КОРОТКИЙ ЛІТОПИС ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ І. А. КОЧЕРГИ, Детальна інформація

Не всі розуміють князя. Внутрішні його недруги в особі дружини Інгігерди, монаха Микити та новгородських бояр змушують Ярослава і до жорстоких дій:

Людей учу я страхом і книжками,

Але і сам я у людей учусь.

Бо мудр народ, і житиме віками

В трудах і битвах вихована Русь.

Усвідомлення того, що «роками державне поле треба корчувать, щоб виросла на ньому благодать», робить вчинки Ярослава величними. Він створює перші закони «Руської правди»; будує храм на честь Божої Мудрості — Софіївський собор, що до сьогодні є величним пам'ятником великому князеві; створює першу на Русі бібліотеку.

Поряд із цим Ярослава зображено і як люблячого батька, який переживає через розлуку зі своєю дочкою:

Що тут робить?.. Віддать дочку кохану

В далекий край? О, ні, це гірше смерті...

Але обов'язок керівника держави зобов'язує його дбати про міжнародний авторитет:

Тому, хто руську правду поважає,

Завжди у нас і шана, і хвала.

І. А. Кочерга змалював образ князя Ярослава Мудрого в реалістичному плані з певним романтичним замилуванням цією феноменальною особистістю. Він оспівує його державну мудрість і далекоглядність,

величність у помислах, відданість своїй батьківщині. Тільки м'яким серцем, сильною волею він міг згуртувати навколо себе народ.

Цікавим образом п'єси є образ монаха Микити — людини творчої, обдарованої, що малює заставки й мініатюри в книгах. Автор показав героя як людину неспокійної вдачі, драматичної долі. В його характері суперечать два почуття: помста за батька і любов до своєї батьківщини. Микита — син новгородського посадника Кос-нятина, якого Ярослав скарав, бо той «порушив спокій на Русі». Чинив він це не для власної користі, а в ім'я народу, батьківщини. Князь наголошує:

...вищих я не відаю скарбів,

Ніж мирний труд і щастя в мирнім домі,

Які весь вік я чесно боронив.

І поки жив, стояти я клянусь,

За руську правду і єдину Русь!

Микита розуміє правду Ярослава і, облишивши намір помстити-ся, вирушає в далеку подорож. Коли ж, повернувшись, застає князя й Русь у біді, йде на битву з печенігами і віддає своє життя за Київ, за народ, за Єлизавету, яку дуже любить.

Сильвестр — вчений-монах, який символізує нашу духовність. Це людина, яка живе для своєї країни, вірою і правдою служить князеві, а саме, втілює в життя його мрію про створення бібліотеки. Він вдало керує монахами-переписувачами:

Потщитесь, браття, треба поспішати,

Щоб книги всі переписати нам.

Сильвестр — добрий порадник і помічник родини князя. При відсутності Ярослава саме він міг своїм теплим словом і молитвою розв'язати ту чи іншу проблему. Це вірний син своєї батьківщини. З палкою любов'ю говорить він про рідне місто:

Благослови, Господь, державний Київ,

Що на горі над голубим Дніпром

Пильнує мир і всі труди людськії...

Крилатими стали слова Сильвестра, що сповнені глибоко патріотичними почуттями:

Хто вип'є раз дніпрової води,