Російські історичні міфи, Детальна інформація

Перекладено за публікацією: Edward L. Keenan. «Response to Halperin, "Edward Keenan and the Kurbskii-Groznyi Correspondence in Hindsight"». Jahrbucher fur Geschichte Osteuropas, 46 (1998).

1 Edward L. Keenan. The Kurbskii-Grozny i Apocrypha. The Seventeenth Century Origin of the «Correspondence» Attributed to Prince AM. Kurbskii and Tsar Іvап IV. — Cambridge, MA, 1971 (Russian Research Center Studies, vol. 66).

2 Inge Auerbach. Andrej Michailovi\x010D Kurbskij: Leben in osteuropaeischen Adelgesellschaften des 16. Jahrhunderts. — Muechen, 1985. Див. мою рецензію на цю працю, яку Гальперін цитує у примітці 13. Авербах далі щиро думає, що Курбський надиктовував атрибутовані йому тексти (див. нижче).

3 Задля справедливості слід відзначити, що він у цьому не самотній. Зверніть увагу на лексикон цитованих ним заголовків: «відкидання», «єресь», «контрзвинувачення» тощо.

4 Див. статтю про Бардіна в: Энциклопедия «Слова о полку Игореве» (СанктПетербург, 1995) та Andre Mazon. Le Slovo d’Igor (Paris, 1940).

5 Див. дискусію в: Niels Rossing, Birgit Ronne. Apocryphal — not Apocryphal? A Critical Analysis of the Discussion conceming the Correspondence Between Tsar Іvап IV Groznyj and Prince Andrej Kurbskij. — Copenhagen, 1980 (Copenhagen University Institute of Slavic Studies, 7), зокрема — у прим. 9. Очевидно, більше про це можна довідатися у мого колеґи А.Х. Ґорфункеля.

6 Гальперін, схоже, вважає, що мої первісні висновки не підривають традиційної атрибуції, та оскільки він не наводить спеціальних доказів свого судження, я можу тільки відповісти, що не бачу жодної резонної причини змінювати свій давній погляд на тексти, хіба що в дрібніших деталях. Так само, коли він пише: «Якщо я правильно зрозумів Кінанові таблиці в "Авторських привидах", то сьогодні є рукописи, які містять усе "Листування", отож спростовується ще один висновок "Апокрифа"» (с. 382), — не уточнюючи, про які дані й про які зроблені в «Апокрифі» твердження йдеться, то я знову гублюся з відповіддю, хоча, звичайно, нічого з того, що я написав у статті 1990 р., не змушує мене переглянути головні твердження своєї першої книжки (Edvard L. Keenan. Authorial Ghosts, Dogged Editors, and Somnolrent Scribes: The Case of the Spurious «First Letter o f Іvап IV to Andrej Kurbskij». — «Forschungen zur osteuropaeischen Geschichte», 1990, 44:27-60).

7 Можливо, цей аналіз треба було б уточнити, але навряд чи він аж так із тріском розвалюється. До того ж — і тут знову змішано різні рівні аналізу, — навіть якби цей лист було справді написано в середині 1590-х, це аж ніяк не доводить, що його чи будь-який інший твір написав Андрій Курбський. (За винятком, зрозуміло, тих випадків, коли дослідник вірить, ніби все, що міг написати Курбський, неодмінно він і написав.)

8 В.В. Морозов. «Первое послание Курбского Йвану Грозному в сборнике конца XVI — начала XVII века». — Археографический ежегодник за 1986 год, Москва, 1987, с. 277-278. Цитоване в Гальперіна у прим. 16 — на с. 286, 280, 283. Пан Морозов нещодавно написав мені листа з новою інформацією, яка підтверджує моє припущення про близькість дати до 1620 року.

9 РНБ (ГБЛ), ф. 205, собр. ОУДР, 197; див.: Keenan. The Kurbskii-Grozny і Apocrypha, рр. 104,156.

10 В.Д. Иванишев. Жизнь кн. Андрея Курбского в Литеє u на Вольти. В 2-х т. (Киев, 1849); тут — 2:276-281. На жаль, уже немає серед нас моїх добрих колеґ Феннела і Лур’є, але я не можу уявити, щоб котрийсь із них сказав (с. 24-25), що «дипломатичні листи московською російською мовою, які Кінан сприймає за автентичні, але написані не Іваном, [...] мають ознаки того самого стилю [що й Іванова частина «Листування»]». Що маємо справу з тим самим літературним персонажем — це можливо, але навряд чи тим самим стилем, бо тексти писано різними мовами, і цей факт мої покійні колеги, безперечно, розпізнали б.

11 Тут і далі я вживатиму слово «руський» на позначення власних писемних мов або стилістичних варіантів, уживаних приблизно в 1500-1700 рр. немосковськими східними слов’янами Дніпрового басейну. Отже, саме так слід розуміти вираз «по-руськи» в наступних цитатах. Щоб уникнути можливої плутанини (яку, наприклад, знаходимо в: Inge Auerbach. Novyj Margani: historisch-kritische Ausgabe auf der Grundlage der Wolfenbutteler Handsch\x0144ft. Erste Lieferung. — Giessen, 1976, s. 1), я хотів би спеціально уточнити, що йдеться про східних слов’ян західних теренів — загальновизнаних предків сьогоднішніх українців і білорусів.

