/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Життя Тараса Григоровича Шевченка, Детальна інформація

Тема: Життя Тараса Григоровича Шевченка
Тип документу: Реферат
Предмет: Особистості
Автор: Самбур П.В.
Розмір: 0
Скачувань: 1381
Скачати "Реферат на тему Життя Тараса Григоровича Шевченка"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7  
Шевченко говорив, що він ніколи не зійде з раз назавжди обраного шляху, з шляху народного співця:

Нікому я не продамся,

В найми не наймуся.

Не зігнувши великого Кобзаря духовно, царизм зламав його фізично. Незважаючи на те, що Шевченко був "наділений міцною будовою тіла", як було сказано у вироку про заслання, царськи сатрапи завдали непоправимої шкоди його здоров’ю, злочинно скоротили життя і прискорили смерть.

Нижче наведено свідоцтво, виявлене у фондах Центрального державного історичного архіву в Санкт-Петербурзі. Це перший, що дійшов до нас, лікарський висновок про передсмертну хворобу Шевченка. Досі не було точних медичних даних про обставини хвороби і кончини поета.

Свидетельство

Дано сие в том, что академик Тарас Шевченко, 49 лет от роду, давно уже одержим органическим расстройством печени и сердца (vitium heparis et cordis) в последнее время развивалась водяная болезнь (hydrops), от которой он и умер сего 26 февраля. С.-Петербург, февраля 26 числа, 1861 года.

Подлинник подписал: Доктор Эдуард Бари.

Ординатор при больнице Св. Марии Магдалины.

Верность копии сей с подлинным свидетельством Эдуарда Бари свидетельствую с приложением печати полиции Императорской Академии Художеств. Февраля 27 дня 1861 года.

Полицмейстер Академии капитан I рванга Набатов.

Нижче на свідоцтві - помітка олівцем: "47 лет от рождения" - поправка до віку Т. Г. Шевченка, помилково вказаного лікарем.

Дане медичне свідоцтво про останню хворобу поета, написане лікарем Едуардом Яковлевичем Барі, який наглядав за Тарасом Григоровичем, дозволяє зрозуміти всю глибину непоправної шкоди, заподіяної міцному від природи здоров’ю Шевченка його коронованими і некоронованими катами. Сучасна медична наука дає можливість уточнити діагноз, встановлений у 1861 році лікарем Е. Я. Барі, і сформулювати його так: передсмертною хворобою Тараса Григоровича був органічний декомпенсований порок серця третього ступеня, цироз печінки і асцит.

Виявлені у державних архівах документи дозволяють нам тепер детально дослідити і науково обгрунтувати всі обставини перебігу хвороби і смерті Т. Г. Шевченка. Вони ще раз доводять, що смерть геіального народного поета була передчасною. Її зумовив і прискорив царизм.

Як відомо, Шевченко був сином селянина-кріпака і сам був кріпаком. Батько і мати великого поета передчаснопомерли від непосильної праці, нестатків і хвороб. Така ж доля чекала Тараса Шевченка. Залишившись в одинадцять років круглою сиротою, він рано зазнав непосильного тягару підневільної праці, відчув горе "бедного неулыбающегося мужика".

Жив Шевченко у надзвичайно тяжких умовах, дуже бідував, часто голодував і хворів.

Навесні 1837 р. коли 23-річний Тарас як кріпак поміщика Енгельгарда працював у кімнатного живописця В. Ширяєва, він тяжко захворів. Земляк і приятель Шевченка - художник Іван Максимович Сошенко зразу ж поклав Тараса, який пашів жаром, у ліжко і терміново викликав знайомого лікаря Жадовцева. Лікар уважно оглянув хворого Шевченка і сказав Сошенкові:

- Хворого необхідно відправити до лікарні, тому що з вашими грошима гарячку лікувати вдома не можна.

Але і в лікарні не дешево коштувало лікування. Скупий Ширяєв не дав жодної копійки, хоч у контракті, підписаному ним, передбачалося, що в разі захворювання учня на протязі строку навчання майстер зобов’язаний лікувати його на свій рахунок. Довелося друзям Тараса клопотатися перед Колмітетом Товариства заохочення художників. З цього приводу у звіті Товариства від 30 травня 1837 року відмічалося: "Пансіонеру Алексєєву і учню Шевченку на ліки... 50 карбованців". На ці гроші лікар Жадовцев і художник Сошенко помістили Тараса до Петербургської міської лікарні святої Марії Магдаліни (нині лікарня ім. Віри Слуцької), біля Тучкового мосту.

