Сутність, принципи і напрямки податкової політики держави, Детальна інформація

Для окремих держав імовірні різні варіанти поєднання критеріїв здійснення податкової політики. Все залежить від обраних коефіцієнтів залежностей А1, А2, А3, А4, основою для встановлення яких є економічна доктрина держави.

Важливого значення у проведенні оптимальної податкової політики в державі надається й критерію стабільності. Ніякий закон, навіть найкращий, не запрацює на повну силу, якщо постійно приймати до нього поправки та зауваження. Стабільність податкової політики передбачає незмінність правого регламентування справляння податків та зборів протягом певного податкового періоду. За допомогою цього критерію досягається два позитивних чинники:

суб’єкти господарювання внаслідок існування стабільного законодавства, що регламентує податкові взаємовідносини із державою, в змозі правильно обрати напрямки фінансової стратегії та отримати заплановані прибутки;

покращується податкова робота як платників податків, так і органів державної податкової адміністрації.

Але треба завважити, що податкова політика повинна бути стабільною лише потягом певного податкового періоду. Догматичність норм податкового регулювання суперечить реаліям економічного буття, і неврахування певних соціально-економічних змін у розвитку суспільства може призвести до не передбачуваних наслідків. Тому у податковій політиці необхідно враховувати критерії гнучкості. Він передбачає, що внаслідок певних змін у соціально-економічному бутті суспільства треба змінювати прийоми, методи та форми державного регулювання економіки, зокрема в сфері податків.

Критерій гнучкості діаметрально протилежний критерію стабільності. Критерій стабільності пов’язаний із податковою тактикою державного регулювання, що розробляється на певний проміжок часу, тоді як критерій гнучкості вже є податковою стратегію. Оптимальне врахування цих критеріїв забезпечує нормальні податкові взаємовідносини платників податку та держави.

Виходячи із загальної функції політики держави, мети та завдань податкової політики визначаються головні принципи її організації. До них належать:

Забезпечення реалізації головних напрямків державної функції політики на основі ефективного здійснення державної податкової політики, її напрямків та умов реалізації. Державна податкова політика при досягненні кінцевого результату повинна мати те саме спрямування, що й держана фінансова політика

Стабільність нормативно-правового забезпечення, яке регулює податкову систему держави, зменшення різних доповнень до законів. Підзаконні акти не повинні суперечити головним законам або указам Президента.

Економічна зацікавленість. У сплаті податків повинні бути зацікавлені як платники, так і держава, яка має піклуватися про зростання добробуту населення, виконання в повному обсязі соціальних функцій та ін.

Соціальна справедливість як щодо юридичних осіб, так і щодо фізичних.

Рівнонапруженість податкового тиску як щодо всіх платників податкових та інших обов’язкових платежів, так і в регіональному аспекті.

Принцип вигідності для держави та платника податку. Сутність цього принципу полягає в тому, що платник податку повинен отримати від суспільства таку частку благ або послуг, яка задовольняла б його уяву про їх вартість.

Економічна ефективність. Усі витрати, пов’язані з організацією податкової діяльності, вилученням і зборами податків, повинні бути значно меншими, ніж результати цієї роботи.

Гнучкість. Державна податкова політика повинна постійно пристосовуватись до чинної економічної системи, відображати зміни, що відбуваються в країні. Але це протидіє принципу стабільності нормативно-правової бази. Головним при здійсненні цього принципу є оптимальність при проведенні будь-яких змін і доповнень.

Становлення та розвиток податкової системи України.

Україна пройшла доволі довгий шлях, доки податки увійшли в економіку і стали дзеркалом формування бюджету і регулятором підприємницької діяльності. Я вважаю, що історію виникнення податкової системи України з часів СССР можна поділити на декілька етапів.

Після революції, в період громадянської війни податки знаходились у натуральній формі. У жовтні 1918 року ВЦВК був прийнятий закон про натуральний податок. У цей же час були прийняті революційні податки. Місцевій владі було дозволено увести місцеві одночасні надзвичайні революційні податки. В умовах “воєнного комунізму” створюється система натурального господарства, в результаті якої грошові податки не мають реального значення. У грудні 1921 року утримання грошового податку було повністю зупинено і податковий апарат був розформований.

Формування податкової системи починається в період НЕПу. Багатоманітність економіки викликало потрібність у різних формах податків. Основу податкової системи складали прямі податки. Під час 1921-1923 років були введені промисловий подоходно-майновий і загальний сільськогосподарський податки.

