Україна в міжнародних науково - технічних зв'язках, Детальна інформація

Україна, Росія, Великобританія та США підготували нещодавно програму співробітництва в галузі літакобудування. Йдеться про спільну розробку нового варіанту літака Ан-124-200. У відповідності до вимог ІСАО, на літаку буде встановлюватись нове радіоелектронне навігаційне обладнання. Також передбачається оснащення літака двигунами американської фірми “General Electric”. Вартість літака не перевищить $92 – 98 млн., що в 1,5 – 2 рази менше порівняно з аналогами. Передбачається як військова, так і комерційна версії літака. Умовами співпраці з Британськими ВПС передбачено також передачу 4 українських стратегічних військово-транспортних літаків Ан-124-100 “Руслан” у фінансовий лізинг терміном на 7 років для здійснення цивільних перевезень. На сьогодні виробництво та продаж літаків є досить прибутковим. Середній прибуток від реалізації ваги конструкції автомобільної продукції становить $1,4, комп’ютерної та відеотехніки - $10, сучасних літаків - $140, тобто реалізація кілограма ваги конструкції літака дає прибуток в 100 разів вищий, ніж реалізація кілограма ваги конструкції автомобільної продукції. Участь України в проекті “Середній транспортний літак” та створення нової модифікації Ан-124-200 сприяє виходу України на європейський авіаційний ринок. При вдалій реалізації проектів Україна займе на ньому стабільне та поважливе місце, як експортера найсучасніших літаків різних класів. Продаж нових моделей Анів дозволить розширити коло міжнародних послуг, які надає Україна. А саме створення мережі технічного обслуговування літаків марки “Ан”. В разі прийняття Ан-7Х на озброєння країнами НАТО дозволить переглянути взаємовідносини з НАТО в напрямку входження України в Північно-атлантичний альянс.

Участь України в Міжнародних проектах дозволить їй підвищити технічний рівень залученого виробництва, створить нові високооплачувані робочі місця, а також дасть змогу залучити в Україну прямі іноземні інвестиції (ПІІ) в сферу розробки нових технологій.

Обмін технологіями як фактор економічного зростання

Одним з напрямів в розвитку системи Міжнародних науково-технічних відносин є Міжнародний обмін науково-технічними досягненнями. Міжнародний обмін технологіями може здійснюватись як в “чистому” вигляді (торгівля патентами, ліцензіями, “ноу-хау”), так і у вигляді торгівлі технологічно місткими товарами. Міжнародний обмін технологіями, це міждержавне переміщення науково-технічних досягнень на комерційній або безвідплатній основі. Міжнародний поділ технологій є результатом відмінностей в рівні розвитку науково-технічного прогресу, досягнутого в окремих країнах і в значній мірі виступає результатом відмінностей в забезпеченні такими факторами виробництва, як праця та капітал. Він включає також різну забезпеченість країн ресурсами знань, тобто комплексом науково-технічної інформації, сконцентрованої в наукових закладах, літературі, банках данних та інших джерелах накопичення інформації. Міжнародний обмін технологіями може здійснюватись в наступних формах:

Патентні угоди – Міжнародна торгівельна угода, за якою власник патенту передає свої права на використання винаходу покупцеві патенту. За звичай це дрібні вузькоспеціалізовані фірми які не маючи власних засобів для використання винаходу, продають його великим корпораціям.

Лізингові угоди – Міжнародна торгівельна угода, за якою власник винаходу або технічних знань передає право на використання в зазначених межах своїх прав на технологію.

Ноу-хау – надання технічного досвіду та секретів виробництва, які вимагають відомості технологічного, економічного, фінансового, адміністративного характеру. Об’єктом купівлі-продажу виступають незапатентовані винаходи, які мають комерційну цінність.

Інжиніринг – передача технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу та використання закуплених або арендованих машин та обладнання. Вони вимагають широкий комплекс заходів по підготовці технічно-економічного обгрунтування проектів, здійсненню консультацій, нагляду, проектуванню, випробувань, гарантійного та післягарантійного обслуговування. Крім того на комерційних умовах технології передаються між державами в рамках договорів про промислове співробітництво, про науково-технічну або виробничу кооперацію, про інвестиційну співпрацю та в багатьох інших організаційно-правових формах. До числа заходів по міжнародному обміну технологіями на комерційній основі можна віднести виставки, симпозіуми, наукові конференції, обмін публікаціями тощо.

