КОРОТКИЙ ЛІТОПИС ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ І. А. КОЧЕРГИ, Детальна інформація

Тому ніколи Київ не забути.

Журейко — вродливий, ставний, чорнобородий, завжди заклопотаний і рішучий юнак. Має гарну фізичну силу, талант до вміння організувати навколо себе народ.

Каменщик Журейко не менше Ярослава любить свою вітчизну, щиро кохає свою дівчину Милушу. Коли варяг убиває брата Ми-луші і намагається скривдити дівчину, то він стає на захист, убиваючи варяга-вбивцю. Князь поклявся скарати юнака. Журейко залишає Київ, стає моряком—рибалкою. Дізнаючись про зраду Ульфа і Інгігерди, доповідає Ярославу. Державні інтереси йому не байдужі. Однак він не корислива людина, бо відмовляється від пропозиції Ярослава залишитися при дворі. Журейко вдруге рятує Русь та Ярослава, коли приводить новгородські полки на допомогу князеві під час битви з печенігами:

Побіда, княже! Господа прослав!

Побито вщент поганих супостатів.

Інгігерда — шведська принцеса, княгиня, дружина Ярослава. На початку п'єси автор зобразив її войовниче настроєною проти князя. Його плани і мрії для неї були чужими. Вона навіть готує з Ульфом змову проти Ярослава, бо була владолюбною людиною, чим заслужила від нього гнівний вигук: «У монастир замкну я Інгігерду!». Чотири роки життя в монастирі змінює її характер. Вона розуміє дії Ярослава, бачить у ньому мудрого політика, дбайливо батька, доброго чоловіка:

...Багато сліз сама я пролила...

Зате тепер навчилась шанувати

Любов і мир родинного житла...

Прости мене, мій княже господине,

Коли тобі я болю завдала.

А під час битви з печенігами вона молиться:

О Господи великий» милосердий,

Злих ворогів на Русь не допусти!

...................

І Ярослава в битві захисти!

...................

Обороніть нам руськую країну,

Ми ж вам церкви збудуємо святі!

Чільне місце у творі займає образ доньки Ярослава — Єлизавети. Молода князівна палко любить всій край. Перед розлукою з батьківщиною вона тужить:

О Боже мій... покинуть рідний Київ

І рідний край... Я не знесу розлуки.

Однак Єлизавету Ярослав віддає заміж за Гаральда, норвезького короля, і вона покидає вітчизну. І хоч великою була любов Гаральда, однак Єлизавета помирає, дуже сумуючи за домівкою, за Києвом.

Про Київ все співала недосяжний

І так згасала, мов свята свіча...

Сповнені великої патріотичної сили слова Єлизавети:

Де я знайду чудових стільки книг,

Такі пісні, як в Києві у тата,

Що королів мудріший всіх земних.

А Київ наш — зелений і прозорий!