Друзі Шевченка обрали цю лікарню не випадково. Лікарня св. Марії Магдаліни була найновішим лікувальним закладом на той час. Вона славилася вийнятковим порядком, чистотою і затишком, новими найдосконалішими методами лікування. Тут "ролбилися на той час найдосконаліші операції, вживалися нові поліпшені методи перев’язки і лікування ран, визнані досвідом останніх років найкориснішими",- говориться у "Нарисі існування лікарні св. Марії Магдаліни в С.- Петербурзі за 50 років, 1829 - 1879".

Гордістю лікарні були її лікарі і насамперед штабслікар Олександр Дмитрович Бланк, який працював тут у ці роки,- дід Леніна по матері. Всі його характеризували як "людину передову, ідейну, сильну і самостійну, вільну від будь-якого кар’єризму і прислужництва".

О. Д. Бланк був передовим і прогресивним для свого часу лікарем. Вся його повсякденна діяльність була пройнята чуйним і дбайливим ставленням до простих людей, він безкорисливо служив народу своїм лікарським мистецтвом.

...Хвороба Шевченка почалася гострим гарячковим станом. В автобіографічній повісті "Художник" Тарас Григорович описує ці важкі дні своєї хвороби, коли кидався він у гарячковому маренні, горів від нестерпного жару. Захворювання тривало довго і проходило тяжко. Вісім діб Тарас був в безтямі, між життям і смертю. Друзі щоденно, а іноді і по кілька разів на день приходили до лікарні, щоб довідітися про стан Шевченка.

Відомий російський художник Карл Брюллов, з яким не задовго до цього Сошенко познайомив Тараса Григоровича, постійно запитував у друзів Шевченка про стан хворого. Хороше лікування, дбайливий догляд і, як писав сам Шевченко, "молодое здоровье брало свое... как тот сказочный преславутый богатырь оживал и крепчал не по дням, а по часам... В какую-нибудь неделю после двухнедельной гарячки стал на ноги и ходил, придерживаясь за свою койку".

Коли поет виписувався із лікарні, старший лікар "гигиекнично,- як пише Тарас Григорович Шевченко,- растолковал мне , что для окончательного излечения необходимо еще пробыть под медицинским надзором по крайней мере месяц".

Восени 1839 року Шевченко знову тяжко захворів. Цього разу на тиф. Друг поета Ф. П. Пономарьов перевіз тараса Григоровича до своєї кімнати, з антресолями, у будинок Академії мастецтв. "На цих антресолях,- згадував Пономарьов,- мій бідний Тарас перебував під час тяжкої своєї хвороби, яка забирала наші убогі кошти. У цей самий час він написав олійними фарбами свій портрет".

Восени 1845 р. Шевченко в Переяславі тривалий час хворів на гарячку, яку один з його біографів О. Я. Кониський називає "якоюсь тифозною хворобою". Про те, що у Переяславі Тарас Григорович переніс "гарячку", розповідає у своїх спогадах про Шевченка письменник і етнограф О. С. Чужбинський.

Саме у цей період Тарас Григорович написав свій славнозвісний "Заповіт" ("Як умру, то поховайте").

Незважаючи на тяжкі умови життя, на погіршення стану здоров’я, Тарас Григорович не втрачав любові до життя, до малювання, до поезії. Особливо чутливий він був до сприйняття чудової української природи. Колоритні пейзажі рідної землі - "садок вишневий коло хати", могутній сивий Дніпро, широкі степи з почорнілими на них могилами, вітри, що пахнуть черебцем і м’ятою, переливний блиск ковили, безкрайні обрії - все це знав і любив Тарас. Все це глибоко хвилювало вразливого юнака і згодом ожило в його поезії.

Шевченко ввібрав у себе усе багатство народних пісень та переказів, і природно, що у його чарівних піснях бриніли такі ж мотиви, які створював сам народ. Ненависть трудового люду до своїх гнобителів живила творчість Кобзаря. Постала у віршах Шевченка нещасна, поневолена Україна. кров’ю серця писав він про страждання рідного народу, про муки підневільного життя. Гнівними словами картав поет царство панів і чиновників.

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7  
Коментарі до даного документу
Додати коментар