Російські історичні міфи, Детальна інформація

Прими, царю, святое крещение!

Буди вторий Владимер и древний Константин!..

Облецыйся в ризы новы нетления,

И в порфиру веселия,

В диадиму радости

И в венец благоверия!..

Обновися, царю, роженем!..

Прийми веру, ея же благоверный великий князь Владимер многими снисканями изыскав и возлюби паче всех вер и приат от Карсунскаго єпископа святое крещение в купели во имя Отца и Сына и Святаго Духа в три погружения... и крести неисчитаемыя тьмы народа!..

Як я вже відзначав, пишномовність Шаховського не знає меж; треба чимало часу, щоб прочитати тільки найефектніші та найцікавіші з погляду просодії пасажі. Але, перш ніж облишити текст задля кількох коментарів, хочу процитувати прикінцеві рядки, де Шаховськой перелічує практичні й духовні блага, що проллються на шаха після навернення:

Твоим крещением и правою к Богу верою окрестныя твоя враги найпаче устрашатся.

Твоим крещением святыя обители в царствии твоем учнут созидатися и бескровная жертва о тебе приносимая к Богу учнет возсылатися.

Твоим крещением вси христианския страны возрадуются.

Твое крещение тебе самому крепость и храбрость на врагов твоих, победа и одоление.

Прийми святое крещение и приимет тя Бог во сыновление и облечет тя во броня правды и возложит на тебя шлем спасения и дасть тебе щит веры, и древним великоименитым царем равнасла на учинит тя, нынешним же всем будеши красота и светлостьбудущим же всемъ твоего царского корени отраслем и окресным всем сладчайшая повесть и слуха наслаждение, а последнии роды аки благотворца восхваляют тя и имя твое во устех всех бессмертно во благих пребудет и утвердится и крепко будет царствие твое в род и род во веки».

Треба сказати, мало хто з євангелістів обіцяв більше або вдягав своє послання у химерніше вигаптувану риторичну одежу.

Можна тільки гадати, яке враження справив такий текст в Ісфагані на знаменитий і вчений двір молодої імперії Сафавидів — першої іранської шиїтської держави. Загадка й те, яке враження сподівався справити своїм листом сам Шаховськой. Зокрема, цікаво було б знати, чому він посилається на приклади Володимира й Константина і чому обіцяє шахові, що всі його сусіди — звичайно ж, здебільшого мусульмани — возрадуються на звістку про його навернення. Невже Шаховськой справді думав, ніби Аббас захоче стати «другим Володимиром»? Невже справді думав, ніби голова мусульманської теократії відгукнеться на заклик прилучитися до віри, яку «любить сам Бог»? Невже він думав, що здобуде прихильність свого читача, уникаючи традиційних для греків пишномовних софізмів? ([Н]емудрствуя витеем еллинского краснословия — особливо дивна фраза з огляду на квітчасту риторику всього «Листа»!) Невже гадав, що переконає його за допомогою неідентифікованих цитат з Нового Заповіту, достатньо знаних освіченими християнами, але навряд чи авторитетних для мусульманина, хоч би як глибоко він шанував Ісуса й Марію? Навряд.

Очевидно, ми маємо справу не тільки з украй химерним епізодом, але й з якимось дуже малоймовірним текстом фактично настільки неймовірним, що виникає запитання: а чи справді його було складено задля проголошеної мети? Безперечно, росіяни — навіть ті, що жили при патріаршому дворі, — знали набагато більше про Сафавидську Персію, ніж показує цей лист. Але його документальний «паспорт» цілком надійний: хоч нам і невідомо, чи було цей лист колинебудь відіслано й одержано, але навряд чи є підстави сумніватися, що його написано саме тоді і з серйозними намірами 26. Отже, належить знайти інакше пояснення його очевидним недоладностям.

