/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Життя Тараса Григоровича Шевченка, Детальна інформація

Тема: Життя Тараса Григоровича Шевченка
Тип документу: Реферат
Предмет: Особистості
Автор: Самбур П.В.
Розмір: 0
Скачувань: 1382
Скачати "Реферат на тему Життя Тараса Григоровича Шевченка"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7  
Якось під час перебування Т. Шевченка у Новопетровській фортеці стало відомо, що до Астрахані має прибути хтось із царської сім’ї. Негайно було оголошено наказ про посилену муштру солдатів - в тому числі і Шевченка. Щоденні тривалі вправи з гвинтувкою, марширування зовсім знесилювали Тараса Григоровича. "Из меня, теперь 50-летнего старика, тянут жилы",- писав поет друзям, навіть збільшивши свій вік.

Але і тут йому не зрадив гумор. Він намалював себе гладким незграбним солдатом і пілписав: "Ось так, як бачите". Ця карикатура мала бути надрукована в газеті "Северній курьер", але петербурзький цензурний комітет заборонив його друкувати.

Як про найбільше щастя, мріяв Тарас Григорович "...взглянуть разочек на добрых друзей моих, на Днепр, на Киев, на Украину".

10 лютого 1855 р. Шевченко пише своєму товаришу польському політичному засланцю Броніславу залєському: "Веришь ли, мне иногда кажеться, что я и кости здесь свои положу, иногда... на меня находит такая жгучая, ядовитая сердечная боль, что я себе нигде места не нахожу, и чем далее, тем более эта отвратительная боль усиливается".

У 1855 році Шевченко на довершення до всього хворів ще й на виснажливу малярію. В листі до Бр. Залєського Тарас Григорович 25 вересня 1855 р. писав: "...Возвратясь из Ханга-Бабы, выдержал порядочный пароксизм лихорадки". Захворювання на малярію ще більше посилило ураження серця.

Та незважаючи на хвилини відчаю і тяжкого суму, ніколи у поета не зникає бунтарський дух і ненависть до самодержавства - навпаки, у засланні зростали і міцніли революційні настрої поета:

Бодай кати їх постинали,

Отих царів, катів людських...

Помирає "коронований жандарм" Микола І. Майнула надія на визволення. Та марно! Новий Цар Олександр ІІ викреслює ім’я Шевченка із списку амністованих: добре пам’ятав цар вірші великого Кобзаря. Але наростання революційної ситуайії, що змушувало самодержавство напружено шукати виходу з кризи, і невпинні клопотання передових людей Росії - прогресивних діячів культури та мистецтв вирвали Шевченка із заслання.

Великою була моральна стійкість і сила революційного духу поета. Коли у 1857 році Шевченка, немолоду вже, змучену засланням людину, було звільнено, він написав у своєму щоденнику: "Мне кажется, что я точно тот же, что были десять лет назад. Ни одна черта в моем внутреннем образе не изменилась. Хорошо ли это? Хорошо".

Людина на десять років викреслена з життя, знову поверталася до своїх друзів міцною духом. Заслання і солдатчина не зломили ні волі, ні її переконань. Але здоров’я поета, його фізичні сили були надламані.

За свідченням редактора "Нижнегородских губернских ведомостей"Георгія Дем’янова, після повернення із заслання на обличчі Шевченка "лежала печать глибокого страждання". історик Микола Костомаров справедливо зауважив: "Під червону шапку взяли веселого, бадьорого душею, з густим русявим волоссям, а з-під цієї червоної шапкиповернувся він з сивою бородою, зовсім лисою головою, з навіки втраченим здоров’ям". Лікар А. Й. Козачковський зафіксував, що Тарас Григорович повернувся із заслання з підупалим здоров’ям, з передчасно знесиленим і назавжди скаліченим організмом. Поетові тоді минуло лише 43 роки.

Повертаючись після десятирічного заслання до Петербурга, Шевченко змушений був через хворобу на деякий час зупинитися в Москві. Військовий генерал-губернатор Нижнегородської губернії генерал-майор Муравйов доповідав 18 квітня 1858 р. московському військовому генерал-губернатору: "Художника Тараса Шевченка було віддано у 1848 році за височайшим наказом у військову службу, з призначенням рядовим в Окремий Оренбурзький корпус.

... В березні місяці (9числа) Шевченко виїхав з Нижнього Новгорода до Санкт-Петербурга, але з приватних донесень відомо, що, доїхавши до Москви, зупинився в ній через хворобу, яка його спіткала"

"Тараса Григоровича не можна було впізнати, і, лише придивившись, я впізнав його. Жовто-зелений, у зморшках, худий... Вбитий фізично і морально",- розповідав про свою зустріч з Т. Г. Шевченком навесні 1858 року в Москві Микита Савичев - "уральський козачина", як називав його поет.

У своєму "Журналі" на другий день після прибуття до Москви, 13 березня 1858 р., Шевченко писав, що він пішов до Ван-Путерена, свого знайомого лікаря. Лікар уважно оглянув його, виписав ліки, призначив дієту і відповідний режим. У запису, зробленому 14 березня, читаємо:

"После обеда явилось ко мне два доктора, хорошо еще, что не вдруг. Приятель Ван-Путерена прописал какую-то микстуру в темной банке, а Мин пильнавскую воду и диету. Я решился следовать совету последнего.

Дмитрий Егорович Мин - ученый переводчик Данте и еще более ученый медик. Поэт и медик. Какая прекрасная дисгармония".

18 березня Тарас Григорович записав у "Журналі": "В 8 часов вечера громоносный локомотив свистнул и остановился в Петербурге". Захоплено зустріли Т. Г. Шевченка представники передової інтелігенції столиці.

Зустрічаючись у цей час з видатними діячами культури та мистецтв, Тарас Григорович шукав і знайшов близьких йому духом і ідейними поглядами людей. Він зустрівся і зблизився з великими російськими письменниками - революційними демократами М. Г. Чернишевським, М. О. Добролюбовим, М, О. Некрасовим , М. Є. Салтиковим-Щедріним та іншими, які об’єднувалися навколо журналу "Современник". Всім єством, всіма помислами Шевченко був з цима людьми. Це було природно, адже за словами Добролюбова, "все коло дум і співчуттів Шевченка перебувало у цілілковитій відповідності із змістом і укладом народного життя. Він вийшов з народу, жив з народом не тільки думками, але обставинами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний".

Героїчне життя великого Кобзаря, його велика моральна сила, непохитлива воля борця, його волелюбна поезія були близькі й дорогі російським революційним демократам. Разом із Герценим і Чернишевським великий Кобзар з глибокою переконливістю проголохує, що треба будити волю, приспану царизмом, кличе Русь до сокири, прямо закликає до збройного повстання.

...Добра не жди,

Не жди сподіваної волі -

Вона заснула: цар Микола

Її приспав. А щоб збудить

Хиренну волю, треба миром

Громадою обух сталить;

Та добре вигострить сокиру -

Та й заходиться вже будить.

Поезія Тараса Шевченка була могутньою і грізною зброєю в бойовому арсеналі народу, вона кликала маси на боротьбу, вселяла смертельний страх у ворогів...

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7  
Коментарі до даного документу
Додати коментар