/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Життя Тараса Григоровича Шевченка, Детальна інформація

Тема: Життя Тараса Григоровича Шевченка
Тип документу: Реферат
Предмет: Особистості
Автор: Самбур П.В.
Розмір: 0
Скачувань: 1381
Скачати "Реферат на тему Життя Тараса Григоровича Шевченка"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7  
...вставайте

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

Ці рядки знаменитого Шевченкового "Заповіту" запалювали народ, загартовували його волю до боротьби, зміцнювали віру в краще майбутнє..

У безсмертній поезаї великого Кобзаря, яка то полум’яніла гнівом, то іскрилася бадьорістю, завжди і незмінно звучала віра у світле прийдешнє народу. Шевченко твердо вірив, що пригноблені розірвуть кайдани, в які вони закуті, скинуть ярмо кріпацтва і самодержавства, з’єднаються в єдину вільну й дружню сім’ю і в цьому світі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

Чернишевський, Добролюбов та їх бойові соратники - "штурмани бурі", як образно називав їх Герцен, високо цінили полум’яну поезію Шевченка. М. Г. Чернишевський, який очолював революційно-демократичний рух, називав Т. Г. Шевченка "новою невідомою зіркою, та такої величини і блиску, таким світилом, що, мабуть, і Сіріусу, і Актуру носа втре".

Незважаючи на фізичну кволість та недугу, Тарас Шевченко до кінця свого життя не припиняв активної творчої праці, всі свої сили віддавав боротьбі за знищення політичного безправ’я, кріпацтва і національного гніту.

Влітку 1859 року Тарас Григорович поїхав на Україну, в рідне село Кирилівку, де жили його брат і сестра, щоб побачитися з ними після довгої розлуки. Сестра не відразу впізнала в змученій, старій людині, яка важко дихала, свого брата Тараса.

Художник Віктор Васильович Ковальов, згадуючи своє враження від зустрічі з Т. Г. Шевченком у 1859 році, з глибоким болем писав: "Я був вражений різкою зміною його зовнішньоого вигляду. Це не бум колишній широкоплечий, кремезний, з густим волоссям на голові, в сірому сюртуку, яким я його знав раніше; преді мною була зовсім схудла, лиса людина, без кровинки на лиці;руки її просвічувались так, що видно було наскрізь (!) кістки і жили… Я мало не заплакав".

Все це свідчить про те, що Шевченко повернувся із заслання з цілком підірваним здоров’ям.

30 вересня 1859 року Л. Тарновська писала своєму синові В. В. Тарновському, колекціонеру, засновнику музею у Чернігові: "Бідолаха Шевченко хворий, і я боюсь, чи не водянка у нього в грудях; він не лежить, але руки його важкі і лице набрякле". Друг поета інженер Ф. Черненко розповідав, що "вже в кінці вересня і на самому початку жовтня, відвідуючи Шевченка, не можна було не помітити, що поет дуже хворий".

На автопортреті, написаному в 1860 році, лице Шевченка з явними ознаками набряклості.

У другій половині листопада здоров’я Шевченка різко погіршало. Наслідки дистрофії і, головним чином, ревматизм, набутий у засланні, все більше давалися взнаки. Напружена робота, погані житлові умови і загальна невлаштованість побуту багато в чому сприяли розвиткові хвороби.

Марко Вовчок, вірний друг і послідовник великого Кобзаря, яку Тарас Григорович ніжно і ласкаво називав "світе мій! Моя ти зоренько святая! Моя ти сила молодая!.. Моя ти доне!", писала йому у цей час з-за кордону:

"Мій самий любий Тарасе Григоровичу! Чую, що ви хворієте і нездужаєте, а сама собі вже уявляю, як ви там не бережете себе… Я все це добре знаю та не побоюся сказати Вам: дуже Вас прохаю - бережіть себе!"

23 листопада Тарас Григорович звернувся до лікаря Е. Я. Барі - ординатора Петербурзької лікарні св. Марії Магдаліни із скаргами на страшенний біль у грудях. Шевченко мав хворобливий вигляд, лице його було зовсім набрякле. Лікар Барі уважно оглянув Тараса Григоровича, вислухав серце, легені і похмурнів. Він призначив лікування, порадив берегти себе, вести спокійний спосіб життя, не вихолити з дому.

Умови життя поета в цей час у Петербурзі були незадовільними, а для людини з хворим серцем особливо важкимию про це свідчить недавно виявлений в архіві Літературного фонду за 1861 рік лист друга Тараса Григоровича Поета Володимира Жемчужникова до літератора П. М. Ковалевського - племінника голови Літературного фонду Є. П. Ковалевського:

"Павле Михайловичу! - прискорте швидшераду Літературного фонду на допомогу бідному Шевченку. У нього водянка в грудях у сильному ступені, і хоч лікує його хороший лікар з приязні, але медична допомога паралізується невлаштованністю життя Шевченка і відсутністю будь-якого за ним догляду; живе він в Академії, у кімнаті, поділеній антресолями на два яруси, спить у верхньому, де вікно знаходиться врівень з підлогою, а працює в нижньому, де холодно. В обох ярусах вогко, дме з вікна, особливо в верхньому, тому, що воно починаєжться від підлоги. Це посилює набряклість ніг і примушує до існуючої хвороби простуду".

Такі умови життя Шевченка призвели до різкого погіршення стану здоров’я. Тарас Григорович з кожним днем слабшав. Зима тягнулася для нього надзвичайно довго. Здоров’я продовжувало різко гіршати і на новий 1861 рік, він уже був прикутий до ліжка. У січні і в лютому у Тараса Григоровича були, правда, короткіперіоди полегшення, він відчував себе здатним працювати, гравірував, писав портрети. В один із січневих днів "він весело і спокійно працював з 12-ої до 4-ої години",- згадував О. Лазаревський.

22 січня поет писав своєму родичеві Варфоломею Шевченку:

"Погано я зустрів оцей новий поганий рік. Другий тиждень не вихожу з хати: чхаю та кашляю, аж обсіло".

Поет у цей час переніс ще й грип, який становить серйозну небезпеку для тяжких серцевих хворих.

Сили поета слабли, здоров’я з кожним днем все гіршало. В тому ж листі до Варфоломея Шевченка Тарас Григорович писав: " Багато б ще треба дечого сказать тобі, та нездужаю". В листі від 29 січня, також адресованому В. Шевченкові, читаємо: "Так мені погано, що я ледве перо в руках держу… Прощай! Утомився, наче копу жита за одним заходом змолотив".

Художник і збирач фольклору Л. М. Жемчужников свідчив на початку 1861 року: "Здоров’я поета-художника, видимо, руйнувалося… На обрій його насувалася темна хмара і вже потягло холодом смертельної хвороби на його полите сльозами життя. Він все ще поривався бачиться з друзями, вса мріяв оселитися на батьківшині… Але почував себе дедалі гірше".

Відомий письменник Микола Семенович Лєсков, який відвідував Шевченка в кінці січня 1861 року, докладно описує стан Тараса Григоровича:

- Ось, пропадаю, - сказав він. - Бачите, яка ледащиця з мене зробилась.

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7  
Коментарі до даного документу
Додати коментар