відношень; організацію і керування трудовими процесами і відношеннями (планування і прогнозування, регламентацію, збір, обробку, збереження, поширення і використання інформації про трудові процеси і відношення, урахування і контроль і т.д.).

Не існуючи в чистому виді, усі ці види й аспекти власне трудових відношень не дозволяють виявити соціально-економічну специфіку трудових відношень у тієї або іншої суспільно-економічної формації. У зв'язку з цим аналіз власне трудових відношень в економічній системі з необхідністю повинний бути доповнений аналізом відношень, їх обслуговуючих. І тільки в такій єдності може бути проаналізована специфіка трудових відношень. До числа відношень, що обслуговують власне трудові відношення, варто віднести відношення підготування робочої сили до праці (сфера виробництва суспільної людини - відтворення робочої сили); відношення притягнення і включення робітників у трудовий процес (блок відношень власності на продуктивні сили); відношення до праці і сформованих трудових відношень як оцінні і мотиваційні відношення, що формуються під впливом усієї системи економічних відношень.

Основним видом власне трудових відношень виступає функціонально - технологічний засіб з'єднання робочої сили з засобами виробництва - засіб праці.

Зміст цього засобу визначається станом знарядь і предметів праці; змістом технологічних функцій і їхнього розподілу між знаряддями праці і робочої сили; необхідною комбінацією і структурним (фаховим, кваліфікаційним) складом робочої сили.