Компенсація моральної шкоди, Детальна інформація

Згідно з даним принципом законодавство повинно містити вичерпний перелік складів правопорушень, що визначають протиправність діяння. За такої системи потерпілий повинен підвести свою вимогу під чітко визначений законодавством склад правопорушення, оскільки в іншому випадку вимога залишиться без правового захисту.

Дещо інші погляди на питання протиправності при заподіянні моральної шкоди простежуються в окремих судових рішеннях та узагальненнях практики. Суди дедалі частіше виносять рішення про компенсацію зазначеної шкоди навіть і у тих випадках, коли право на це спеціально не передбачено законодавством. Зокрема, усталеною і такою, що не викликає сумнівів, є практика з компенсації моральної шкоди особам, яким заподіяно тілесні ушкодження внаслідок ДТП.

Більш цікавим та поки ще не характерним для вітчизняної практики можна вважати судове рішення, винесене в Полтавській області. У новорічну ніч за обставин дорожньо-транспортної події загинула дівчина. Її батьки пред'явили позов про компенсацію моральної шкоди в розмірі 20.000 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що смерть дочки є непоправною втратою, і кожна новорічна ніч до кінця їх життя буде для них поминальною. З цими доводами погодився суд як першої, так і касаційної інстанцій.

Дана справа є показовою не тільки через обґрунтування позовних вимог та розмір стягненої суми, а, головним чином, тим, що моральна шкода була компенсована батькам загиблої, незважаючи на відсутність будь-якого спеціального законодавства.

Стягнення названої шкоди у випадках, не передбачених нормативними актами, встановлюється і в узагальненнях судової практики. Деякі обласні суди у останніх розглядають ст. 4401 такою, що надає можливість особі вимагати компенсацію моральної шкоди в разі порушення будь-якого виду правовідносин й незалежно від існування спеціального закону. Подібна позиція висловлена й судовою колегією у цивільних справах Верховного Суду України та відстоюється у науковій літературі.

Наведене вище дозволяє зробити висновок про відсутність єдиної позиції вчених, законодавця і судової практики з питань щодо визначення протиправних дій при заподіянні моральної шкоди.

Ситуація, на нашу думку має пояснення. Справа в тому, що українське право рецепіювало раніше не відомий, не характерний для вітчизняного законодавства інститут іноземного права, який базується на принципово інших засадах. Така рецепція супроводжується перенесенням нетрадиційного порядку його застосування, що й породжує певні труднощі. Не слід забувати, що кожний окремий інститут у зарубіжних правових системах – це лише елемент сформованого роками, збалансованого механізму. В нормах про компенсацію немайнової шкоди такий механізм якраз і не спрацьовує в наших умовах.

Так, англо-американському деліктному праву, де питання компенсації моральної шкоди вирішено найбільш радикально, загальне поняття цивільного правопорушення невідоме. Деліктне право США та Великобританії засноване на принципі сингулярного делікту, тобто лише за наявності вже сформульованого делікту – прецеденту потерпілий може претендувати на компенсацію моральних витрат.

Наприклад, для випадків спричинення названої шкоди в сфері “privacy” (поняття, що охоплює приватне життя) такими є: порушення усамітненості чи права на самотність, вторгнення в приватні справи позивача, публічне розголошення фактів, що можуть бути надбанням лише позивача чи вузького кола осіб, привласнення ім'я позивача та використання його зовнішності з метою отримання прибутку, розголошення неправдивих відомостей.

Принцип сингулярного делікту в системі англо-американського загального права успішно функціонує, оскільки при цьому суд є більш самостійним від приписів закону і, на наш погляд, адекватніше підходить до розгляду конкретної справи. Не можна забувати, що суд у наведеній правовій системі є правотворчим органом, а це дозволяє йому відгукуватися на потреби практики і створювати новий, не відомий вид делікту, якщо того потребують порушені інтереси потерпілого.

В Україні, де історично сприйнята романо-германська правова система, принцип сингулярного делікту функціонувати не може. Враховуючи різноманітність існуючих суспільних відносин, закон не здатний перелічити абсолютно всі випадки, які надавали б потерпілому право на компенсацію моральної шкоди. Слід погодитися з висловленою думкою, що таке право не може залежати від того, яким саме правопорушенням вона завдана і чи зазначені якісь конкретні обставини в тому чи іншому нормативному документі.

Однак, на наш погляд, більш правильним буде запровадження в Україні системи змішаного делікту, який поєднував би елементи як генерального, так і сингулярного.

Елементи сингулярного делікту будуть проявлятися в існуванні норми Цивільного кодексу, яка передбачала б певний перелік діянь, що, з загальноправових міркувань, беззаперечно тягнуть виникнення моральної шкоди. До таких дій, наприклад, можна віднести: порушення немайнових прав, незаконне засудження, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, поширенням відомостей, що не відповідають дійсності, ушкодження здоров’я тощо. Фактично в даних випадках наявність згаданої шкоди буде презюмуватися (наприклад порушення особистих немайнових прав).

Стосовно будь-яких інших дій законодавство повинно містити універсальну норму, яка надавала б принципову можливість компенсації моральної шкоди і в інших випадках. В ній необхідно відобразити критерії такого порушеного немайнового інтересу потерпілого, який би свідчив про обов'язковість стягнення компенсації щодо кожного конкретного випадку.

Так, законодавчою спробою її формулювання можна вважати ст. 237 КЗпП України, яка є спеціальною нормою і поширюється лише на трудові правовідносини.

Чинне законодавство передбачає випадки, коли заподіяння шкоди (в тому числі моральної) вважається правомірним. Відповідно до вимог ст. 440 ЦК України шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом. Заподіяння шкоди вважається правомірним у таких випадках:

1. Здійснення прав і виконання обов'язку. Це найпоширеніший спосіб заподіяння шкоди правомірними діями.