За останніми даними з 163000 патентів, виданих у США, 90000 були видані американськими винахідниками і 72000 іноземними винахідниками, з яких 32000 отримали японці, німці – 9500 патентів, а ще 28000 патентів були видані іншими 15 розвиненими країнами. Три з них – Корея, Тайвань та Ізраїль, які досягли швидкого економічного зростання не в останню чергу завдяки науковим досягненням. Патенти, подані країнами що розвиваються та посткомуністичними країнами, становлять менше одного відсотка від сукупної кількості патентів, виданих Сполученими Штатами [32 c.3].

Різновидами міжнародного обміну технологіями є міжнародне технічне сприяння (ТС) або технічна допомога, яка отримала великий розвиток з середини 70-х років. Міжнародна технічна співдія передбачає надання розвиненими країнами країнам що розвиваються допомоги в сферах технології процесів, продуктів та управління. Вона включає передачу знань, досвіду, технологічно місткої продукції, навчання кадрів. Виділяють декілька видів технологічної допомоги.

Технологічні гранти – безвідплатна передача розвиненими країнами технологій, навчання та перепідготовка персоналу. Гранти передбачають надання донорами в рамках проекту ТС технологій та обладнання, відрядження спеціалістів та навчання кадрів без фіксованої участі отримувача допомоги.

Співфінансування ТС передбачає більш вагому участь та відповідальність отримувача допомоги, який згідно з угодою про надання технічної допомоги повинен не тільки організаційно забезпечити її отримання, але й бере участь у фінансуванні проекту. Фінансова участь країни-отримувача розглядається як свідоцтво зацікавленості уряду в ефективному використанні технічної допомоги. В залежності від кількості учасників технічна співдія поділяється на дво- та багатосторонню [13 c.353-354].

Двостороння ТС. В більшості випадків технічна допомога на двосторонній основі передбачає часткову участь країни-отримувача в фінансуванні проектів. В багатьох випадках така технічна допомога надається абсолютно безкоштовно для отримувача або по пільговим, субсидованим цінам. В економічній та фінансовій сферах найбільш типовими формами технічної допомоги на двосторонній основі є підготовка та перепідготовка кадрів, надання комп’ютерної техніки, електронних систем обліку та управління, засобів банківських комунікацій, направлення експертів-резидентів.

Багатостороння ТС. Включає проведення спільних проектів ТС декількома країнами по відношенню до однієї країни-отримувача. Країни-постачальники ТС передають окремі компоненти технології або технологічного обладнання. До багатосторонньої ТС відноситься також допомога, здійснювана Міжнародними організаціями. Технічна допомога проводиться Міжнародними організаціями шляхом відрядження експертів в конкретних галузях до країн що розвиваються або запрошення спеціалістів з країн-отримувачів допомоги в штаб-квартиру Міжнародних організацій або в учбові центри та проведення там консультацій і семінарів. Великі програми технічної допомоги країнам що розвиваються проводять МВФ, Світовий банк, ОЕСР та практично всі Міжнародні організації. В останні десятиріччя Міжнародний технічний обмін є одним з найдинамічніше зростаючих напрямків розвитку світогосподарських зв’язків. Нині жодній країні не під силу проводити дослідження в усіх галузях науки і техніки. Тому виник та інтенсивно розвивається Міжнародний ринок науково-технічних знань, на якому проводиться торгівля ліцензіями, технічними консультаціями, програмами-моделями, науковими та іншими видами інтелектуального обміну. Темпи збільшення обсягу ліцензійної торгівлі – оптової форми комерційного міжнародного науково-технічного обміну – випереджають темпи розвитку світової торгівлі й вивозу капиталу [16 c.109]. Тісний зв’язок головного об’єкта міжнародного технологічного обміну – винаходів – з процесом виробництва зумовлює залежність останнього від загальних тенденцій розвитку світового господарства і кон’юктури на світових ринках.

