КОРОТКИЙ ЛІТОПИС ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ І. А. КОЧЕРГИ, Детальна інформація

Але ця тиха, лагідна дівчина ні на мить не завагалась виконати жорстокий воєводин присуд для врятування свого коханого:

Цю свічку я — побачиш — донесу.

Чи можу я не донести її,

Коли вона життя мого Івана!

В образах Івана Свічки та Меланки Іван Кочерга переконливо показав героїзм та незламність українського народу в боротьбі за свою волю і незалежність.

У п'єсі змальовано ряд київських ремісників: кушнірів, бондарів, ковалів, зброярів, золотарів. Це порядні люди, душевно красиві, з почуттям власної гідності. Всі вони незадоволені воєводою, його жорстокою забороною користуватися світлом, обурюються новими насильствами. Зі збуреної юрби виділяється кожум'яка Чіп. Він гнівно кричить:

Знущання це! Ніколи не було,

Щоб від цехів такого вимагали!

Та що це ми — невільники, раби,

Челядники хіба ми воєводи,

На нього щоб робити день і ніч!

...Не діжде він, щоб ми йому робили!

...Хай світло дасть!

Чи не найбільш гостро І. Кочерга осудив заборону світла образом золотаря Передерія. Цей майстер-умілець осліп, бо до темряви сидів над дрібною різьбою. Та він упевнений, що прозріє, як тільки в хатах ремісників засяють каганці. І дійсно, Передерій прозрів, коли запалав воєводин замок. Смертельно поранений, він відчуває щастя, бо вмирає за Київ, за свою маленьку перемогу:

Я бачу всіх. Товариші... брати...

В останній бій! За світло і за волю!

Тебе я бачу... Київ... рідний мій...

Ремісники солідарні між собою, одностайні в рішеннях та діях. Коли варта забирає Меланку від умираючої матері, народ обурюється і вступає в бійку. З юрби чуються голоси: «Ґвалтівники! Прокляті душогуби! Геть кривдників! Женіть їх! Бийте їх!..»

Між ремісниками та пануючою верхівкою існує давня неприязнь, ворожнеча. Воєвода та його прислужники відчувають, що ремісники готові помститися за заподіяні кривди. Тому і посилююють охорону біля замку, постійно вартують, навіть Свічку переводять до в'язниці, бо бояться тримати його у палаці. Коли Свічку заарештували, трудове Подольє одностайно піднімається на відкриту боротьбу з воєводою та його попихачами. Гаслом виступу стають слова: «За Свіччине весілля!».

Отже, ремісницька маса показана як сила, що здатна постояти за себе, відкрито боротись за свої людські права та привілеї.

Не останнє місце в п'єсі займає образ воєводи, пихатого повелителя, жорстокої людини. Він хизується своєю владою, заявляє з погордою: «Для цих рабів (киян) я князь і воєвода!» Грубо звертається він навіть до тих, хто його оточує, хто йому служить. А над своєю дружиною просто знущається. При людях може зло кинути їй в обличчя: «Безглузда слюсарівна!», «Безумна ти!», «Та я тебе на місці!.. Замовчи!» Жорстоко повівся він і з Меланкою. Адже він розумів, що донести свічку від замку до Житнього торгу в таку негоду просто неможливо. Вдаючи із себе доброго і гуманного, прикриваючись богинею світла, воєвода промовляє:

Якщо вона укриє вогник твій

І свічку цю од бурі захистить,

Клянусь, він буде вільний і живий.

Особливості композиції п'єси

1. «Свіччине весілля» побудовано на зіставленнях контрастних сцен, картин, портретів, образів:

а) повсякденні пишні розваги та оргії воєводи;

б) осяяний безліччю яскравих вогнів, наповнений співами панський палац на горі;

в) чисте і високе почуття Івана Свічки до Меланки.

а) безрадісне і нужденне життя ремісників;