Промисловий податок був введений у 1921 році. Його виплачували промислові виробничі підприємства і кущове виробництво.

Податок складався із патентного і порівняльного зборів. Патентний збір утримувався при видачі патентів на право займатися промисловою і торговою діяльністю. Порівняльним збором обкладався оборот промислових та торгових організацій. При його виплаті враховувалась сума патентного збору. На мій погляд, промисловий податок був першою формою податка з обороту. Поряд з промисловим податком частина прибутку підприємств відраховувалась у вигляді подохідного податку і відрахувань від прибутку.

У 1924 році вводиться подохідно-майновий податок. Він поклав початок розвитку подохідного оподаткування громадян. Оподаткуванню підлягає сукупний дохід, який визначається на основі декларації платника. Ставки податку залежать від розміру доходу, а ставки податку на майно встановлюються окремо. У 1924 році було відмінено оподаткування майна, а подохідно-майновий податок реорганізований в подохідний. Податок на дохід був розділений на дві частини: основну та додатковий, його платників – на окремі категорії і групи. Податок утримувався в твердих ставках, диференційованих по категоріях і групах платників. Додатковий податок встановлювався у прогресивних ставках до сукупного податку, який перевищував відповідний розмір.

У роки НЕПу були введені “комунальні податки і збори”: податок з будівель у містах, квартирний збір, збір з власників транспортних засобів, прописний збір. Їх можна класифікувати як місцеві податки та збори. На Україні вперше місцеві податки були введені у 1993 році Декретом Кабінету Міністрів “Про місцеві податки та збори”. Ці податки дають можливість враховувати особливості економічного і соціального розвитку окремого регіону, доповнювати дохідну базу бюджету.

Сільське населення в перші роки НЕПу виплачувало податки у натуральній форму з різних видів сільськогосподарської продукції. В 1922 році їх замінили загальним натуральним податком. Крім нього, існували різні платежі та повинності. Для розвитку сільськогосподарського виробництва в 1923 році всі податки були відмінені: замість них уведений загальний сільськогосподарський податок, який з 1 січня 1924 року став виплачуватися тільки у грошовій формі.

Як непрямі податки, використовувались акцизи у вигляді надбавки на ціні товарів. Ставки були диференційовані на товари. Найвищі встановлювалися на товари першої необхідності.

На протязі 1930-1931 років проводилася податкова реформа. Була встановлена двоканальна система платежів до бюджету: податок з обороту і відрахування від прибутку.

До податку з обороту увійшли промисловий, акцизи та інші податки. До відрахувань від прибутку - подохідний податок, власні відрахування від прибутку ті інші. Для державних підприємств були встановлені відрахування від прибутку у розмірі від 10% до 81% фактично отриманого прибутку. Кооперативні організації виплачували подохідний податок, а для сільськогосподарських підприємств сільгосп податок також замінений на подохідний.

У середині 60-х років з’явились негативні тенденції у розвитку економіки. У 1965 році проводиться господарська реформа. Складовою частиною реформи був перегляд взаємозв’язків з бюджетом. Існуюча система платежів до бюджету виконувала тільки фіскальну функцію і не стимулювала виробництво. Тому для підприємств була встановлена плата за основні виробничі фонди і оборотні засоби. Вона виплачувалась із прибутку в залежності від вартості виробничих фондів. Для деяких підприємств (які мали більш вигідні умови для своєї діяльності) вводились фіксовані (рента) платежі. І останнім платежем був вільний залишок прибутку. Він вираховувався, як різниця між загальною сумою прибутку, платою за виробничі фонди і рентні платежі і сумою, яка направлялась у фонд економічної стимуляції. Це на деякий час покращило фінансовий стан підприємств.

Почався пошук нових форм взаємовідносин між державою і підприємствами. Додатково до оплаті за виробничі фонди і рентні платежі була встановлена плата за трудові ресурси; платежі вільного залишку прибутку були замінені на норматив відрахування від прибутку. Нормативи носили індивідуальний характер, встановлювались вищестоящими органами і достатньо часто носили суб’єктивний характер.

Єдиною ефективною формою відносин між державою і платниками можуть бути тільки податки. Тому у 1991 році був прийнятий перший Закон СССР “Про податки з підприємств, об’єднань та організації”