Із спостереження над ротацизмом в українській мові, Детальна інформація

Йафира < йафина, що з рум. afina id.; йафирнuк < йафиннuк. Лемк. Jawыrnik, можливо, езультат зближення із явір.

Карас’iр ’керосин’ – деякі говірки Лубенщини Пл. [ВЛГ 189]. Дистактна асиміляція р – н> р – р.

Комарuчина ’конюшина, Trifolium’ – говірки р-ну Рави-Руської [ВхНз59]. З діал. команuчина id.

Лушпеирa ’шкаралупа яйця’, ’лушпиння цибулі’ – говірка с. Лопухово Тячівського р-ну Зк., лушпеирuна ’шкаралупа яйця’ – говірки сс. Колочава, Синевир Міжгірського р-ну, Кушниця Іршавського р-ну Зк.[21] З лушпинa ’шкаралупа’.

Плоск’ір < плоскін ’чоловічі стебла конопель’ – говірки Полісся [22].

VІІІ. р < т

Достарчaти, достaрчити ’доставляти, постачати’ [сум II, 387; Жел. 201; Грін. І, 431; ВхБ 27], достарчання ’постачання’. Як і біл. дастарчaць id., вважається полонізмом, з пол. dostarcza\x0107, що є дериватом від starcza\x0107, де r постало внаслідок дисиміляції t – t > t – r: statczy\x0107 > starczy\x0107 id. [ЕСУМ II, ІІ4]. В українських писемних пам’ятках достарчити ’достачати, доставати, доставити, дати’ – з ХVІІІ ст. [Тимченко 802]. Пор. також діал. вистaрчати, вuстарчити ’вистачити’ [СУМ І, 500], яке відоме з ХУІ ст. [Тимченко 455], выстарчатися, выстарчитися - з ХVІІ, а выстарченье - з ХVІІІ ст. (там само). Настaрчите ’постачати, задовольняючи чиї-небудь потреби’ – говірка с. Млинище Іваничівського р-ну Вл. [КСЗВГ І70].

Як видно з приведеного вище аналізу, ротацизм засвідчується в усіх говорах української мови. У кількісному відношенні він найчастіше виявляється в говорах району Карпат, нерідко на Волині, Чернігівщині, Полтавщині, Дніпропетровщині, Сумщині; лише по одному випадку зафіксовано на Тернопільщині, Київщині, Харківщині, Кіровоградщині, Миколаївщині; жодного разу не відзначено на Рівненщині, Донеччині, Луганщині. Однак це, вірогідно, швидше зумовлено все ще надто бідними відомостями про діалектну лексику значних масивів наших говорів. Що стосується говорів району Українських Карпат, де супроти інших регіонів України ротацизм найбільш поширений (на Закарпатті, наприклад, близько 30 слів), то тут слід мати на увазі, по-перше, те, що діалектна лексика цих говорів непогано (хоч у цьому плані тут ще багато роботи) вивчена, а по-друге, те, що це район давніх інтенсивних контактів з сусідніми, зокрема, й неслов’янськими мовами.

Український ротацизм взагалі не відноситься до фонетичних закономірностей типу першої чи другої палаталізації задньоязикових або в галузі вокалізму чергування давніх о, е з і, е з о у відомих позиціях тощо, проте все ж це не якесь зовсім довільне явище.

Поданий опис свідчить, що український ротацизм зумовлений різними обставинами: комбінаторними звуковими змінами, народною етимологією, аналогією. У ряді випадків українські слова з ротацизмом є перейманнями з чужих мов. Проте в усіх випадках це не виходить за межі властивих українській мові норм сполучення фонем.

На цей час засвідчено (не беручи до уваги дериватів) 77 слів ротацизмом. Переважну більшість випадків заміни вібрантом р зазнає звук л (61 випадок) і значно рідше н (7 слів) та j (3 слова ), і лише по одному випадку звуки б, в, д, ж та т. Отже, ротацизм переважно зазнають сонанти л, н, j (71 випадок із 76 засвідчених), тобто приголосні з найбільшою звучністю. Іноді дзвінкі приголосні б, в, д, ж. Глухим приголосним це явище зовсім не властиве. Поодинокий випадок з т>р у полонізмі достарчати до уваги можна не брати, бо ротацизм тут постав не на українському ґрунті.

Щодо місця в слові та фонетичного оточення досліджуване явище відзначаеться: а) в інтервокальній позиції - 23 випадки: балагyра, бідорaка, выкарюшити, выскарaтися, гoмoр’а, звіздyр’а, йoроп, карімар’, карарaд, кuчиринки, комарuчина, кoрокіл, курaстра, лушперa, маримoнська, неборaк, пірyра, переперuця, рапорuця, рибaрити, шаравuло, шереснaтий, яфири; б) у кінці слова – 14: бретнaр, глухмар, йaтер, йедвар, карасір, кримінaр, крохмaрь, крумцaнґер, плoскір, снiтер, себір, лишир, снiтир, тeнґер; в) на початку слова - 4: репутaт, роскотaти, рулї, рунa; г) між голосним (вокалом v) та н – 8: веретюрніца, віярня, волочeрник, вускобурн’а, ковaрн’а, козeрнік, ничірнuці; ґ) між v і к – 5: аркогoлік, барабyрка, выкаркулювати, дзяркате, фіярка; д) між v і б - 2: верблюд, свaрба; е) між v і м – 3: зармутuти, мармазiя, сорможaк; є) між v і г - 3: бургaри, калганeц’, каргaнка; ж) між v і ч: достарчaти, закопiрчувати; з) між v і ш: - І: бyрше; и) між приголосним б і v - 2: бiбрашки, понuбр’а; і) між к і v – 3: крoнцати, кропіткuй, пaскрин’; ї) між в і v - І: гoвр’а; й) між х і v - 1: хр’aки.

