Методи соціально-педагогічної діяльності, Детальна інформація

варіативні маніпуляції експерементатора умовами дослідження дають можливість виявляти закономірності протікання тих чи інших процесів, явищ за конкретних умов і ситуації;

підвищення точності реєстрації дій піддослідних;

зв’язок з теорією.

Залежно від характеру та умов експериментальної ситуації розрізняють два головні різновиди експеременту: лабораторний і природний.

Природний експеремент проводиться не в лабораторії, а в звичайних життевих умовах; при цьому експерементальному впливу піддаються умови, в яких протікає діяльність, що вивчається, сама ж діяльність піддослідного спостерігається в її природному виявленні. Проте вибір природної ситуації експеременту не є спонатнним, випадковим. Дослідженя відбувається згідно з підібраними умовами, що відповідають цілям дослідження, а процеси, що пізнаються, протікають у природному їх порядку та послідовності без втручань експерементатора. Природний експеремент поєднує в собі позитивні якості спостереження і лаборатоного експременту, однак порівнянно з лаборатоним є менш точним і в багатьох випадках має доповнюватися ним.

Лабораторний експеремент – це дослідження, проведене у штучно створених умовах ( у лабораторії). На відміну від природного експеременту він передбачає організацію досить незвичної для піддослідних ситуації. В умовах лабораторного експеременту піддослідний знає, що його вивчають, але, як правило, не має інформації про характер завдань, які розв’язує дослідник в експременті.

"

$

I

\x00D0

E

E

\x9602l\xD608F\x9403\xC7FF\x790C\x2D19'\x3306

\xB406

\x0F08\x0A00&\x460B

\x6412\x0168\x1A00одночасно контролювати кілька змінних і точно реєструвати дії піддослідного.

Використання спеціальних приміщень, тренажерів дає також змогу моделювати реальні умови які у повсякденному житті рідко зустрічються або недоступні для спостереження.

Загальною вимогою під час проведення експеременту є виокремлення експерементальної і контрольної групи, щоб результати дослідження можна було порівняти з певним еталоном.

1.5.Соціометрична і референтометрична процедури.

Соцометрія це соціально-педагогічний метод, який використовується для оцінки міжособистісних емоційних зв’язків у групі. Метод відтворює методологію соціометричних досліджень і включає цикл вимірюваних процедур та метаматичних методів обробки первинної інформації, отриманої в результаті здійненої процедури. Соціометрія спрямована на вивчення соціальних ролей у малих групах та на вимірювання структури взаємовідносин у групі в цілому.

Запитання соціометричної анкети або інтерв’ю містять так званий соціометричний критерій, який відповідає за формою та змістом вимогам соціометричних анкет та предмету дослідження. Вербально він формулюється так: “Кого б Ви обрали…?’, “Чиїй думці Ви віддаєте перевагу в ситуації…?” Запитання відтворює не тільки уявлення дослідника про явище, що пізнається, а й завдає конкретного етапу дослідження. Соціометричний критерій повинен:

а) націлювати учасника дослідження на вибір або відведення іншого члена групи під час розв’язання завдання сумісної діяльності;

б) бути зрозумілим та цікавим для учасників дослідження;

в) включати в себе пропозиції щодо вибору або відведення, сформульовані так, щоб це викликало в членів групи емоційно-психологічний ефект;

г) не допускати обмежень індивідуального та змістового харектеру щодо вибору одних та відхилення інших членів у межах однієї групи.

Соціометричні критерії поділяються на два основні класи: комунікативні – “соціометричні тести” та гностичні – “тести соціальної перцепції”. Комунікативні критерії використовуються для того, щоб описати, виміряти реальні або уявлювані відношення в групі, виявити, яким кожен член групи бачить своє безпосереднє оточення. Гностичні критерії спрямовані на відображення уявлень людини про те, якою вона бачить свою роль, свою позицію в групі, хто, на думку самого суб’єкта, може обрати його для розв’язання конкретної задачі, а хто – відвести. З гностичними критеріями можна визначити як закономірності розуміння людиною взаємовідносин у групі, так і бачення нею процесів спілкування між людьми, які входять у дану групу.

Соціометричні критерії поділяють також на офіційні і неофіційні. Офіційні дають змогу вимірювати міжособистісні відносини на рівні формальної структури групи, виробничих та службових обов’язків, неофіційні – відкривають перед дослідником “вхід” у сферу неформальних відносин, емоційно-психологічних контактів, симпатій та прихильностей.

У ході соціометричного дослідження будується соціограма – графічне вираження математичної обробки результатів, отриманих за допомогою соціометричного тесту. Соціограма наочно показує складне сплетіння взаємних симпатій та антипатій, присутність соціометричних “зірок” (яких обирає більшість опитуваних), “паріїв” (від яких усі відмовляються) та ієрархією проміжних ланок між цими полюсами. Соціограма також дає змогу представити структуру відносини в групі, зробити припущення про стилі лідерства, міру організованості групи в цілому. У сфері побудови соціограми користуються поняттями: вибір, взаємний вибір, очікуваний вибір, відхилення, взаемне відхилення, очікуване відхилення. Розрізняють колективні та індивідуальні соціограми, які відрізняются за структурою організації та змістом простору, що моделюється в них.

Референтометрія – один із соціометричних методів, спрямований на виявлення референтності членів групи для кожного індивіда, який входить у цю групу. Референтрометрія включає дві процедури: попередня (допоміжна) являє собою з’ясування за допомогою опитуваного листа позицій (оцінок, відносин, думок) кожного члена групи з приводу значущого об’єкта, події або людини. Друга процедура являє особистостей позиція яких відображена в опитувальному листку, є найпривабливішою та найцікавішою для інших піддослідних. Даний метод дає змогу виявити мотиви міжособистнісних відносин та вибору, переваг у групі. Дані, отримані за допомогою референтометрії опрацьовуються математично і можуть бути виражені графічно.

1.6. Тестування.