Політико - соціологічни аналіз олігархії в Україні, Детальна інформація

Радіокомпанії “Європа +” “Наше радіо”,

Радіо Z



“ЕРА” (УР-1)

Періодичні видання “ПІК” “Бізнес”, “Киевские ведомости” “Факти” “Сегодня”



Підприємства “ВАМ”, “ВТА”, “Субіта”, “Белур”, “Rifle”, ТПП “Україна-Ізраїль” Мережа Обленерго, Концерн “Славутич”, АТ ФК “Динамо-Київ” “Інтерпайп” Корпорація “Республіка”, Інтергаз Єдині Енергетичні Системи України



Якщо спробувати виокремити основну характеристику функціональної поведінки будь якого вітчизняного олігархічного утворення, то можна дійти висновку, що, незважаючи на постійні “тертя” та перманентний стан “холодної війни”, вітчизняні олігархи займають практично ідентичну політичну позицію. Справа в тому, що підконтрольні фінансово-промисловим угрупуванням політичні партії, а основне – парламентські фракції ведуть абсолютно пропрезидентську політику: саме вони (ДГ “Відродження регіонів”, АПУ, ДемПУ (частина), ПРВУ, фракція СДПУ (о), фракція Трудової партії України тощо) складають кістяк парламентської (читай, пропрезидентської) більшості. Спроба позиційного контентаналізу депутатських засідань Верховної Ради Україна квітня-травня 2000 року призвела до наступних результатів:



Наскільки однаковими є депутатські позиції …

Карту розраховано по даних 65 поіменних голосуваннях, які відбулися 29.02.2000.

Точка на карті - депутат.

Відстань між точками відображає, наскільки однаково голосували депутати.

Наскільки однаковими є депутатські позиції …

Карту розраховано по 60 поіменних голосуваннях, які відбулися 22.02.2000.

Наскільки однаковими є депутатські позиції …

Карту розраховано по 116 голосуваннях, які відбулися з 15.02.2000 по 18.02.2000 (в тому числі 53 голосування були по Закону "Про Державний бюджет України на 2000 рік" в 3-му читанні).

Наскільки однаковими є депутатські позиції …

Карту розраховано по 84 голосуваннях, які відбулися 10.02.2000 під час розгляду Закону "Про Державний бюджет України на 2000 рік"

Як можна простежити з поданих схем-графіків, мінімальна політико-просторова наближеність вищеперелічених парламентських фракцій, партій та депутатських груп є на диво одностайною, принаймі з набільш політично важливих питань, ініціатива яких йде від владно-адміністративних структур: Адміністрації Президента, Кабміну тощо. Яскравою ілюстрацією щойносказаного може слугувати процес створення парламентської більшості, затвердження з першої спроби запропонованого Президентом прем’єр-міністра, і, всупереч інстинкту самозбереження, проведення референдуму, який загрожував нинішнім політичним позиціям багатьох з “олігархів”.

Це лише підтверджує зроблений нами в попередньому досліджені та ряді опублікованих статей з даної проблематики висновок про підконтрольність вітчизняних фінансово-промислових угрупувань владним структурам, які, очевидно, мають в наявності певні важелі тиску на перших, наприклад, адміністративно-економічні, політично-розпорядчі тощо.

Отже, з позицій функціональної поведінки вітчизняні олігархічні утворення можемо класифікувати на:

абсолютно провладні;

частково провладні;

мінімально провладні, лише в стратегічному вимірі.

Ця точка зору є найважливішою при аналізі олігархії в соціальному вимірі: функціонування фінансово-промислових груп відбувається в рамках діючої системи, не загрожуючи її стабільності чи функціональним властивостям, і в той же час повністю підконтрольне владно-політичним структурам. Останні завжди можуть оперативнто коригувати чи координувати дії “олігархів”, запобігаючи їх виходу з рамок запропонованого функціонального простору.

В даному випадку вимальовується реальна загроза можливого зрощення влади та олігархії на грунті суто економічної діяльності - опосередковане управління комерційними структурами з боку високих владоможців (частково про таке зрощення можна говорити вже сьогодні, проте це не є предметом даного дослідження). В такому випадку вже владно-олігархічна група цілком здатна вийти за межі відведених їй системних рамок і, монополізувавши повноваження владно-політичного впливу на сферу великого бізнесу, спричинити суттєвий дисбаланс у функціональній соціальній системі України. Ілюстрацію поданої тези частково можна відслідкувати вже сьогодні на прикладі фінансово-промислової групи віце-прем’єра з питань паливно-енергетичного комплексу Юлії Тимошенко, яка нами свідомо не була віднесена до олігархічних утворень, оскільки за багатьма параметрами (в тому числі короткий термін функціонування – 4 місяці) випадає з запропонованої нами схеми ідентифікації олігарха. Йдеться про спробу використати прем’єрську посаду та офіційний статус державного представника у власних бізнесових цілях (візит в ролі віце-прем’єра з питань ПЕК до Москви та переговори з Ремом Вяхіревим, керівником російського “Газпрому” з приводу його подальшої співпраці з українським трейдером - ЄЕСУ – структурою, заснованою та очолюваною Юлею Тимошенко).

Цікавою тут видається позиція влади: вона свідомо, мало не на офіційному рівні визнає за різними фінансово-промисловими групами (“олігархами”) ту чи іншу сферу впливу, чітко розмежувавши та розподіливши їх між собою так, щоб їхні сфери інтересу не перетинались. На думку одного з дослідників вітчизняної олігархії Костя Бондаренка (Центр політичних досліджень “Нова Хвиля”, Львів), така ситуація є цілеспрямованою політикою владних структур: враховуючи суттєвий вплив влади на українську олігархію (шляхом призначення на посаду, адміністративно-управлінськими чи владно-розпорядчими методами впливу), на кожного з вітчизяних олігархів є антиолігарх – особа чи група осіб, котрі, за певних обставин, можуть абсолютно безболісно зайняти нішу іншого олігарха, котрий певним чином піде всупереч існуючій владі. Прикладів тому в нас було доволі: Павло Лазаренко, Вадим Рабінович, Ігор Бакай, частково - Григорій Суркіс, які суттєво втратили позиції (в деяких випадках – аж до кримінального переслідування), пішовши власним, незалежним від влади шляхом. Тому, незважаючи на поодинокі спроби монополізувати за собою сфери впливу конкурентів, вітчизняні олігархічні групи продовжують функціонувати в чітко закріплених за ними владою межах, і різняться лише “відтінками” провладної орієнтації.

ВИСНОВКИ