Російські історичні міфи, Детальна інформація

Чи міг Ярослав Галицький 1185 року стріляти в султанів?

Перекладено за публікацією: Edward L. Keenan. «Was Iaroslav of Halych Really Shooting Sultans in 1185?». In: Cultures and Nations of Central and Eastern Europe. Essays in Honor of Roman Szporluk. Ed. by Zvi Gitelman, Lubomyr Hajda, John-Paul Himka, Roman Solchanyk. — Cambridge, 2000.

1 Бібліографічні подробиці та дискусійні матеріали на цю тему можна знайти в: Энциклопедия «Слова о полку Игореве» [далі — ЭСПИ], в 5-ти томах (Санкт-Петербург, 1995), у статтях «Переводы/украинский язык», «Шарлемань Николай Васильевич», «Яценко Борис Иванович», «Рыльский Максим Фадеевич», «Перетц Владимир Николаевич» и «Франко Иван Яковлевич».

HYPERLINK "http://litopys.narod.ru/slovo/slovo.htm" Див. посилання "Слово о полку Ігоревім"

2 Я набагато детальніше обговорюю ці питання у монографії, що готується до друку й називатиметься «Йосеф Добровський і походження "Слова о полку Ігоревім"» (Joseph Dobrovsky and the Origins of the «Igor Tale»).

3 Коротка біографія Калайдовича в ЭСПИ(3:5-6; автор Дмитро Буланій) хоча й подає вичерпну бібліографію, але заводить в оману, не згадуючи про його серйозну душевну хворобу.

4 Див.: Г.Н. Мойсеева. Cnaco-ярославский хронограф u «Слово о полку Игореве»: к истории сборникаА.И. Мусина-Пушкта, со «Словом» (Ленинград, 1976); 2-е вид.: 1984. Є.В. Сініцина показала, що до 1770-х такого збірника не існувало. Див. її «К истории открытия рукописи со "Словом о полку Игореве"» в: Русская литература, 1992, № 1, с. 85-87.

5 Найраніше з таких свідчень знаходимо в рукописі, що його перед самою своєю смертю 3 жовтня 1793 року уклав Іван Порфирович Єлаґін. Літературу див.: ЭСПИ, 2:165.

6 Тобто «публікатора» Олексія Івановича Мусіна-Пушкіна (1744-1817), видавця Олексія Федоровича Малиновського (1762-1840) і Калайдовича.

7 Леґенда утверджувалася досить повільно: Малиновський заговорив про втрату в 1815 році, але тільки у приватній розмові з графом Миколою Петровичем Румянцевим, прохаючи грошей на опублікування списку, який зрештою виявився підробленим; Калайдович публічно згадав про втрату в 1818 році, але заявив, що це сталося невдовзі після 1795 року; Пожарський іще й у 1819 році міг сказати, що рукопис зберігається у бібліотеці Мусіна-Пушкіна. Всі ці обставини досліджено у монографії «Йосеф Добровський і походження "Слова о полку Ігоревім"». 8 Про urim i thummim: Cornelius van Dam. The Urim and Thummim: A Means of Revelation in Ancient Israel (Winona Lake, Indiana: Eisenbrouns, 1997). Урим у рядку 121 (тут і далі подається нумерація Романа Якобсона за його Selected Writings (далі — SW), The Hague: Mouton, 1966, 4:178-179), звичайно усувається внаслідок виправлення тексту. Найімовірнішим terminus post quem вважається вихід із друку великого ренесансного трактату на цю тему: Jonathan Eybeschuetz. Urim ve-tumim: ...beurim al Shulhan arukh Hoshen mishpat (ad siman 152)...shene halakim. — Karlsruhe: [s.n.], 535-537,1775-1777; друге видання в Дубні: [s.n.], 560,1800. Первісною працею є: Joseph ben Ephraim Саго, 1488-1575. Shulhan arukh. Hoshen mishpat. — Venice, 1565 (Ed. princeps). Про Йонатана Ейбешютца (бен Натан Ната) див. статтю з бібліографією в: Encydopaedia Judaica, 16 vols., vol. 6 (Jerusalem, 1972), cols. 1074-1076.

9 А саме «Задонщиною» та «припискою» Діомида на «Апостолі» 1307 року.

10 Про деякі з цих містифікацій див.: В.П. Козлов. Тайны фальсификаций: анализ подделок исторических источников ХVIII-ХІХ веков (Москва: Аспект-Пресс, 1996). Див. також: Ihor \x0160ev\x010Denko. «The Date and Author of the So-Called Fragments of Toparcha Gothicus». — Dumbarton Oaks Paper, 25 (1971), pp. 117-188.