Новою та перспективною формою реалізації технологічних нововведень є лізинг – довгострокова оренда устаткування з його повною амортизацією за період дії угоди і з передачею у власність фактичному користувачеві. Він став розвиватися в 70-ті і на початку 80-х років, коли спостерігався спад інвестиційної активності в індустріальних країнах Заходу. На сьогодні на засадах лізингу здійснюється 25 – 35 % загальних капіталовкладень в країнах світу.

На даний момент Україна в період активного переходу до ринкових відносин, гостро відчуває потребу не стільки в експорті своїх науково-технічних досягнень, скільки активній технологічній допомозі з боку промислово розвинених країн. Крім того, можна зауважити, що навіть країни з розвинутою економічною і могутнім сучасним науково-технічним потенціалом практично не в змозі самостійно забезпечити успішний розвиток усього широкого кола науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. Головним завданням економіки України є кардинальне науково-технічне переозброєння виробництва на сучасній технологічній базі. Це завдання може бути успішно вирішене в більш-менш реальні строки лише за умовою широкого залучення сучасних світових науково-технічних досягнень та інноваційних можливостей найрозвинутіших країн світу, активної участі національного науково-технічного потенціалу в міжнародних науково-технічних зв’язках.

Розділ 3. Перспективи поглиблення участі в міжнародних

науково-технічних зв’язках

Економічні проблеми розвитку національної науки

На терені України було виховано не один десяток відомих на весь світ вчених, конструкторів, дослідників. Ще в 1919 році українець Юрій Кондратюк у книзі “Завоювання міжпланетних просторів” сформулював основні технічні параметри, необхідні для польоту людей на Місяць, ідеї Кондратюка були використані американськими вченими та конструкторами у проекті “Аполло”. Не менш відомий в світі американський авіаконструктор І.Сікорський, українець за походженням, який здобув вищу освіту у Київському політехнічному інституті. Гелікоптери Сікорського стоять на озброєнні в багатьох країнах світу. Інший українець – Сергій Корольов став безумовним засновником практичної космонавтики. Перші у світі бойові ракети теж створив українець – Олександр Засядько. Важко уявити собі розвиток ракетобудування та космонавтики без учених – уроженців України: М.Кибальчича, К.Ціолковського, В.Челомея та інших. Перший в Європі комп’ютер також було створено українськими розробниками в 1951 році. Не менш відомий в світі академік Є.О.Патон – розробник технології зварювання спеціальних сталей. За його ініціативою в 1934 році було створено Інститут електрозварювання АН УРСР.

Від СРСР Україна успадкувала розгалужену мережу науково-дослідних центрів та дослідно-конструкторських виробництв. Із 21 “критичної” технології, які розробляли наукові центри колишнього СРСР, Україна опрацювала 17. Серед них – увесь блок проблем із електроніки та кібернетики, радіолокаційні станції (РЛС) для виявлення малопомітних цілей, технологія СТЕЛС, композити, лазерна техніка, нові виробничі технології.

Найголовнішими складовими національного науково-технічного потенціалу вважаються: наявність висококваліфікованих науковців та інженерно-технічних працівників, розгалужена мережа науково-технічних організацій та установ з відповідним матеріально-технічним рівнем. З багатьох напрямків сучасних знань і нової технології ми маємо першокласну науку і прекрасні кадри та інженерів, а з деяких найважливіших напрямків наука України займає передові позиції. До останнього часу Україна мала потенціал для вироблення конкурентної продукції, що користується попитом на світових ринках (авіація, ракетно-космічна техніка, металургія якісних сплавів, газові турбіни – особливо їх нові конструкції так званого парогазового циклу, електротехнічні вироби, програмна продукція, вироби порошкової металургії, нової кераміки, зварювальні матеріали, композиційні матеріали тощо).

