Російські історичні міфи, Детальна інформація

Насправді на цю тему можна сказати набагато більше. Плесенськ Іпатіївського літопису, «Історії Російської» Татіщева та «Слова» — це, поза всяким сумнівом, місце сьогоднішніх археологічних розкопів під селом Пліснесько Львівської області, неподалік від витоків річок Серет 24 і Бистриця. Разом із багатьма іншими географічними пунктами, про які не згадано в літописній повісті про Ігорів похід, Пліснесько розташовується на території, котра за часів Добровського входила до австрійської Галичини 25. Прикметно, що в районі австрійської Буковини, також між Серетом і Бистрицею, австрійський командувач Фрідріх Йозеф, принц Заксен-Кобурґ-Зальфельд, розквартирував свої війська на зиму 1788-1789 року 26. Північний район Серету Бистриці був територією колишнього князівства Ярослава «Осмомисла». А південна територія Сірету — Бистриці була важливою ареною в кампаніях російсько-турецької війни 1787-1791 років особливо для габсбурзьких військ. І саме в контексті цієї війни, за якою Добровський мусив пильно спостерігати з Праги якраз напередодні своєї поїздки до Росії, слід розуміти зв’язок Ярослава та Галича (північний Серет Бистриця) з Дунаєм (південний Сірет — Бистриця) 27. Контамінація Добровським двох омонімічних територій чудово об’єднує історичні реалії «Слова» з його «австрійською» перспективою та тогочасними слов’янофільськими зацікавленнями. Чи Добровський залишив це як свідомий чи підсвідомий ключ до розгадки своєї витівки, лишаю судити читачеві.

Дві інші проблеми («дебрь Кисаню» та «и не сошлю») є набагато складнішими; це справді один із найтемніших фраґментів нашого тексту. Роман Якобсон та інші розв’язали першу з них шляхом кон’єктури, створивши нове читання «на болони бЂшя дьбрськы сани» 28. Але є набагато простіше й переконливіше пояснення, що не вимагає жодних виправлень: «дебрь Кисаню» — це один із кількох гебраїзмів, що трапляються в «Слові» 29.

«Дебрь Кисаню» слід розуміти як староєврейське \x05E0\x05D7\x05DC\x05E7\x05D9\xFB2A\x05D9\x05D5, «сухе річище, що тягнеться на північний захід через рівнину Меґіддо» 30, знамениту тим, що тут було розгромлено ханаанську коаліцію під проводом Сісери31. Ця місцина завдяки Книзі Суддів 5:21 («Кішонський потік позмітав їх [царів Ханаану і Таанаху], потік стародавній, Кішонський потік») і Першій книзі царів 18:40 («а Ілля звів їх [пророків Ваала] до потоку Кішон, та й порізав їх...») стала старозавітною метафорою для місця смерті й різанини, а також доказу сили Божого провидіння 32.

У Старому Заповіті власне ім’я \x05E7\x05D9\xFB2A\x05D9\x05D5 завжди виступає у комбінації з \x05E0\x05D7\x05DC (рів, потік [русло потоку]) і, так само як і чимало гебраїзмів, що ввійшли в новітні біблійні тексти за посередництвом грецької мови, має багато форм (Біблія короля Якова: the River Kishon, the brook of Kison, the brook Kishon; Вульгата: in loco torrentis Cison, torrens Cison; Kpaліцька Біблія (1597-1593): Cison; Скорининська Біблія (1517-1519): впотоце КиссовЂ; Острозька Біблія (1581): впотоцЂ Киццове, Грецький текст: \x039A\x03B9\x03C3\x03C3\x03C9, \x039A\x03B5[\x03B9]\x03C3\x03C9\x03BD 33. \x05E0\x05D7\x05DC часто зустрічається в Старому Заповіті як слово на позначення місць поховання, місць підкидання дітей тощо 34. А «дебрь» звичайно вживається у старослов’янській мові як синонім рову, струмка, потоку 35.

Така ідентифікація дозволяє нам, окрім усього, наважитися на витлумачення загадкового «и не сошлю к синему морю»: на основі Книги Суддів 5:21, де в Біблії короля Якова сказано swept them away, у Краліцькій Біблії — Potok Cison smetl je, а в Острозькій Біблії — изгна я водотечь кадимин [замість «стародавній»]. Отже, приймаючи читання Якобсона та інших «и несошя Ђ къ синему морю», та поправляючи додатково на підставі гіпотетичної первісної транслітерації Добровського: «і unesoшa je» (хибно реконструйованої як «іu ne soшлju»), одержуємо «дебрь Кисонъ, и унесоша Ђ къ синему морю» 36.

Утім, слід визнати, що й це роз’яснення не є цілком задовільним. Фраза «були (у множиш) Кисонський потік у Плесенську на передмісті, й вони були знесені в море» й надалі здається якоюсь незв’язною, а, крім того, не виключено, що про передмістя Плесенська згадано у зв’язку з попередніми криками нічних птахів. Проте ясно, що темне «дебрь Кисанъ... к синему морю» є біблійною алюзією. І то досить ученою — гідною такого серйозного християнського гебраїста, як Йосеф Добровський, і абсолютно недоречною для Чернігова XII сторіччя 37. У подібному ключі можна тлумачити ще один «галицький/буковинський» фраґмент:

[130-132]

Галичкы ОсмомыслЂ Ярославе

высоко сЂдиши на своемъ златокованнЂмъ столЂ.

