Колористичний контраст і засоби його реалізації у російських поетичних текстах 70?80?х рр. ХХ ст. (белый - черный), Детальна інформація

И левое с правым, и мир симметричен.

И нету у жизни и смерти предела,

А времени ветер не знает различий.

(С.Орлов)

Одна з улюблених форм контрасту в поетичних текстах 70-80-х рр. ХХ ст. — це створення образу чорної плями на білому тлі або ж, рідше, навпаки — білого на чорному тлі:

Все зароки не в срок

Да не впрок,

Черным тополем

В белом снегу

Ты стоишь

На развилке дорог.

(Л.Татьяничева)

О, этот светлый

Покой-чародей!

Очарованием смелым

Сделай меж белых

Своих лебедей

Черного лебедя — белым!

(М.Рубцов)

Пор.:

Мало прошло по земле справедливых баталий:

В черной отаре — лишь несколько белых овец!

Но и в приятнейших войнах, как мы подсчитали,

Все-таки самое славное время — конец.

(Н.Матвеева)

Зваживши на останній із охарактеризованих прийомів, які створюють контрастні ситуації у художньому тексті, необхідно відзначити, що в образному відтворенні їх взаємодіють метафоричні структури, які ґрунтуються на моделях, близьких до узуальних, що із значною мірою об’єктивності відображають реальні зв’язки предметів і явищ навколишнього світу і водночас символічно ускладнюються у Л.Татьяничевої, М.Рубцова, Н.Матвєєвої та ін.

Використання символів у поезії пов’язане з тим, що вони мають “філософську смислову наповненість” і постають унаслідок процесу “активного перетворення внутрішнього на зовнішнє” та характеризуються “відмінністю внутрішнього і зовнішнього” [8, 635]. Отже, зміст символу також базується на контрастній основі. Колір у мовних системах взагалі має виразне символічне навантаження — давно закріпилося символічне значення за білим кольором. Так, іще за часів Римської імперії громадянин, який обирався на муніципальну посаду, повинен був з’явитися перед виборцями у білому вбранні, що символізувало його моральну чистоту, святість, саможертовність.

Ця традиційно усталена символіка продовжує розвиватися в різних мовах протягом століть. Образ берези стає утіленням Росії, адже постійним епітетом для назви цього дерева у фольклорі є означення белая [10, т. 1]. У поезіях 70-80-х рр. воно формує розгалужене лексико-семантичне поле, стаючи центром ускладнених метафор:

Береза — в рисунке полос, полотенец, подковок, —

Как голос серебряный, сорванный несколько раз;