Загалом в Україні діє 1388 наукових установ, які займаються науково-дослідними та дослідно-конструкторськими роботами (НДДКР). Серед них 295 науково-дослідних інститутів і понад 103 їхні філії, 143 вузи, 443 проектно-конструкторські, проектно-технологічні та проектні організації, 97 конструкторських бюро на самостійному балансі та інші організації та установи. Питома вага кількості спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою, зайнятих у народному господарстві України, в загальній чисельності її населення протягом останніх 20 років була вищою, ніж у цілому в масштабах СРСР. Найефективніша організаційна форма поєднання окремих ланок ланцюга “наука – виробництво” і максимального використання на цій основі потенційних можливостей національного науково-технічного потенціалу – міжгалузеві науково-технічні комплекси (МНТК).

Серед них найкрупнішим в Україні і відомим за її межами є Інститут електрозварювання ім.Є.О.Патона, де лише за останні роки розроблено 56 дослідних зразків, 21 установчу та 11 перших промислових серій. Понад половини розробок вже впроваджено в практику, а цикл створення і виготовлення зразків зварювального устаткування вдалося скоротити до 3,5 років. Щодо наявного технологічного рівня виробництва в Україні, то, за даними Держкомстату, питома вага продукції, освоєної виробництвом 10 і більше років тому, становить понад 20%, тобто більш як п’ята частина виробництва відстає приблизно на одне покоління. Частина устаткування зі строком експлуатації до 10 років дорівнює майже 64%, а використовуваного 20 і більше років – понад 10%. За існуючого стану справ для досягнення світового технологічного рівня виробництва Україні буде потрібно до кількох десятків років, що може визначити нашу технологічну відсталість на тривалий строк. Статистичний аналіз показників свідчить про стійку тенденцію на 1999 – 2000 роки щодо подальшого скорочення науково-технічного потенціалу.

Однією з причин, що призвели до такого критичного стану в науково-технічній сфері поряд з факторами системної економічної кризи, є різке зменшення фінансування науки, високий податковий тиск, недоліки в організації наукової діяльності, що погіршили як стан академічної науки, так і діяльність галузевої науки.

У цілому слід зазаначити, якщо в найближчі 2 роки Україна не створить законодавчу базу для підтримки та розвитку науки, вона втратить до 90% всього наукового потенціалу.

Проблема підготовки наукових кадрів.

Наукова галузь України перебуває під загрозою остаточної деградації. За останні п’ять років поглиблення економічної кризи, спад виробництва, ігнорування НТП на промислових підприємствах та організаціях привели до руйнації науково-технічної діяльності, занепаду винахідницької творчої активності в галузях промисловості у всіх районах України. Україна поступово втрачає найцінніше, що в неї було і є, - інтелектуальний потенціал, який донедавна був предметом її особливої гордості. Так, кількість винахідників і раціоналізаторів зменшилась з 1 млн. 27 тис. чоловік у 1985 році до 81 тис.чол. у 1994 році, і до 48 тис.чол. на початок 1998 року, тобто більше ніж у 21 раз. Чисельність фахівців, зайнятих науково-технічною діяльністю, на 1.01.98 р. зменшилась проти 1994 року у 1,5 рази і становить лише 54% від рівня 1991 року [22 c. 40].

Несприятливі до інноваційної діяльності умови вплинули на міграцію висококваліфікованих фахівців за кордон, темпи її у 1996 – 1998 роках були вдвічі вищими від рівня 1991 року. У 1998 році за межі України виїхало ще 19 докторів наук. Переважна більшість вчених виїхала до Російської Федерації (42%) та США (18%). Це спеціалісти, які працювали над проблемами матаналізу, напівпровідників, фізики твердого тіла, будмеханіки, механіки твердого тіла, хірургії та інших спеціальностей. Деградацію в науці може зупинити лише виконання владою прийнятих законів, зокрема “Закону про наукову і науково-технічну діяльність”. Соціальне забезпечення наукових працівників стає дедалі умовнішим. На роботу науковця в Україні витрачається в 100 разів менше коштів, ніж у Франції, Великобританії чи ФРН. За офіційними даними, загальна частина науково-дослідних робіт, що виконуються за рахунок іноземних коштів, перевищує 30% [36 c.34].

