Максим Горький, Детальна інформація

однак, це було повним вираженням байронізму, тобто розумового і щиросердечного

плину, що вийшов з надр самих культурних шарів самої культурної з

європейських націй. Немає нічого незвичайного й у тім, що вустами босяків

Горького говорить сама нова смуга європейської і російської культури.

Філософія цих босяків - своеобразнейшая амальгама твердого ницшеанского

поклоніння силі з тим безмежним, всепроникаючим альтруїзмом, що

складає основу російського демократизму. З ніцшеанства отут узята тільки

твердість волі, з росіянина народолюбия - уся сила прагнення до ідеалу. У

результаті вийшов свіжий, бадьорий настрій, що надить до того, щоб

скинути ту апатію, який характеризується сумовита смуга 80-х років.

Горький прийшов у літературу, коли ниття і половинчатість, що знайшли своє

художнє втілення в "сутінкових", надірваних героях Чехова, сталі

поступатися місцем зовсім іншому настрою, коли жагуча потреба жити

повним життям знову воскресла, а разом з тим воскресла і готовність

відстояти свої ідеали. Приплив суспільної бадьорості, яким знаменується

друга половина 90-х років, одержали своє визначене вираження в марксизмі.

Горький - пророк його чи, вірніше, один з його творців: основні типи

Горького створилися тоді, коли теоретики російського марксизму тільки що

формулювали його основні положення. Кардинальна риса марксизму - відмовлення

від народницького благоговіння перед селянством - червоною ниткою проходить

через усі перші розповіді Горького. Йому, співаку безмежної волі,

противна дрібнобуржуазна прихильність до землі. Вустами найбільш яскравих героїв

своїх - Пыляя, Челкаша, Сережки з "Рожі" - він не соромиться навіть говорити

про мужика з прямою зневагою. Один з найбільш удалих розповідей

Горького, "Челкаш", побудований на тім, що романтичный контрабандист Челкаш -

весь порив і розмах широкої натури, а доброчесний селянин - дрібна

натуришка, уся боягузлива чеснота якої зникає з першою нагодою

поживиться. Ще тісніше зв'язує Горького з марксизмом повна відсутність тієї

панської сентиментальності, з якого виходило колишнє народолюбие. Якщо

колишній демократизм російської літератури був поривом великодушного відмовлення від