11 Наприклад, цілком можливо, він не мав жодного наміру публікувати текст. Про хворобу Добровського див. передусім: Zden\x011Bk Myslivi\x010Dek. «Du\x0161evni choroba Josefa Dobrovsk\x011Bho». — Bratislava: \x010Casopis u\x010Dene spole\x010Dnosti \x0160afarikovy, 1929, 3 (3-4): 825-835.

12 Ці питання детально обговорені в «Йосеф Добровський і походження "Слова о полку Ігоревім"».

13 Найширшими, а до того ж напрочуд точними були коментарі Андре Мазона (1881-1967) у його головній праці: Andre Mazon. Le Slovo d’Igor (Paris: Librairy Droz, 1940).

14 HYPERLINK "http://litopys.narod.ru/slovo67/sl30.htm" Ироическая пЂснь о походЂ на половцовъ удЂльного князя Новагорода-СЂверского Игоря Святославича, писанная стариннымъ русскимъ языкомъ въ исходЂ XII столетїя c переложенїемъ на употребляемое нынЂ наречїе. Москва, 1800.

15 Ueber die Ergebenheit und Anhaenglichkeit der slavischen Voelker an das Erzhaus Oesterreich (Прага, 1791).

16 Korrespondence Josefa Dobrovskeho. Vzajemne dopisy Josefa Dobrovskeho a Fortunata Duricha z let 1778-1800 (Прага, 1895), c. 356 [=Sbirka pramenuv ku poznani literarniho \x017Civota v Cechach, na Morave a v Slezsku].

17 Andre Mazon. Le Slovo d’Igor, c. 77.

18 Це цілком потверджує уважний перегляд географічних покажчиків у Романа Якобсона та в ЭСПИ; «Слово о полку Игореве»: памятник XII в. за редакцією Дмитра Ліхачова (Москва, 1962) зовсім не має покажчика. «Слово о полку Игореве» u памятники Куликовского цикла: к вопросу о времени написання «Слова» за редакцією Дмитра Ліхачова та Лева Дмітрієва (Ленінград, 1966) не мають географічного покажчика. Якобсон обговорює Тмуторокань і Тмутороканьський камінь, але не торкається Мазонового твердження про анахронізм.

19 Рядки 130, 167, 169, 212. Звичайно ж, Мазон зауважив, що Дунай недоречний у повісті та східнослов’янській історії XII сторіччя, але зосередив свою увагу передусім на філологічному й літературному обговоренні, зокрема — на перегуках із російськими патріотичними баладами XVIII сторіччя тощо (див. його згадану працю, с. 117-118, 122).

20 Марні спроби коментаторів упоратися з цією проблемою див.: ЭСПИ, 2: 149-151.

21 В ЭСПИ Олег Творогов називає його одним із найнеясніших «темних місць» нашого тексту (1:133), а М.А. Сальміна пише, що «дебрь Кисаню» — це фраза, неясна як за своїм значенням, так і за граматичною формою (2:93).

22 В.Н. Татищев. История Российская, часть 3 (Москва, 1964), с. 146-147.

23 Детальніший виклад, у тому числі кількох ризикованих припущень, див.: ЭСЯЯ, 4:116-118.

24 Цей Серет, що’впадає в Дністер, слід відрізняти від Сірету (рум. Siret), що має витоки на південний схід від Чернівців і впадає в Дунай. Така ідентифікація найпереконливіше обгрунтована в: Михайло Петрович Кучера. «Древній Пліснеськ». — Археологічні пам’ятки УРСР, 1962, №12, с.3-9. Пор. ЭСПИ, 4:116-118; Історія міст і сіл УРСР, Львівська о6ласть. — Київ, 1968, c. 133-144. Вже після написання цієї статті з утіхою довідався, що мати нашого шановного автора малим возила його на Серет.

25 Наприклад, загадковий «Гродно/Гродень», що здогадко реконструюється на основі прикметника «городеньскій» (рядок 148), логічно ідентифікувати із селом Городенкою в тій самій місцевості.

26 Див.: C.A. Schweigerd. Oesterreichs Helden und Heerfuihrer, von Махітіlіап I bis auf die neueste Zeit, in Biografien und Characterskizzen, aus und nach den besten Quellen und Quellenwerken geschildert, 4 vols. (Leipzig-Vienna, 1852-1855), vol. 3 (1854), pp. 433-434.

27 Мемуари російських учасників війни див.: Лев Николаевич Энгельгардт. Записки (Москва, 1997); зокрема, с. 63, 67, 90 (князь Рєпнін на Дунаї та Сереті).

28 Jakobson, S W, 4:176. Вперше подібне розв’язання запропонував 1867 року В. Макушев (ЭСПИ, 2:94).