Окрім госпдоговорів із зарубіжними замовниками, ці роботи фінансуються Міжнародним науковим фондом Дж. Сороса, Асоціацією сприяння науці нових незалежних держав (INTAS), програмами ФРН, науковим комітетом НАТО, TACIS тощо. В 1997 році обсяги їхнього фінансування роботи українських учених становили 20 млн.доларів. За даними Мінфіну з бюджету 1997 року на всю наукову галузь було виділено 342 млн.грн. Обсяги фінансування науки сьогодні становлять 0,4% від ВВП. За бюджетом 1999 року фінансування Національної Академії наук було скорочено ще на чверть [36 c.34-35]. За даними Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.Доброва НАНУ в науці приховане безробіття (скорочений робочий тиждень, відпустки за власний рахунок тощо) зросло до 90%. Тобто на сьогодні наукову роботу більш-менш регулярно виконує лише кожен десятий працівник наукової галузі. Проте навіть за досить умовним штатним розкладом кількість українських фахівців, які виконують науково-дослідні та конструкторські роботи, скоротилася протягом останніх десяти років майже втричі [36 c.35]. На кожні 10 тисяч населення сьогодні налічується 25 науковців. Утім, цей показник продовжує стрімко знижуватися. За кількістю спеціалістів, які реально працюють у науково-технічній сфері, ми досягаємо рівня слабкорозвинених країн. На останніх загальних зборах НАНУ її президент Борис Патон заявив, що Академія перебуває на межі існування [36 c.35], тобто ще трохи і своє існування вона припинить остаточно, та додав, що сподіватися на покращення фінансового стану науки немає жодної підстави. У найближчі роки ситуація буде лише погіршуватися. Комерціалізація науки, на яку сподівалася більшість українських вчених, зайшла в глухий кут. Лише деяким інститутам вдалося зацікавити своїм науковим продуктом іноземні фірми. Так, Інститути фізики і фізики напівпровідників уклали контракти з іноземними компаніями на 240 тисяч доларів [36 c.35]. Представники всіх міністерств і відомств, які причетні до керівництва інтелектуальним потенціалом України, повсякчас наголошують, що він в Україні дуже високий і “відповідає світовим стандартам”. Статистично науково-технічний і освітній потенціал України такий самий як у Франції та Великобританії і вищий, ніж у Польщі та Угорщини. Проте рівень науково-технічного розвитку постійно падає, і на сьогодні становить лише 4% рівня розвиненості Німеччини [36 c.36]. А за рівнем соціального розвитку Україна, за даними ООН, протягом останніх 7 років опустилася з 44-го на 102 місце серед усіх країн світу [36 c.36]. Одна з головних причин такого стрімкого регресу – залишення спеціалістами сфери економіки та пошук реальних заробітків. Разом із найкращими працівниками підприємства втрачають здатність до інноваційної діяльності. На нашу думку, втрата рівня кваліфікації кадрів – головна причина технологічного застою в державі. Інженери та конструктори, втрачаючи роботу та поринаючи в тіньовий бізнес, втрачають і свою кваліфікацію. Єдині працівники науково-технічної сфери, яким вдалося уникнути такої долі, - це переважно молоді науковці, які виїхали на роботу за кордон. Серед усіх українських учених по-справжньому повноцінно працюють за фахом лише вони. На сьогодні кожен другий аспірант докладає зусиль, щоб виїхати (й бажано – назавжди) за межі України. Минулого року на роботу в науково-дослідні установи Академії наук влаштувалося 195 випускників 1999 року. Водночас звільнилося стільки ж молодих спеціалістів попередніх трьох років [ 36 c.36]. Тому в найближчому майбутньому може розірватися ланцюг, з’єднуючий учня з вчителем, і весь накопичений десятиріччями досвід загине. А це вже не можливо відновити. Нині понад 90% продукції, виробленої в Україні, не має відповідного науково-технічного забезпечення [36 c.36]. На порозі ХХІ сторіччя українські підприємства працюють за технологіями, які вже вивчають у підручниках з історії економіки. Наукоємність промислового виробництва в Україні (0,3%) у 10-20 разів менша світового рівня. А показник наукоємності ВВП протягом останніх семи років скоротився в 6 разів. А за прогнозами спеціалістів невдовзі знизиться ще вдесятеро [36 c.36].