Компенсація моральної шкоди, Детальна інформація

Було б дивно говорити про честь юридичної особи, як суспільну оцінку її моральних та духовних якостей, або про її гідність, як самооцінку цих якостей. Адже юридичні особи не здатні мати такі якості та, власне, не можуть самі себе оцінювати. Їм та їхній діяльності оцінку завжди дають люди. І не як членам людського суспільства, а зі споживацької точки зору – як інструментові задоволення певних людських потреб.

Тому, на нашу думку, в позовах до ЗМІ, поданих юридичними особами відповідно до ст. 7 ЦК України, позивачі не можуть ставити, а суди не можуть розглядати вимогу про захист честі і гідності юридичної особи. Однак це не означає, що поширення відомостей які не відповідають дійсності не завдає немайнової шкоди юридичній особі.

Якщо ж проаналізувати всі можливі випадки спричинення організації шкоди такого характеру, то можна прийти до висновку, що в кінцевому підсумку “страждає” ділова репутація комерційної організації чи авторитет тієї юридичної особи, яка комерційною діяльністю не займається (зокрема, заподіюється шкода діловій репутації фірми поширеною неправдивою інформацією про те, що та нібито постійно не виконує умов договірних зобов'язань, або, наприклад, задається шкода авторитету політичної партії поширеними брехливими відомостями про нелегальні джерела її фінансування, а це призводить до втрати довір’я чи послаблення симпатій з боку рядових її членів, прихильників чи виборців). Повертаючись до загальнофілософських визначень, слід зазначити, що ділова репутація – суспільна оцінка трудових, професійних якостей особи, виконання взятих на себе зобов’язань, почуття відповідальності за виконану роботу. Як бачимо, категорія ділової репутації повною мірою може стосуватися як фізичної так і юридичної особи. Таким чином, предметом позову для юридичних осіб у випадках, передбачених ст. 7 ЦК України, залишається лише право на захист ділової репутації.

Під діловою репутацією, з юридичної точки зору, можна розуміти суспільно-позитивну оцінку специфічних якостей юридичної особи. Тобто таких якостей, що не лише індивідуалізують її серед інших юридичних осіб (товарний знак, торгова марка, найменування юридичної особи), але й визначають рівень довіри до неї в її суспільно-виробничій діяльності (професійність, надійність, діловитість, обов’язковість у ділових стосунках тощо) з боку людей.

Поняття “ділова репутація” і “суспільно-позитивна оцінка” в цьому визначенні прямо пов’язані. Безперечним є те, що саме через наявність та рівень суспільно-позитивної оцінки юридичні особи набувають високої ділової репутації.

У законодавстві України визначення ділової репутації в економічному сенсі зустрічається лише в одному нормативно-правовому акті. Це спільний наказ Фонду державного майна України та Державного комітету України з питань науки і технологій від 27.07.95 р. Але він стосується лише юридичних осіб – господарюючих суб’єктів. В наказі зокрема визначено, що ділова репутація (гудвіл) належить до нематеріальних активів об’єктів права користування економічними, організаційними та іншими вигодами.

В економічно-виробничому сенсі гудвіл визначається як комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутку підприємств без відповідного збільшення активних операцій, включаючи використання кращих управлінських здібностей, домінуючу позицію на ринку продукції (робіт, послуг), нові технології.

Поняття “гудвіл” зустрічається також у постанові Верховної Ради України № 247/95-ВР та в Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств”, де його визначення подібне до викладеного вище (Згідно з постановою, вартість гудвілу визначається як різниця між ціною придбання і звичайною ціною відповідних активів).

Можна зробити висновок, що посягання на ділову репутацію у значенні ст. 7 ЦК може призвести до зменшення рівня суспільно-позитивної оцінки юридичної особи, як наслідок – до зниження рівня відповідних нематеріальних активів і, відповідно, до зниження прибутку (надбань – у широкому сенсі) юридичної особи.