Наголос: у ненаголошених складах 48, а в наголошених 28 випадків. Проте в деяких діалектизмах наголос не відзначено, а в деяких має місце подвійний наголос.

Із погляду територіального виявлення більшість засвідчених слів з ротацизмом є локальними чи навіть вузьколокальними діалектизмами, які властиві лише окремим говіркам, причому нерідко факультативними варіантами загальновживаних слів або слів з ширшим чи вужчим поширенням, частина ж діалектизмів з ротацизмом мають більші чи менші невеликі ареали, причому деякі з них досить компактні, а самі форми є єдиними засобами вираження означуваних понять (кuчиериенок... ’суглоб пальця руки’, гр’адuло ’дзеркало’, роскотaти ’лоскотати’ тощо). Деякі слова з ротацизмом стали нормою української літературної мови (верблюд, неборaк, достарчaти).

Оскільки українські слова з ротацизмом у переважній своїй більшості є вузьколокальними діалектизмами, то писаними пам’ятками вони звичайно не фіксуються. Однак це явище в українській мові не нове: верблюд відзначається з ХVІІ ст., вистарчaти, бyрше - ХVІ ст., а неборaк, можливо, сягає ще й доісторичних часів.

Додаток

Думаємо, що з ротацизмом якось пов’язується поява вставного приголосного р, що порівняно часто засвідчується в українській мові. К.Михальчук у своїй діалектологічній програмі у підрозділі “Зникнення і з’явлення шелестівок” поряд з питаннями про інші неетимологічні приголосні окремо виділяє питання і про вставний р у словах бристрий, дорщ, пошерсть, жерсть та жорстокий [23]. Відображено це явище і в АУМ [І, 336; II, 132].

Слова жерсть і жорстокий уже в 20-их роках уведені в українську літературну мову [24].

Розглянемо засвідчений матеріал.

Aршів, aршу(в), aршy(в), р. aршова – боржавські та східноужанські говірки, аршiв, аршy(в), р.од. аршoва – східномарамороські, східноужанські та частина західноверховинських говірок, гаршiв, гаршy(в), гаршy(в), р. од. гаршoва, aршoв – ряд східноужанських говірок, иершyв, р. од. иершoва – західноужанські говірки, aршин, гaршин – середньоверховинські говірки ’заступ, лопата для копання’ [ДЛАЗ, 185]. Деривати: аршoвик – зменш. від aршiв, аршовuшче – згруб. від aршiв, аршовaти, аршувaти ’копати заступом’, aршован’а ’копання заступом’, аршiвка, аршyвка ’вид мотики’, ’дрібні поліна’, ’колотвиці’(Грицак). З угор. aso id. Форми з р, очевидно, постали уже на українському ґрунті; в усякому разі, в угорських говорах вони не фіксуються.

Брuстрий ’швидкий’; див. Жел 44.

Вaйбрик; див. лaйбрик.

Гат’иернuк ’робітник, який відає лісосплавною греблею’, ’майстер, що споруджує греблю для лісосплаву’ – говірка с. Богдан Рахівського р-ну Зк. (факультативно з гат’иенuк, гат’иер) [25]. З гат’иенuк під впливом гатuер’, що окреслює суцільний ареал у говірках Гуцульщини та Буковини. Пор. деривати: гат’uерити ’працювати гат’uерником’, гат’uерин’ие, гат’aрин’а ’праця гат’иерника’.

Дoршка < дошка говірки – сс. Патюти, Моровське Козелецького р-ну Чрг. [ВЛГ 2Т5].

Доршч <дощ. Займає досить компактний ареал у східнополіських та півд.-схід. частині середньополіських говірок [АУМ І, І32], невеличкий ареал на території Надсяння, ряді говірок Перемищини, окремих говірках Західного Полісся [АУМ II, III]; див. також Жел. 199; Грін. І,427; ВхВ 27; ЛСПГ 68; ВЛГ 2І5 [26].

Каржaн (діал. кaржан, куржaн, куржєн) – ряд поліських, слобожанських, середньонаддніпрянських, волинських, подільських та ін. говірок [АУМ 1,132; ІІ,336; ВхПр І,16; Жел. 391; Грін. ІІ,329; ДЗЛ 40]. З кожан, що пов'язується з кожа.

Куршч ‘кущ’ – говірки сс. Кучинівка Щорського р-ну, Патюти Козелецького р-ну Чрг [ЛСПГ ІІІ; ВЛГ 215].

Кучиергyра < кучугyра – говірка с. Нижній Іржавець Лубенського р-ну Пл [ВЛГ 215].

Лaйбрик (вaйбрик) < лaйбик (нім. Leibchen) [ВхЗн ІІ, 50].

Маршuна, мaршина < машина – говірка с. Пітелич (ВхБ 27) [27].