Колористичний контраст і засоби його реалізації у російських поетичних текстах 70?80?х рр. ХХ ст. (белый - черный), Детальна інформація
Колористичний контраст і засоби його реалізації у російських поетичних текстах 70?80?х рр. ХХ ст. (белый - черный)
Брови черные,
Будто соболи
Прирученные.
(Л.Татьяничева)
Четыреста лет не бывало ни неба,
Ни солнца такого на Влтаве и Висле,
И белыми сделались ленточки крепа,
И темными стали с звездой обелиски.
(С.Орлов)
Б.Ахмадуліна індивідуально у вірші “Черемуха белонощная” використовує прислівники светло і темно, іменники свет і тьма, темь, оказіональний іменник темно, створюючи особливий тип – колоризми – лексичні одиниці із суміщеним значенням світла і кольору [6, 2]. Сполучене вживання колоризмів-антонімів змальовує незвичну, важку для сприймання картину – така затримка є необхідною умовою актуалізації образу. Об’ємність та індивідуальний його характер створюються завдяки несподіваній сполучуваності колористичних номінацій, поєднанню їх у складі генітивної метафори із стрижневим іменником абстрактного значення – словом спеціального вжитку закись [10, т. 4]:
И снова ночь. Как удалась мгновенью
такая закись света и темна?
Туоми, так ли? Я тебе не верю.
Прощай, Туоми. Я люблю тебя.
(Б.Ахмадулина)
Поетеса утворює складний оказіональний предикативний прислівник темно-светло в єдиному комплексному значенні, що виникає десь посередині завдяки поєднанню протилежностей:
Так значит, как вы делаете, други?
Пораньше встав, пока темно-светло,
открыв тетрадь, перо берете в руки
и пишете? Как, только и всего?
Семантичні ознаки проміжного типу (вже не темно, але ще немає світла) вербалізуються, що робить образ об’ємним, рельєфним. Ужитий автором оказіональний прислівник є яскраво індивідуальним та емоційно насиченим, він утверджує самоцінність слова в поетичному тексті. М.М.Бахтін найвище цінує це відчуття народження значущого слова: “Это не чувство голого органического движения, порождающего физический факт слова, но чувство порождения и занимания позиции цельным человеком, движения, в которое вовлечен и организм, и смысловая активность, ибо порождается и плоть и дух слова в их конкретном единстве” [4, 81]. Увесь вірш Б.Ахмадуліної побудований за принципом антитези: поетеса зіставляє власний метод творчості з працею своїх колег, наголошуючи на відмінності. А сполучені колористичні антоніми у структурі антитези обігрують взаємооберненність компонентів:
Нет, у меня — все хуже, все иначе.
Свечу истрачу, взор сошлю в окно,
как второгодник, не решив задачи.
Меж тем в окне уже светло-темно.
Протиставлення увиразнюється й ужитими поряд прислівниками часу – пока темно-светло й уже светло-темно.
Світловий контраст у ліриці 70-80-х рр. ХХ ст. найчастіше слугує тлом, котре відбиває:
а) складний душевний стан ліричного героя:
Уж много раз менялись свет и темь.
В пустыне мглы, в тоске неодолимой,
Будто соболи
Прирученные.
(Л.Татьяничева)
Четыреста лет не бывало ни неба,
Ни солнца такого на Влтаве и Висле,
И белыми сделались ленточки крепа,
И темными стали с звездой обелиски.
(С.Орлов)
Б.Ахмадуліна індивідуально у вірші “Черемуха белонощная” використовує прислівники светло і темно, іменники свет і тьма, темь, оказіональний іменник темно, створюючи особливий тип – колоризми – лексичні одиниці із суміщеним значенням світла і кольору [6, 2]. Сполучене вживання колоризмів-антонімів змальовує незвичну, важку для сприймання картину – така затримка є необхідною умовою актуалізації образу. Об’ємність та індивідуальний його характер створюються завдяки несподіваній сполучуваності колористичних номінацій, поєднанню їх у складі генітивної метафори із стрижневим іменником абстрактного значення – словом спеціального вжитку закись [10, т. 4]:
И снова ночь. Как удалась мгновенью
такая закись света и темна?
Туоми, так ли? Я тебе не верю.
Прощай, Туоми. Я люблю тебя.
(Б.Ахмадулина)
Поетеса утворює складний оказіональний предикативний прислівник темно-светло в єдиному комплексному значенні, що виникає десь посередині завдяки поєднанню протилежностей:
Так значит, как вы делаете, други?
Пораньше встав, пока темно-светло,
открыв тетрадь, перо берете в руки
и пишете? Как, только и всего?
Семантичні ознаки проміжного типу (вже не темно, але ще немає світла) вербалізуються, що робить образ об’ємним, рельєфним. Ужитий автором оказіональний прислівник є яскраво індивідуальним та емоційно насиченим, він утверджує самоцінність слова в поетичному тексті. М.М.Бахтін найвище цінує це відчуття народження значущого слова: “Это не чувство голого органического движения, порождающего физический факт слова, но чувство порождения и занимания позиции цельным человеком, движения, в которое вовлечен и организм, и смысловая активность, ибо порождается и плоть и дух слова в их конкретном единстве” [4, 81]. Увесь вірш Б.Ахмадуліної побудований за принципом антитези: поетеса зіставляє власний метод творчості з працею своїх колег, наголошуючи на відмінності. А сполучені колористичні антоніми у структурі антитези обігрують взаємооберненність компонентів:
Нет, у меня — все хуже, все иначе.
Свечу истрачу, взор сошлю в окно,
как второгодник, не решив задачи.
Меж тем в окне уже светло-темно.
Протиставлення увиразнюється й ужитими поряд прислівниками часу – пока темно-светло й уже светло-темно.
Світловий контраст у ліриці 70-80-х рр. ХХ ст. найчастіше слугує тлом, котре відбиває:
а) складний душевний стан ліричного героя:
Уж много раз менялись свет и темь.
В пустыне мглы, в тоске неодолимой,
The online video editor trusted by teams to make professional video in
minutes
© Referats, Inc · All rights reserved 2021