Однак, невирішеним залишається питання про те, чи є зменшення рівня нематеріальних активів – фактом завдання моральної шкоди. Як уже зазначалося під моральною шкодою слід розуміти втрати внаслідок моральних чи фізичних страждань. Це означає, що оскільки юридична особа не може відчувати страждань і понести у зв’язку з цим певні втрати, їй не може бути завдана моральна шкода. Такої думки дотримуються різні правничі школи та напрями як на сході, так і на заході.

Цікавим є також і те, що ні ч. 4 ст. 32, ні ч. 3 ст. 34 Конституції України не передбачають право юридичних осіб на судовий захист права на спростування недостовірної інформації та стягнення у зв’язку з цим моральної і матеріальної шкоди. Однак в Україні існує більше десятка нормативно-правових актів, які прямо чи опосередковано декларують право юридичної особи на відшкодування моральної шкоди. До справ про відшкодування моральної шкоди, заподіяної юридичній особі, безпосередній стосунок мають, безумовно, ст. 7, 4401 ЦК України, ст. 49 Закону України “Про інформацію”, ст. 33 Закону України “Про інформаційні агентства”, ст. 47 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”, ст. 17 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, ст. 33 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, ст. 11 Закону України “Про іноземні інвестиції”, ст. 44 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, ст. 21 Закону України “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем”, ст. 17 Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів”.

Проте жодна з цих норм не містить визначення моральної шкоди для юридичної особи (Найбільш детальне визначення моральної шкоди для юридичної особи дано в Законі “Про зовнішньоекономічну діяльність”: “моральна шкода – шкода, яку заподіяно особистим немайновим правам суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та яка призвела або може призвести до збитків, що мають матеріальне вираження”.). Немає чіткого визначення її і в постановах Пленуму Верховного Суду України № 7 від 28.09.90 р. (із змінами та доповненнями) та № 4 від 31.03.95 р. Президія Вищого арбітражного суду України в роз’ясненні № 02-5/95 від 29.02.96 р. взагалі зазначила, що “моральною визнається шкода, завдана організації порушенням її законних немайнових прав”.

Відсутність такого визначення свідчить, на нашу думку, про неможливість його формулювання і, відповідно, на користь твердження про те, що моральна шкода не може бути завдана юридичній особі.

Однак не можна заперечувати і ту обставину, що протиправні дії, зокрема, ЗМІ у вигляді недобросовісної публікації, можуть завдати шкоди діловій репутації юридичної особи, суттєво знизивши її суспільно-позитивну оцінку. І ця шкода, не будучи моральною, безумовно носить немайновий характер, оскільки існує вірогідність зниження рівня немайнових активів організації.

Тому, на наш погляд, слід розмежовувати два поняття – “моральна шкода” , тобто немайнова шкода, завдана фізичній особі, та власне “немайнова шкода” як шкода завдана немайновим активам юридичної особи. Принципова різниця між цими поняттями полягає не тільки у визначенні суб’єкта, якому заподіяна шкода, а й у тому, що подібна немайнова шкода, на відміну від моральної, повинна мати безпосередній та невід’ємний причинний зв’язок з втратами майнового характеру. Про це свідчить аналіз економічного визначення ділової репутації, що поданий вище. Певною мірою про це йдеться і в останньому дослідженні В.П. Паліюка. Наявність таких втрат, зі свого боку, має визначати наявність завдання шкоди діловій репутації. Відсутність втрат майнового характеру має свідчити про відсутність такої шкоди. При цьому слід відмежовувати немайнову шкоду, завдану юридичній особі внаслідок зменшення нематеріальних активів, від втраченої вигоди в результаті правопорушення, яка належить до майнової шкоди.

Право на компенсацію немайнової шкоди слід закріпити за всіма юридичними особами, незалежно від їх організаційно-правової форми і форми власності. Не можна погодитись з тією думкою, що організацією, якій заподіяна немайнова шкода, може бути лише суб’єктом господарської діяльності. Немайнова шкода може бути заподіяна і юридичній особі, яка не є суб’єктом господарської діяльності (в тому числі, державному органу).

Глава 4. Дефініція поняття моральної (немайнової) шкоди.