12 Я збираюся детальніше розглянути погляди Калуґіна за іншої нагоди. Коментарі, наведені нижче, стосуються: Василий Калугин. «Литературное наследие князя Андрея Курбского (Спорные вопросы источников)». — «Paleoslavica», 1997, 5:83-133; тут с. 83-89. Калуґін у минулому опублікував чимало ретельно виважених і переконливих статей на кілька різних тем. Див.: В. Калугин. «Об одном источнике келейного летописца Димитрия Ростовского». — Археографический Ежегодник за 1982 г., Москва, 1983, с. 107-111. Ця публікація стала важливим кроком в ослабленні «спасо-ярославської» гіпотези походження леґендарного «списка Мусіна-Пушкіна» «Слова о полку Ігоревім». Значення його останньої праці (В. Калугин. «Теории текста в русской литературе XVI века». — Труды Отдела русской литературы, 1997, 50:611-616) суттєво применшується вірою в авторство Курбського та Івана IV.

13 Власною рукою (лат.).

14 Калугин. Литературное наследие, с. 86.

15 Калуґін вважає, що руський курсив 1570-х радикально відрізнявся від півуставу старослов’янських текстів. Це ще один анахронізм: на той час різниця не була такою великою, як пізніше. (Для прикладу, див. іл. 3: Auerbach, Andrej Michailovi\x010D Kurbskij на сторінці 376-377.)

16 Пункти 2, 3. Калуґін також приймає на віру твердження з «Листування», «Історії» та передмови до «Нового Маргариту».

17 Тут я відтворюю російську транслітерацію, якою користується Калуґін і якою передавав оригінал Іванішев (Калугин, Литературное наследие, с. 86, цит. з Іванішева 1:5). Пунктуація Калуґіна і розбивка речення вказують, що він хибно передає ориґінал: другий «лист» насправді є частиною наступного підрядного речення («лист же зася... отдал»), і коми в ориґіналі немає. Коли я не цитую Калуґіна, я передаю руську мову за допомогою загальновживаної транскрипції. Щодо -половне мовыл» див. Иванишев 1:4.

18 Пор. Auerbach, Andrej Michailoziic Kurbskij. — p. 378, №8; та Иванишев, 1:36.

19 Цей підпис відтворено в: Auerbach, Andrej Michailovi\x010D Kurbskij, p. 377, та: Keenan, The Kurbskii-Groznui Apocrypha, p. 209. Я відтворюю зразок дуже схожої дряпанини, можливо — взятої з того самого документа, на підставі, яку мені люб’язно надав покійний професор Освальд Бакус. Це підпис не тієї людини, яка могла написати (у «Сказе о знаках книжных») про важливість правильного розставляння ком, двокрапок і дужок. Пор.: Калугин, Литературное наследие, с. 614; також див. вище прим. 14.

20 Я намагаюся відтворити тут оригінал, вочевидь зрусифікований у всіх виданнях. Принагідно висловлюю свою вдячність д-ру А.Х. Ґорфункелю за надання тексту своєї неопублікованої статті «Книжная культура в письмах кн. Андрея Курбского», де цей фраґмент привернув мою увагу.

21 Тут варто відзначити, що Волинь була тоді, як і тепер, етнічно розмаїтою; під «руською Волинню» я маю на увазі українську спільноту реґіону, що виступав водночас батьківщиною для чималих спільнот поляків, євреїв, вірмен, греків, німців та ін.

22 1575 р. — це найраніша дата у датованих листах; 1607 р., найпізніша дата, — це рік смерті одного з адресатів недатованого листа. Але розшукати ці листи досі щастило тільки у «Збірці Курбського».

23 Науково некоректне вживання понять «малорусский», «западнорусский», «юго-западнорусский язык» і подібних — один із сумновідомих симптомів цієї неспроможності.

24 Випадають із цього правила, як мені здається, лише постаті Максима Грека (зайшлого) і Дмитрія Герасимова (можливо, теж зайшлого, і його тексти не є класичними).

25 Див.: Francis J. Thomson. «The Donatio Konstantini in Muscovy and Ruthenia». — Slavica Gandensia, 1995, 22:92. Томсон подає також кілька слушних інформацій, що свідчать про різницю між обома регіонами на початку XVII сторіччя. Див. також: Ярослав Ісаєвич. «"Licaeum Trinlingue": концепція тримовної школи у Європі в XVI ст.» та Ігор Мицько. «Острозька слов’яно-греко-латинська академія» у: Острозька давнина. Дослідження і матеріали, №1 (Львів, 1995), с. 8-12, 13-23.

26 В.И. Перетц. «Малорусские вирши и песни в записях ХVI-ХVIII вв.». — Известия отделения славянского языка u словесности, 1899, т. 4, с. 869938, 1218-1303.

27 Авербах наводить чималу наукову літературу з цих питань у своєму загальному резюме до видання «Нового Маргариту» (Band 9, Lieferung 4, c. 53 ff.). Тут варто додати: здається вкрай неймовірним, щоб московський філолог (якщо Курбський ним був на момент приїзду) став писати руською слов’янською мовою; набагато ймовірніше, що він, як і Артемій, удався б до вживаної московської слов’янської мови. Принагідно можна підкреслити, що рівень обізнаності з ренесансними традиціями листування, який би надавався до порівняння з даними текстами, у Московії було досягнуто приблизно на століття пізніше — тобто в часи компілювання найранішої з відомих збірок «Курбського», куди входять «Другий лист Курбського», остаточна версія «Історії», «Литовські листи», «Історія Восьмого Собору» тощо. Про цю культурну ізоляцію див. прикінцеві коментарі в: Thomson, The Donatio Konstantini, pp. 92-98.

28 Про Андрія див.: Jan Janow. «Przyczynek do \x017Arode\x0142 ewangeliarza popa Andrzeja z Jaros\x0142awia: przek\x0142ad ruski pasji z Postylli M. Reja». — Prace Filologiczne, 1931, 15, №2, s. 119-162; І. Свянтицький. Опис рукописів Народного Дому з колекції А. Петрушевича, т. З (Львів, 1911), с. 1-18.

29 Цит. за Гальперіним, с. 398.