Подперъ горы Угорскыи своими желЂзными плъкы,

заступивъ Королеви путь, затвори въ Дунаю ворота,

меча времены чрезъ облаки, суды рядя до Дуная.

Грозы твоя по землямъ текутъ;

оттворяеши Кїеву врата;

стрЂлявши съ отня злата стола Салтани за землями.

СтрЂляй Господине Кончака, поганого Кощея

за землю Рускую, за раны Игоревы

буего Святславлича.

Тут маємо багато загадок: це єдиний текст, де Ярослава Володимировича Галицького названо — хоч би що це означало — «Осмомыслъ», та й більша частина цього фраґменту не піддається задовільній Інтерпретації 38.

«Подперъ горы Угорскыи своими желЂзными плъкы, заступивъ Королеви путь, затвори въ Дунаю ворота, ... суды рядя до Дуная». Це — одна з багатьох вказівок у нашому тексті на «австрійський» спостережний пункт, про що вже згадувалося; тут-таки ми знову зустрічаємо клопітний для нас Дунай. Більшість коментаторів погоджуються на тому, що йдеться про Карпатські гори й Дунай, але при цьому звичайно зазначають, що Ярослав Володимирович не контролював і не будував міст на Дунаї 39.

Проте Татіщев говорить цілком ясно, що Ярослав укріплював міста на Дунаї, а в контексті габсбурзько-російськооттоманської дипломатії 1790-х австрійська Буковина, звичайно ж, розглядалася як ключ до Дунаю. Крім того, Татіщев імовірно послужив джерелом інформації про Ярославове багатство (златъ, златокованний столъ) 40.

Питання, про якого «короля» тут ідеться, було ще проблематичнішим 41 .

Незвичайним також є вживання поруч суд- і ряд- у вислові «суды рядя», що не має паралелей у відповідних текстах 42. У «Слові» це незвичне поєднання пізніше з’явиться ще раз, просодичне наголошене, в уривку з двох пов’язаних між собою сегментів, де мова йде про «суд» 43:

[159] Всеславъ Князь людемъ судяше, княземъ грады рядяше.

В обох випадках уживання дієслова «рядити» з прямим додатком у знахідному відмінку є дуже незвичним 44. Проте в такому сполученні немає нічого незвичного для чеської мови, де відповідне \x0159iditi зі знахідним відмінком — це стандартний спосіб вираження контролю, спрямування чи керування. Зокрема, в чеській мові трапляються й випадки зіставлення цих двох лексем, як, наприклад, у назві книжки, на яку Добровський написав рецензію 1786 року: W\x0161eobecny \x0159ad saudni pro C\x017Eechy, Morawu, Slezko, Rakausy... 45

А тепер перейдімо до рядка, який підказав назву цієї статті:

[131] СтрЂлявши съ отня злата стола Салтани за землями.

Те, що тут ідеться про «султанів» (як завжди розшифровували слово «Салтани» від часів edttio princeps), є дуже сумнівним, попри всі легковажні й анахронічні заяви коментаторів стосовно гаданої участі Ярослава Володимировича (помер 1 жовтня 1187 року) в Третьому хрестовому поході (1189-1192) і попри вельми учену дискусію орієнталістів щодо історії титулу «султан» 46. Насправді це читання не має сенсу в даному контексті, й до того спирається на припущення про досить рідкісну для кирилиці помилку переписувача, який ужив а замість оу або у. Тим часом у світлі сказаного вище здається очевидним, що автор мав на увазі фразу, яку перші видавці ретельно переписали, проте не зрозуміли: «съ отня злата стола, съ алтаны [s altany] за землями». Altan[a] в старочеській мові означало, як і в оригінальному італійському варіанті, невеличку вежу, криту терасу, портик, балкон, бельведер або павільйон. Без сумніву, тут описано, як Ярослав стріляє «з золотого трону [свого] батька, з алтани, що дуже віддалена [за багато земель]». Таке прочитання, як і решта нами запропонованих, вимагає мінімальної переробки тексту й польоту фантазії. Крім того, воно підтверджується попереднім текстом («высоко сЂдиши на своемъ златокованнЂмъ столЂ»), а також самою етимологією оригіналу (alto по-італійському «високий»).

Проте італійське слово altana виникло як архітектурний термін у добу Відродження і проникло до чеської мови через німецьку (тут воно фіксується не раніше 1417 року). Відтак, фрагмент є досить промовистим свідченням, що «Слово» не може бути середньовічним слов’янським текстом, і підтверджує нашу гіпотезу про його походження 47. Добровський, імовірно, знав це слово як з німецької, де воно широко вживалося від початку XVI сторіччя, так і з чеської, але, схоже, помилково сприйняв його як спільне запозичення з латини 48.

Отже, підсумуймо. Серед численних недоречностей «Слова о полку Ігоревім» є кілька вкрай загадкових «галицьких» (точніше, «австрійсько-галицько-буковинських») пасажів. Гіпотеза, що цей текст був написаний не невідомим чернігівським «бардом», а вченим богемським філологом на підставі актуальних проблем і знань 1790-х років, дає пояснення їм усім. А очевидна присутність у тексті італійського ренесансного архітектурного терміна altana повністю заперечує можливість появи «Слова» раніше, ніж згаданий термін проник до котроїсь зі слов’янських мов із німецької наприкінці XVI сторіччя.