Таким чином, можна стверджувати, що моральна (немайнова) шкода є такою ж реальною шкодою як і майнова Моральна шкода полягає у зменшенні або втраті того чи іншого немайнового блага, належного потерпілому (фізичній або юридичній особі) і є наслідком протиправної поведінки завдавача.

Виходячи з цього, можна дати наступні визначення поняття моральної (немайнової) шкоди.

Під моральною (немайновою) шкодою, завданою фізичній особі, необхідно розуміти моральні (психічні та фізичні) страждання, які виникли внаслідок посягання на абсолютні нематеріальні блага (життя, здоров(я, честь, гідність і т.д.), порушення особистих немайнових прав, пов’язаних з майновими (право авторства, право на ім’я і т.д.), а також майнових прав фізичної особи.

Щодо немайнової шкоди, заподіяної юридичній особі, то під такою шкодою слід розуміти втрати майнового та немайнового характеру (зменшення нематеріальних активів), які настали або могли настати в разі приниження ділової репутації підприємства, установи або організації, внаслідок порушення немайнових прав юридичної особи, пов’язаних з майновими (суміжних прав, права на фірмове найменування, товарний знак, торгову марку, розголошення комерційної таємниці і т.п.), і вимагають додаткових витрат на відновлення нематеріальних активів.

Наведені визначення, на нашу думку, достатньою мірою розкривають зміст поняття моральної (немайнової) шкоди, а також її особливості по відношенню до фізичних та юридичних осіб.

Поняття моральної (немайнової) шкоди є збірним і включає в себе як моральну шкоду завдану громадянину так і немайнову, спричинену організації. Зважаючи на їх суттєві відмінності було б доцільно спочатку на загальнотеоретичному, а згодом і на законодавчому рівні провести розмежування поняття моральної (немайнової) шкоди, і надалі вживати термін “моральна шкода” на позначення немайнової шкоди, завданої фізичній особі, а термін “немайнова шкода” – стосовно юридичних осіб. А це в свою чергу дозволило б запобігти різному тлумаченню правових норм, які регулюють відшкодування моральної (немайнової) шкоди, уніфікувати практику їх застосування та уникнути підміни одних понять іншими.



Розділ II. Компенсація моральної (немайнової) шкоди як різновид цивільно-правової відповідальності

Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, особиста недоторканність і свобода та безпека довкілля визнаються найвищою соціальною цінністю і особистими немайновими благами фізичної особи. Поняття “нематеріальне благо” є збірним, воно стосується як самого “блага”, так і особистих немайнових прав. Отже, зазначені особисті немайнові блага є об'єктами відповідних особистих немайнових прав. До останнього часу цивільно-правовий захист порушених особистих немайнових прав здійснювався шляхом відновлення права, припинення дій, які порушують право, відшкодування збитків (ст. 6 ЦК).Законом України 3188-12 від 6 травня 1993 р. передбачений новий спосіб захисту цивільних особистих прав – це відшкодування моральної (немайнової) шкоди, який включено до статей 6, 7 та 4401 ЦК України.

Глава 1. Поняття відшкодування моральної (немайнової) шкоди

У доктрині цивільного права неправомірне заподіяння шкоди є юридичним фактом, який породжує особливий вид цивільних правовідносин – позадоговірне або деліктне (від лат. delictum – правопорушення) зобов’язання.

Деліктне зобов'язання – це зобов'язання, в якому особа, що протиправно завдала шкоди майновим чи немайновим благам громадянина або організації (завдавач), зобов'язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування заподіяної шкоди у повному обсязі.

Дане визначення у повній мірі поширюється на заподіяння моральної (немайнової) шкоди. Моральна шкода є юридичним фактом, на підставі якого, відповідно до ст. 4401 ЦК України між потерпілим і завдавачем шкоди виникають деліктні зобов’язання, в яких на правопорушника покладається обов’язок відшкодувати завдану шкоду, тобто він несе цивільно-правову відповідальність. При цьому, враховуючи те що ст. 4401 ЦК України, розміщена у главі, якою регулюються деліктні зобов’язання, то до правовідносин з приводу відшкодування моральної (немайнової) шкоди повинні застосовуватися усі правила про деліктні зобов’язання без будь-якого винятку.