Щоб зрозуміти цей лист, пропоную повернутися на кілька років назад, до іншого важливого поворотного пункту у взаєминах Москви з католицьким світом — до часів Смути і, зокрема, до того моменту в 1610 р., коли, намагаючись відновити політичний порядок у Москві, група олігархів запропонувала вакантний московський трон Владиславові, синові польського короля Сиґізмунда. Згадаймо, що суттєвим аспектом переговорів із Владиславом була його релігія деякі московити непохитно стояли на тому, що він мусить перейти у православ’я. Серед людей, які переконували польського королевича посісти престол — і перехреститися — був патріарх Гермоген, який у вересні того ж року послав довге й пишномовне звернення до польського королевича, благаючи його прийняти православну віру, щоб урятувати Московську державу від подальшої громадянської війни та руїни 27.

З огляду на те, що Гермоген належав до клану Семена Шаховського, ми не повинні дивуватися, виявивши, що головним джерелом листа до шаха Аббаса послужив Гермогенів лист до Владислава — фактично близько половини Гермогенового листа знайшло собі місце в тексті, який ми щойно розглядали, і майже кожен із процитованих мною пасажів листа до шаха Аббаса був запозичений дослівно зі звернення, адресованого Владиславу! Отже, це насамперед Владислава Гермоген закликав дорівнятися Володимирові, це Владиславові було обіцяно всі плоди християнського спасіння, що здаються такою сумнівною принадою для перського шиїта, це насамперед заради Владислава Гермоген уникав еллінської риторики, сподіваючись завоювати його прихильність, і т. ін. Семен Шаховськой не був перебірливим, перелицьовуючи задля власної потреби чужі слова, — а може, вони теж належали йому?

Тут немає можливості подати детальний аналіз змін, які зробив Шаховськой, перелицьовуючи листа до Владислава, проте в цілому можна зазначити, що його Лист був ретельно відредаґований; наприклад, Шаховськой дуже послідовно міняє форму звертання государь, ужиту щодо Владислава, на прийнятніше для шаха царь, беручи до уваги той факт, що хоча в тогочасній московській номенклатурі вони обидва були «царями», але для номінального автора імовірним сувереном виступав тільки Владислав. Так само ретельно вилучено всі згадки про руїну Московії та про обставини 1610 року.

Проте редагування не було досконалим: кращий редактор, додавши тридцять сторінок словесного гаптування, мабуть, вилучив би відречення від грецької риторики; також незрозуміло, чому Шаховськой у першій згадці про Володимира додав (буди вторий Владимер) ще й приклад Константина, так само позбавлений сенсу для шаха Аббаса.

Однак час уже залишити цей специфічний «перський лист», адже маємо надію, що й спроба московита навернути Іран до православ’я, і сам текст листа до шаха Аббаса вже не здаються такими загадковими: Шаховськой писав його в страхові перед круговою католицькою облогою і копіював слово в слово всі наступальні пасажі Гермогенового звернення до Владислава, у тому числі й найнедоречніші28.

А тепер перейдімо до останнього тексту, який я хочу тут розглянути, — відомого «Меморандуму», що його Шаховськой склав для Михайла Федоровича, про одруження царівни Ірини з Вальдемаром Кристіаном, принцом Данії 29.

Тут знову нам потрібен якийсь момент, щоб поставити декорації. Шаховськой мав справжній хист потрапляти в дуже курйозні ситуації. Те, що з ним сталося цього разу, можна описати приблизно так.

Через обставини, що стосувалися до московської династичної та зовнішньої політики, на початку 1640 рр. було вирішено, що бажано видати одну з дочок Михайла Федоровича, Ірину, за сина короля Данії. Держави обмінялися посольствами, й було погоджено — чи, принаймні, так думали росіяни, — що Вальдемар приїде жити в Росію, одружиться з Іриною і прийме православ’я. Коли всі приготування було закінчено, Вальдемар і справді прибув до Москви в супроводі величезного почту, зокрема й кількох лютеранських пасторів, обізнаних у тому, що сьогодні ми б назвали компаративним релігієзнавством. Після їхнього приїзду з’ясувалося, що не всі з попередніх домовленостей сторони зрозуміли однаково: хоча Вальдемар і не відмовлявся виконувати певні православні приписи, як він їх розумів, але ні він, ні його наставники не погоджувалися на повторне охрещення, як того вимагали російські церковники.