2. Згода потерпілого на заподіяння йому шкоди. Така згода має юридичне значення за умови, що вона є добровільною та її здійснення не порушує інтереси інших осіб. Пошкодження, на відвернення якого дана згода, є у вільному розпорядженні потерпілого. Проте не має юридичного значення згода потерпілого на ушкодження здоров'я, заподіяння смерті, така дія завжди буде протиправною.

3. Виключається протиправність заподіяння шкоди дією, яка вчинена у стані необхідної оборони. Відповідно до ст. 444 ЦК У країни така шкода не підлягає відшкодуванню. Необхідна оборона згідно зі ст. 15 Кримінального кодексу України є правом кожного громадянина на самозахист та захист осіб від будь-яких посягань з боку правопорушника. Шкода, заподіяна посягаючому, не підлягає відшкодуванню, оскільки вона є наслідком правомірних дій. У юридичній науці і судовій практиці докладно розроблено критерії правомірності дій, вчинених у стані необхідної оборони.

У проекті ЦК України закріплена судова практика, згідно з якою, якщо при захисті від протиправного посягання той, хто обороняється, заподіяв шкоду третім особам, вона відшкодовується тим, хто вчинив напад (ч. 2 ст. 1246 проекту). У разі перевищення меж необхідної оборони шкода, заподіяна посягаючому, підлягає відшкодуванню.

4. Правомірними вважаються дії, якими завдано шкоди у стані крайньої необхідності. Умовами правомірності заподіяння шкоди є: неможливість за певних обставин усунути небезпеку, що загрожує правам та інтересам третьої особи, іншими засобами.

На відміну від необхідної оборони, де шкода завдається посягаючому,

при крайній необхідності шкода завдається особі, поведінка якої є правомірною. При крайній необхідності захист блага, якому загрожувала небезпека, здійснюється за рахунок порушення інтересів (заподіяння шкоди) особи, яка ніякого відношення до небезпеки, що виникла, не має. Враховуючи ситуацію, ЦК України в ст. 445 покладає на заподіювача шкоди, поведінка якого є правомірною, обов'язок відшкодування шкоди. Одночасно у ст. 1248 проекту ЦК України передбачено, що у цьому разі той, хто завдав шкоду, має право регресу (зворотної вимоги) до третьої особи, в інтересах якої він діяв.

Якщо заподіювач діяв не в своїх інтересах, а в інтересах третіх осіб, то ст. 445 надає право суду покласти обов'язок відшкодування на третю особу чи звільнити від відшкодування шкоди повністю або частково як цю третю особу, так і того, хто заподіяв шкоду.

Необхідно зазначити, цю правомірна поведінка заподіювача шкоди виключає можливість ставити питання про відповідальність. Стаття 445 ЦК України передбачає один із тих випадків, коли правомірно заподіяна шкода підлягає відшкодуванню (слід підкреслити, що назва даної статті не відповідає її змістові).

Проект ЦК України на відміну від чинного передбачає ще один варіант заподіяння шкоди правомірною дією. У зв'язку з цим у проекті сформульовано таку норму: “В разі прийняття закону, цю припиняє право власності, завдані власникові внаслідок прийняття такого закону збитки підлягають відшкодуванню у повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності державою за рахунок загальнодержавної скарбниці, Автономною Республікою Крим за рахунок її скарбниці, територіальною громадою за рахунок її скарбниці”. Ця норма покликана захистити інтереси власника шляхом відшкодування заподіяної шкоди (збитків).

На нашу думку, викладені вище загальні правила щодо шкоди, заподіяної правомірними діями, та порядку її компенсації повинні застосовуватися і до відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

§ 2. Причинний зв’язок

Як відомо, причинний зв'язок – це філософська категорія. Використовуючи ті чи інші філософські положення наука цивільного права не створює якісно нового поняття цього зв’язку, а лише встановлює його особливості щодо деліктних зобов’язань. Причинний зв'язок у цивільно-правовому розумінні, а зокрема щодо заподіяння моральної шкоди, означає, що шкоди породжується протиправним діянням завдавача. Причинний зв’язок виражає зв’язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода – наслідком. Заподіювач має нести відповідальність лише за ту шкоду, яка є необхідним наслідком його поведінки. Визначаючи склад цивільного правопорушення, стаття 4401 ЦК України вимогу наявності причинного зв’язку виражає шляхом вказівки на особу, яка порушила законні права потерпілого, тим самим заподіявши йому моральної (немайнової) шкоди. Встановлення причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою дає можливість визначити суб’єкта відповідальності та її межі, тобто особа несе відповідальність лише за ту шкоду, яка викликана її поведінкою. В окремих складах цивільного правопорушення, що передбачені спеціальними нормами, причинний зв'язок має свої особливості. Він має не одну, а дві і більше ланок. Так, при відповідальності за ст. 447 ЦК У країни в причинний зв'язок як елемент складу правопорушення входить причинний зв'язок між поведінкою неповнолітнього і шкодою, між діями неповнолітнього і поведінкою осіб, які несуть відповідальність. При ушкодженні здоров’я необхідним є причинний зв'язок між протиправною поведінкою і ушкодженням здоров'я, між ушкодженням здоров'я і заподіянням моральної шкоди.

У доктрині цивільного права проблема причинного зв’язку не так широко досліджена як, скажімо, у теорії кримінального права, яка приділяє цьому питанню набагато більше уваги. Тому, на нашу думку, було б доцільно використати окремі положення концепції причинно-наслідкового зв’язку, розробленої вченними-криміналістами при дослідженні цивільно-правових деліктів, в тому числі щодо заподіяння моральної шкоди.