Оскільки з цього кардинального питання домовитися не вдалося, передвесільний період надовго затягнувся, спричинившись до кількох просто-таки театральних моментів, як-от тоді, коли лютеранські богослови пояснювали православним росіянам значення грецького слова baptiso [Охрещую (грецьк.)] за допомогою словника, а росіяни заявили, що не вважають книжку під назвою «Ditsionario» [Словник (італ.)] священним текстом (священной книгой)30. Зрештою переговори урвалися — мабуть, тому, насамперед, що навколо цього сюжету закрутився справжній потужний вир внутрішніх проблем, і Вальдемар та його супутники практично перетворилися на в’язнів Кремля. (Коли кілька з них спробували вирватися звідти, застосувавши силу, одного застрелили.)

Справи явно зайшли в глухий кут. Хоча деякі московські церковнослужителі та кілька двірцевих угруповань були відверто проти цього шлюбу й проти відповідного альянсу, решта, включаючи й самого царя, не менш відверто прагнула довести справу до кінця, а тому їй треба було обґрунтувати династичну угоду за допомогою канонічного права або прецеденту в російському православ’ї. Проте дарма було сподіватися на відомство патріарха, котрий якщо сам не протидіяв цьому шлюбові, то був у союзі з тими, котрі протидіяли.

За таких обставин хтось у царському палаці згадав про Семена Шаховського. Згідно з його пізнішим присяжним свідченням, до нього прийшов протопоп Благовіщенського собору Нікіта і пояснив складність ситуації незвичною, але цілком зрозумілою фразою: «Напал на нас узол, надобно его розвязати», що означало: «Попали ми в халепу, треба якось із неї виплутуватися... Принц не хоче охрещуватися» 31. Шаховськой нібито сказав царському сповідникові (пізніше він про це не раз пожалкував), що охрещення принца — не проблема, і він, Семен, готовий написати щодо цього відповідного листа. Та коли Нікіта знову прийшов — забрати послання, — Семен відмовився віддати йому листа і поступився лише домаганням думного дьяка Григорія Львова. Завдяки цій обставині й тому, що листа було зрештою подано як речовий доказ у процесі проти Шаховського, ми маємо текст, котрий я хочу зараз обговорити.

Цей меморандум, на мій погляд, є найцікавішим і найориґінальнішим твором Шаховського. Автор починає з кількох євангельських преамбул: царство небесне подібне до багатія, який викидає зі своєї комори старі й нові речі; а ще царство небесне подібне до невода, закинутого в море: він збирає все підряд, а коли рибалка витягає його на поверхню, до човна, то вибирає потрібне й викидає решту. Шаховськой запевняє свого вінценосного читача, що запропонує йому дещо старе й дещо нове — великий вибір. І він справді так робить, але спочатку нагадує цареві, що покійний Філарет не раз удавався до письменницьких послуг Шаховського.

Далі йде арґументація, біблійна та історична, причому з повним набором контрдоказів: написано, що моабітам та язичникам не можна входити до Храму Господнього, але хіба Олександр Великий не був елліном і хіба він не входив до Єрусалимського Храму? І хіба Павло не писав до євреїв, що «з потреби буває й переміна Закону» 32? А хіба ти не маєш потреби одружити свою дочку з чужоземцем? Було б, звичайно, дуже добре, якби ти міг одружити її з православним князем (страну благочестивых сопряжение), але де такого знайти? Адже немає православних держав, гідних твоєї величності; одні з них потрапили в неволю, інші вдарилися у єресь (очевидні натяки на Балкани та немосковську Русь).